Впровадження земельної реформи, і передусім зняття мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення, залишається однією з найгарячіших тем обговорення в українському суспільстві.
Така дискусія, організована Національною асоціацією сільськогосподарських дорадчих служб України ДОРАДА, проходила нещодавно і у Тернопільському прес-клубі.
Розпочинаючи розмову, представник згаданої асоціації Йосип Книжицький повідомив, що до сьогодні відбулося вже більше десятка подібних громадських слухань різного рівня в громадах, селах та райцентрах.
Відтак свої думки щодо того, як саме відкриття ринку землі може позначитися на економічній ситуації в країні та на розвитку агропромислової галузі, висловили представники різних сфер.
Пропонуємо увазі читачів основні думки, що ними емоційно ділилися з журналістами учасники «круглого столу».
«Лише не треба вводити бездумно»
Андрій Галяс, директор проекту «Розвиток полуничних кооперативів»:
— Я представляю організацію, що співпрацює з фермерами, які, в основному, працюють в ягідництві та садівництві. Так-от, вони не готові на даний час вкладати кошти в цю справу, якщо не мають «довгої» землі, тобто якщо не впевнені, що зможуть розпоряджатися нею і завтра та післязавтра, адже ягідництво і садівництво передбачають досить довгий процес вирощування.
Зокрема, для полуниці один цикл займає 4 роки, для малини — 8, сади ж узагалі потребують від 15 до 20 рокiв. Тим часом саме цей сектор сільського господарства створює дуже багато робочих місць, є дуже перспективним і вигідним. Тут і лежить відповідь на запитання, чи потрібен ринок землі — безперечно, що він потрібен. Лише не треба вводити його бездумно, даючи можливість скуповувати землю будь-кому і у великих кількостях для майбутнього перепродажу. Сільськогосподарські землі повинні використовуватись за призначенням.
«Не загубити того, що, власне, є селом»
Андрій Строєвус, власник земельного паю:
— Ця тема впродовж останніх тижнів аж «пищить» з усіх телеканалів і газет. І , як кажуть у нас у селі: якщо вже навіть співаки починають агітувати за продаж землі, то, значить, щось там таки «сховано». У цьому процесі продажу чи непродажу землі дуже важливо не загубити того, що, власне, є селом, тих людей, які там живуть і працюють. Доконечно ми маємо зрозуміти одну річ — село то не є кормоцех, і не дай, Боже, на такий його перетворити, допустити в процес величезні агрофірми, які знівелюють село.
Бо хоч як би заїжджено це звучало, але село — це таки справді колиска нації. У селі є те, що називається національною екзистенцією, що живить націю і визначає її перспективу на майбутнє. Тому, як відзначив і попередній виступаючий, надзвичайно важливо, аби та земля була використана саме за призначенням. І зрозуміло, що свою власну землю ніхто не виснажуватиме, не «захімлюватиме», як кажуть у народі, не вбиватиме заради викачування грошей по максимуму.
«Громадяни повинні мати право вчиняти будь-які дії зі своєю власністю»
Лілія Чорна, спеціаліст-землевпорядник 1-ї категорії Золотопотіцької (Бучацький район) селищної ради:
— На мою думку, продаж землі буде тільки позитивом. Згідно з 13-ю статтею Конституції України, земля є об’єктом власності українського народу, отже, громадяни повинні мати право вчиняти будь-які дії зi своєю власністю. Сьогодні селяни начебто є власниками паїв. Але багато хто вже за станом здоров’я не здатний її обробляти, тож здають в оренду. То чому селянин не має права продати свою землю, хай навіть задешево, якщо в нього є така потреба і він може за рахунок цього покращити якість свого життя чи вирішити якусь важливу нагальну потребу?
У нас же поки що виходить так, що людина помирає в злиднях, але змушена цей пай, який, по суті, мертвим вантажем лежить, передавати в спадок із незрозумілою перспективою. Що ж до впливу на економічну ситуацію в цілому, то в разі офіційного дозволу на продаж сільськогосподарських земель дохід зможуть отримати і селяни, і держава, бо при купівлі-продажу буде сплачуватися державне мито. При цьому новий власник буде змушений уже добре думати про раціональне використання, про завтрашній день, адже він зробив капіталовкладення.
«Як виробник буду поставлена в жорсткі рамки»
Світлана Кебалюк, директор підприємства з промислового виробництва суниці «Екофрутс»:
— Виходячи конкретно з моєї ситуації, треба чекати явно негативних результатів. Бо на сьогодні я, наприклад, не готова скупити ті паї земельні, які використовую. І допускаю, що частина людей, чию землю я орендую, захочуть її забрати, а в мене якраз зараз закінчуються угоди оренди, їх треба буде переукладати. Тож є ризик великий, що мій безперервний цикл вирощування буде порушено і як виробник я буду поставлена в дуже жорсткі рамки.
