Хмільні розваги та недитячі побоїща: чому Україна може втратити молоде покоління

«Світський» центр Луцька, куди злітається молодь з усіх мікрорайонів міста просто «потусити», за кілька років існування зажив дурної слави.

 

Величезні підліткові ватаги перетворили на пекло життя мешканців прилеглих до торгово-розважального центру багатоповерхівок.

 

У новому мікрорайоні, де багато новобудов, некерованим групам хлопчиків та дівчаток справжнісінький рай.

 

У дворах вони розпивають спиртне і вправляються у матюччі, хоч вікна у квартирах не відчиняй.

 

Навіть викликані поліціянти нічим зарадити не можуть. Знайома, яка нещодавно купила квартиру в цьому районі, вже подумує, як втікати звідси. Бо на зауваження дорослих діти не реагують.

 

А можуть навіть двері квартири підпалити, якщо будеш надто на них «наїжджати». Вони відчувають свою силу, а вона — у кількості, в стадності.

 

Щоправда, останнім часом стало трохи тихіше. Після кількох резонансних бійок між «малолітками» та неодноразових скарг лучан у міську раду адміністрація центру витіснила підлітків зі своєї території. У двори.

 

Якось глянула у вікно й... обімліла: гурт чоловік із двадцять гордо сунув через наш двір, шукаючи місця, щоб приземлитися.

 

Та дитячий майданчик був повен дітлахів, тому навала посунула далі.

 

— Мам, ти бачиш, що вони несуть? Це ж горілка!

 

І справді: два хлопці тягнули цілий ящик оковитої. Оце гульне молодь! Якщо в дворі якогось будинку, то не заздрю його мешканцям. 

 

Біля «ПортСіті» ці діти проходять свою школу життя. Ширяються по туалетах наркотою, до крові б’ються, влаштовуючи розборки то між школами, то за територію. Цікаво, що діти будинків, розташованих поруч, туди не ходять «на вечорниці», бо там немає чого робити.

 

Моя донька-підліток з подругами тусуються у своїх дворах. У «ПортСіті» вони можуть піти на день народження на піцу чи в кіно.

 

А підпирати стіни, пахкаючи цигаркою, чи ловити витрішки у недешевих бутіках — який у тому кайф? 

 

Кілька місяців тому український інформаційний простір  сколихнула подія, що сталася у Чернігові, де дівчата на очах однолітків так відгамселили 14-річну дівчинку, що та потрапила в лікарню зі струсом мозку.

 

Ба, все відбувалося практично на очах дорослих, які не втрутилися і мовчки проходили повз дівчачі розборки. Не ризикують сьогодні навіть дорослі дядьки зачіпати підлітковий натовп, бо мають шанс стати його жертвою.

 

Чернігівська підліткова банда тримала в страхові цілий район і не раз влаштовувала показові бійки-розборки. Її учасниці, серед яких була і студентка педагогічного вишу, неабияк хизуються цим на своїх відео-одкровеннях.

 

Вони кинули виклик суспільству і вже, здається, втратили будь-які гальма. Урок перевиховання ремінцем по м’якому місцю чи навіть спецшкола для важких підлітків можуть вже не допомогти.

 

Згадайте, як нещодавно дівчатка-підлітки, здається, з Харкова, хотіли заштовхати подругу у петлю на новобудові. А скільки шкільних бійок стають  здобутком соціальних мереж.

 

Свою силу ці діти відчувають саме у натовпі, бо  поодинці вони — ніхто. Не тому, що погані, зіпсовані. Просто ще дуже молоді.

 

Стадний інстинкт для підліткового віку — явище не з розряду соціофеномену. Так було завжди. Навіть у радянські часи з їх жовтенятсько-піонерським і комсомольським вихованням. Тоді нас виховували  у піонерських ланках, загонах, дружинах, прищеплюючи радянський колективізм.

 

Тепер через відсутність ідеологічного компоненту у виховному процесі наших дітей їх  виховують вулиця, інтернет, трохи школа і ще  менше вічно зайняті батьки.

 

Подібні  дівчачі бої без правил відбуваються тепер постійно. І в Луцьку біля того ж «ПортСіті» дівчинку теж жор­стоко побили місцеві «панянки».

 

Ствердитися за рахунок слабшого, принизити його, затравити «не таких» — для шкільного середовища проблема геть не нова.

 

Пам’ятаєте радянський фільм «Опудало», в якому у 80-х роках дебютувала як актриса маленька донька Алли Пугачової Крістіна Орбакайте?

 

Шкільні бійки були завжди. Однак вони не були такими кривавими, а дівчатка не поводилися, як гладіатори на арені бою.

