Лідер німецьких вільних демократів запевнив у неприйнятності визнання анексії Криму

Лідер німецької Вільної демократичної партії (ВДП) Крістіан Лінднер запевнив, що визнання анексії Криму Росією, яка суперечить міжнародному праву, неприйнятне для нього та його партії.

 

Про це політик сказав у своєму відеозверненні, оприлюдненому днями на його сторінці в мережі «Фейсбук».

 

У ньому він прояснює свою позицію щодо питання покращення відносин iз Росією.

 

При цьому він закидає ЄС пев­ну поблажливість упро­довж три­валого часу щодо дотримання санкційного режиму.

 

«Однак якщо спостерігається прогрес, то санкції повинні бути по­слаблені, крок за кроком, не як аванс із боку Заходу, але поетапно це має бути можливим», — наголосив Лінднер.

 

На його думку, питання Криму на даний момент розв’язати не вдасться, про анексію півострова потрібно говорити ніколи не приймати, але не варто всі інші питання прив’язувати до нього, оскільки в такому разі не буде прогресу у відносинах із Росією.

 

За його словами, прикладом такого тривалого тимчасового стану може бути Північний Кіпр (самопроголошена держава, яку визнала лише Туреччина. — Ред.).

 

Згідно з останніми соціологічними опитуваннями, Вільна демократична партія має підтримку близько восьми відсотків виборців та проходить у Бундестаг на виборах 24 верес­ня, зазначає «Німецька хвиля».

 

Можливим є її входження в урядову коаліцію з християнськими демократами Ангели Меркель.

 

Керівництво ВДП послідовно виступало із засудженням дій Росії в Україні та за відповідні санкції проти Москви.

 

Позиція федерального уряду Німеччини у питанні анексії Криму не змінилася і залишається, як і позиція всього Євросоюзу, абсолютно чіткою та однозначною: анексія українського Криму розглядається як порушення міжнародного права, яке ставить під питання мир у Європі.

 

На цьому наголосила заступниця речника німецького уряду Ульріке Дем­мер у понеділок, коментуючи заяву голови Вільної демократичної партії Крістіана Лінднера.

 

Німецькі ЗМІ жваво обговорюють «кримські» заяви Лінднера. Тон більшості публікацій такий, що краще б він промовчав.