То ми — хлопці з Бандерштату
Ходимо до церкви, шануємо батьків,
Ніхто та’як ми не вміє фест гуляти,
Поки сурми не заграли, барабан не забив.
У 1991 році «Брати Гадюкіни» (слова «легендарні» і «культові» пропускаємо) заспівали «Хлопців з Бандерштату», і з того часу на культурній мапі України з’явився символічний Бандерштат (місто Бандери, судячи з законів словотвору).
Одні вважають, що Бандерштат — це метафора Львова, другі, що Галичини, треті — усієї Західної України.
У 2007 році молодіжна ГО правого спрямування «Нацальянс» організувала перший «фестиваль українського духу» — він був присвячений 65-річчю створення Української повстанської армії, відтак назва «Бандерштат» звучала й ідеологічно правильно, і «стильно, модно, молодьожно».
На першому фестивалі виступало 17 рок-гуртів, з яких два з Києва, решта — з західного регіону, а відвідувачів було аж 500.
«Бандерштат-2017», який фестивалив iз 4 до 6 серпня, був одинадцятим за ліком і рекордно чисельним.
Такої навали музикантів (60 гуртів на трьох сценах) і меломанів (понад 12000) міський парк імені Лесі Українки вже не витримував, тож фестиваль «зробив крок» через річку Стир, яка відділяє луцький парк від найближчого села Рованці, й отаборився в чистому полі.
З міста на фестиваль можна було пройти по понтонному мосту, який поклали через Стир і біля якого вдень і вночі чергували учасники громадського формування «Національні дружини Волині» (створене з бійців добровольчого полку «Азов»), які забезпечували порядок на фестивалі.
А ось iз боку Рованців доїхати було ще тим квестом. Таксист, який віз мене ввечері 4 серпня на «Бандерштат», нічого про фестивальну локацію і дорогу до неї не знав.
«Мені нецікаво, що вони там кричать, — каже чоловік під шістдесят. — От фестиваль «Поліське літо з фольклором» — отам є на що подивитися. Лежиш на Світязі, природа красива, а навколо тебе співають, народні костюми такі красиві. А тут що? Ви бачили, які там дівчата з татуюваннями? Я своїй доньці сказав, коли вона попросила дозволу тату зробити: роби, але я утюгом тобі його швидко виведу».
Під світоглядні розмови з суворим луцьким паном ми кружляли в темряві по розбитих дорогах Рованців.
Причому будинки у Рованцях були в найкращих традиціях заміських палаців («раніше вони тут на редисці добре заробляли, а тепер машини ганяють і ремонтують — такий у них бізнес»), а дороги — в найгірших традиціях українського Автодору, і світла на вулицях катма. Їхали на звук.
На вході — професійна охоронна служба, перевіряють вхідні браслети і сумки — зокрема на наявність алкоголю: «Бандерштат» — безалкогольний фестиваль, приносити, пити, продавати напої будь-якої міцності — заборонено.
Мені потрібно знайти прес-центр і отримати бейдж «Преса», але номер прес-секретаря — в месенджері, а якщо нема wi-fi — немає зв’язку зі світом.
Питання вирішили волонтери — повірили на слово і видали вхідний браслет. На гігантському фестивальному полі всі джерела світла — це три сцени і ятки на фудкортах, за 10 метрів від них — світи ліхтариком або телефоном, якщо не хочеш ноги вивернути.
Поки обійшли територію, позаглядали на всі сцени, випили безалкогольний мохіто, потанцювали під «Антитіла», так і перший фестивальний день закінчився.
Люди почалапали через понтонний міст, через парк — у місто, і я за ними.
Моя попутниця, аспірантка університету імені Лесі України, розповідає, що пише дисертацію з культурології про луцькі фестивалі, і дуже нахвалює «Бандерштат» — і lineup, і програму гУтірок.
При денному світлі фестивальне містечко площею 10 га, обгороджене сіткою-парканом, вражає активністю: на сонці всі плюс 38, і хоч частина жителів наметового містечка, як сновиди (вночі довго танцювали під DJTapolsky, шепталися, знайомилися), переміщаються від так-сяк обладнаних душових кабін (душ платний — 15 грн.) до наметів iз зубними щітками і рушниками або йдуть купатися у Стир, поруч на тренажерах якісь завзяті хлопці качають м’язи, два десятки людей грають у колі у волейбол, інші на невеликому футбольному полі ганяють м’яча, трохи далі юнак у чорних шароварах тренує дві групи хлопців — малі (на вигляд 6-8 років) у блакитних шароварах iз жовтими поясами, підлітки в чорних шароварах iз червоними поясами вивчають козацькі бойові мистецтва. На килимках займаються йогою. В одному з наметів — заняття школи медіа-патріотів.
У наметі Musical Alternative School Garage стоять інструменти, і всі бажаючі можуть поджемити, а ще тут музиканти роблять майстер-класи буквально на відстані витягнутої руки.
Біля ярмаркових яток українських виробників удень — порожньо, могли б і не стояти на спеці з вишиванками, книгами, хенд-мейдом, футболками, прикрасами, але стоять. Після 17.00, коли починається музична програма, тут стоять черги до майстрів мехенді і тату, і торгівля рухається.
Хтось сидить під парасольками і слухає саунд-чеки. «Мені так не подобається, що вона говорить російською», — каже одна дівчинка ніжного віку іншій, почувши розмову солістки «Скрябіна» з музикантами.
«Бандерштат» у сенсі мови справді — країна мрій, утім, до російської, яка, швидше, була тут екзотикою і говорили нею неголосно, ставилися індиферентно.