 

Вперше про жорстокі дівчачі бої я почула випадково в автобусі, не повірите, ще в 90-х роках! Їхала з Каменя-Каширського до Луцька і випадково підслухала розмову двох дівчат-студенток, які сиділи позаду мене.

 

Одна з них із захопленням розповідала, як вони «махалися» біля клубу з «дєвками».

 

Сільські дівчата, втілення жіночності та цноти, сьорбнувши самогону перед танцями, вмить перетворилися на войовничих амазонок. Від почутого у мене волосся ледь не стало дибки. Бо в часи моєї молодості про таке й подумати було соромно.

 

Потім знайомий міліціонер розповідав, як він був свідком дівчачої бійки: «Видовище, я тобі скажу, не для людей зі слабкими нервами. А хлопці стояли і реготали, ніхто не пискнув навіть, щоб розняти дурних бабів. Не доведи, щоб така в жінки комусь попалася!».

 

Я тоді ще матеріал на цю тему в «УМ» підготувала. Пройшло якихось  двадцять  років —  і дівчачі бої з розряду подій надзвичайних стали явищем абсолютно звичним і буденним. Навіть престижним! 

Звісно, ніхто не вчить своїх доньок кулаками розмахувати. Але звідкись же вони черпають цей досвід. Ходити далеко не треба — інтернет.

 

Він аж кишить пропагандою культу сили. Головне, виявляється, не просто побитися, а злити відеоролик у соцмережі, щоб поціновувачі могли оцінити «красу гри» і виставити бали за «бій».

 

Не вірила, поки сама не покопалася в цьому смітнику.

 

«Завжди в таких ситуаціях знайдеться хло­­­пець-істеричка, який буде скавуліти, як сучка, але ніколи не полізе розтягувати дівок», «нормально так спочатку скинула, бадьоро, тільки удар з ноги явно не поставлений», «тому що в бік била, треба було в голову», «але хоч викинула вона її нормально» — це лише кілька коментарів «ВКонтате» під відео з дівчачою бійкою.

 

Далі натрапляю на запрошення до гри Celebrety GirlFight і пояснення до неї:

 

«Коли назріває конфлікт між дівчатами, не можна вгадати, чим він закінчиться. Хоча, чому не можна, він переходить у дівчачу бійку, тобто бої без правил. Пускаються в хід нігтики, видирається волосся і оздоблюється особа численними синцями. Серйозні дівчачі бійки — це непередбачуваний поворот подій, і можна спробувати свої сили тут і зараз. У віртуальному світі можна робити все, навіть бити дівчаток, до того ж ви одна з них.

 

Суперниця повинна отримати по повній програмі, тому підфарбуйте їй очі красивими фінгалами і не дайте піднятися, а бийте до останнього. Це жорстоко, але по-іншому не можна. Якщо дати слабину, будете лежати і отримувати удари. Цього не можна допустити, тому боріться до останнього і завжди ухиляйтеся від ударів, якщо бажаєте святкувати перемогу. Поєдинок повинен проходити за всіма правилами.

 

Не варто переживати за нігті, які ви зламаєте, про свою суперницю і про зачіску, оскільки волосся завжди може допомогти, якщо потрібно прикрасити обличчя конкурентки об коліно. Кулачні поєдинки дівчат — це спосіб довести свою досконалість, свою силу і міць. Суперниця завжди може хитрувати, тому не варто розслаблятися, краще наваляйте своїй суперниці по повній програмі».

 

Така собі детальна інструкція до кулачних боїв і головний месидж — ти найсильніша, а значить найдосконаліша, сила — це все. От і стараються наші дівчатка йти в ногу з модою, гамселять подружок на шкільких подвір’ях і у дворах не гірше, ніж хлопці.

 

Дівочі бої без правил давно увійшли у меню легальних розваг наших нічних  клубів, де дівчата-спортсменки б’ються до крові, борсаючись у багнюці чи шоколаді.

 

Це ж так еротично, так видовищно! Клієнти готові платити за таке видовище немалі гроші. Чим не крутий подарунок для чоловіків на 23 лютого?

 

«Усі глядачі залишали змагання задоволеними, — радіє власник клубу «Міленіум» Микола Лагодич, 36 років. — Ми вже проводили в себе чемпіонат України з чоловічих боїв без правил. А тепер хочемо регулярно влаштовувати і жіночі змагання в багнюці. Наступні запланували на січень».  (Це місто Трускавець, ще 2007 рік).

 

Не  вистачає людям адреналіну, що зробиш. Може, війна додала його трохи, не до жіночих боїв тепер, коли гуркотять гармати на сході. Бажаючим отримати адреналінчику — ласкаво просимо, як кажуть...