При денному світлі видно, що за 11 років організатори навчилися враховувати всі нюанси: тут є медпункт, охорона, намет для підзарядки гаджетів, туалети, душ, фудкорти, біля сцени — зона, де фани можуть отримати автографи, інфосервіс, пункт загублених речей, заготовлені дрова.
До речі, дрова і душ платні, що трохи бентежить. Але якщо врахувати, що квиток на три дні фестивалю коштує від 450 до 600 грн. (залежно від часу, коли ти його купив), а одноденний — 250, і немає багатих алкогольних партнерів, це не найжорсткіший компроміс.
За ці гроші ти отримуєш не тільки море музики, а й круті лекції, квиток на одну з них може коштувати до 500 грн. А 800 бійців АТО відвідали фестиваль безплатно.
Музична програма починалася з 17.00, а з 10.00 — в тінистій долині під вербами літературні читання і гУтіркинон-стоп. Як не крути, ідеальний варіант — затінок і розумні люди.
Письменники Павло Коробчук, Іра Цілик і Артем Чех свої зустрічі провели без ексцесів, а презентацію книжки Олени Герасим’юк «Розстрільний календар» — про злочини комуністичного режиму, «відмінили» невідомі активісти-націоналісти, нібито «свободівці», які погрожували організаторам зірвати акцію через те, що авторка була учасницею «КиївПрайду».
Виглядає як повна маячня, коли одні патріоти, патріотичніші за всіх патріотів, зривають презентацію патріотичного видання, в очі його не бачивши.
В. о. міністра охорони здоров’я Уляна Супрун у футболці з написом WWBD (whatwouldBatmando) сказала, що В — це не Бетмен, а Бандера, і що час медреформи настав, як настав час визвольної боротьби у 1930—40-х роках.
«Коли настає час такої ідеї, відповідальність українців полягає в тому, щоб діяти, а не стояти осторонь і чекати, що хтось усе зробить».
Екс-міністр економіки Павло Шеремета сказав: «Мені було складно зрозуміти, як на музичному фестивалі зробити гутірку, але бачу, що воно працює. Нам треба не лише потанцювати, а й подумати».
Шеремета вважає, що успішний економічний розвиток забезпечують три речі — відчуття небезпеки, контроль імпульсів i відчуття вищості, на цих китах здійснили прорив Південна Корея, Гонконг, Сингапур, Малайзія.
Олег Скрипка, Яна Зінкевич, ветерани УПА, Енвер Бекіров — це не глянцеві герої, не надуті піаром світські персони, спілкування з цими людьми має дати поштовх до дії — до служіння, бізнесу, волонтерства, творчості і до думки, що твоє життя — у твоїх руках.
Після 17.00 глядачі переміщаються до сцен. Там можна слемитися, танцювати під сценою, лежати на килимках і підспівувати, брати автографи і робити селфі.
Там чудове світло і звук, там чесна енергія, яку дає тільки жива музика.
«Ми дуже поважаємо ваш фестиваль не тільки за те, що він крутий і патріотичний, але ще й за те, що він безалкогольний, — каже Сергій Жадан, який відіграв чудову програму з «Собаками». — Ми підтримуємо ці ідеї і цей стиль життя, але не завжди дотримуємося самі. І зараз заспіваємо пісню «Бухло».
Після Жадана виступають луцький «Фіолет», «Скрябін» і хедлайнер «Бумбокс». На Тихій сцені у цей час — ViviennMort, звук iз головної сцени збиває її навіть у навушнику, і якби не «секта» Даніели Заюшкіної — дівчата, які підспівують кожну пісню з перших звуків, причому тембрально майже повторюючи артистку, невідомо, чи ViviennMort не пішла б зі сцени.
Після її поста у ФБ про те, що на Тихій сцені грати дуже важко, солістка львівського гурту «Один в каное» Ірина Швайдак, яка була хедлайнеркою Тихої сцени в останній день, сказала, що готова виступати після ВВ, тобто після опівночі, але не одночасно.
Тому вийшло, що фактично фестиваль закривали не «ВопліВідоплясова», а «Один в каное», але глядачів під Тихою сценою на цьому виступі було, мабуть, стільки ж, скільки зазвичай біля Головної.
Женя Галич, фронтмен O’Torvald, який виступав перед «Тартаком», говорив про Сашка Положинського як про поважного, крутого музиканта з історією, і, думаю, помилився словом і назвав його літньою людиною. Як же це завело Положинського!
«Я літня людина, і дуже хвилююся, бо це справді відповідально — виступати після групи, яка зайняла 24-те місце на «Євробаченні», — тролив колег Сашко.
Можливо, завдяки цій злості «Тартак» виступав як востаннє, на розрив, і запалив рідний Луцьк по повній.
Після такого емоційного виступу Олегу Скрипці і ВВ було непросто тримати музичний градус, але професіоналізм — не просто слова, Скрипка півтори години панував і царював і, врешті, закінчив свій виступ виконанням Гімну України.
І ще один момент: так приємно, коли на рок-фестивалі немає VIP-зони, виступів «губернаторів», обласних культурних начальників та іншої «пошлості».
«Наприкінці, мабуть, виступить Ігор Гузь (нардеп, засновник «Національного альянсу», голова оргкомітету фестивалю) і більше нікого», — посміхається голова прес-служби «Бандерштату» Юлія Грищук.
По «Бандерштату» залишився післясмак чесно зробленої роботи в країні, яка воює.