Водночас ті 1 тис. чи 1,2 тис. доларів за пай — це не є той дохід, який може значно поліпшити добробут селян чи вирішити якусь серйозну їхню проблему. Ми ж сьогодні пропонуємо людям досить високі орендні ставки за землю, тож за найближчі кілька років вони можуть отримати значно більше. Впевнена, що люди в селі розумні і здатні будуть прорахувати це. Але, звичайно, знайдуться такі, які все-таки захочуть продати. Для мене ж випадання навіть однієї ланки у півтора гектара потягне за собою великі проблеми.
«Усе залежить від ситуації»
Надія Залевська, голова сільської ради з Лосятина Кременецького району:
— Усе залежить від ситуації в кожному окремому населеному пункті. У нашому селі вже всі намагаються заробляти самі, і в нас дуже мало людей, які не здатні самі обробляти свою землю. Доходить часом навіть до скандалів, бо люди масово хочуть мати землю у своєму розпорядженні. Інше питання — це великі агрохолдинги, яким люди ще раніше поздавали землю в оренду і в яких є кошти, щоб скупити ці всі землі першочергово. Результат може вдарити по дрібних сільгоспвиробниках, знищити їх, а в селі хіба можливий сьогодні якийсь інший заробіток, крім цієї землі?
Тому перш, ніж приймати закон щодо дозволу на продаж сільськогосподарських земель, потрібно дуже добре продумати всі нюанси. Чи готова наша держава та її законодавство до того, щоб не лише великі агрохолдинги, а й прості люди мали можливість виживати на своїх територіях. Сьогодні можна вже спостерігати, як фірми готуються скуповувати землю для перепродажу, по-своєму готуючись до земельної реформи. Також до мене звертається багато людей із такою проблемою, наприклад. Землю в них узято в оренду ще в 2006 році. До 2012-го не реєстрували.
Тоді зареєстрували терміном на 10 років, бо в людей зуміли виманити чисті бланки, і ось тепер виходить, що люди є власниками, але розпоряджатися своєю землею не можуть, і я не знаю, що їм відповісти і як допомогти. І якщо агрохолдинги, які орендують землю за договорами оренди, мають першочергове право її придбання у власність, а між агрохолдингами, ви навіть не уявляєте, яка нині величезна конкуренція землі, то чи легко буде селянам відстоювати свої права? На жаль, сьогодні у нас ще керують усе-таки ті, хто має великі гроші.
«Перевести в законне русло»
Віктор Мартинюк, виконуючий обов’язки начальника Головного управління Держгеокадастру в Тернопільській області:
— Чи є в Україні ринок землі? Давайте подивимось. У нас є п’ять видів цільового призначення земель, згідно з Земельним кодексом. Якщо людина отримує ділянку для будівництва житлового будинку, з відповідним оформленням, то потім чи будує вона, чи ні, але може вільно продати цю землю або подарувати чи обміняти, тобто укладає цивільно-правові угоди. Те саме, якщо хтось отримує ділянку для будівництва гаража чи садового будиночка, чи має особисте селянське господарство. Тобто ринок землі фактично існує. Єдиним винятком залишається земельна частка-пай, тому що є перехідні положення Земельного кодексу і заборона на відчуження і зміну цільового призначення у будь-який спосіб. І саме тут зарита вся сутність тіньового обігу землі.
Сьогодні крупні агровиробники і ті самі агрохолдинги, представники яких, до речі, здебільшого є не місцевими, всіма можливими способами, використовуючи і моральний тиск, і маніпуляції з ознаками шахрайських дій, намагаються привласнити земельні паї селян. Вони укладають із людьми (найбільше жертв — серед пенсіонерів і людей без вищої чи й середньої освіти) не завжди законні цивільно-правові угоди, спрямовані на те, щоб у майбутньому мати зачіпку для позбавлення власників права на землю, щоб самим її придбати. Тому для нормального функціонування вже фактично існуючого ринку землі необхідно лише перевести в законне русло всі дії щодо земельних паїв.
А для цього потрібно зробити норми закону про обіг ринку земель настільки вузькими і жорсткими, щоб вони були зрозумілими для громадян, і щоб прості селяни могли користуватися цим законом для своєї користі. А чи буде від цього користь державі та органам місцевого самоврядування, то в цьому можна не сумніватися. Ми бачимо це за надходженням у бюджети при будь-яких операціях із земельними ділянками іншого цільового призначення.
І ще одне. Чимало проблем існує лише тому, що не ведеться достатня масова роз’яснювально-правова робота серед селян, а цим повинні займатися насамперед керівники та представники органів місцевого самоврядування й об’єднаних територіальних громад, а також державні службовці, які працюють у цій сфері. Буде така належним чином проводитись — то й не буде хаосу, і все на ринку землі відбуватиметься спокійно та в рамках правового поля.
А ТИМ ЧАСОМ...
На липневій сесії Тернопільської обласної ради депутати добряче розсварилися саме через землю, а точніше — через питання про скасування мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення.
Оскільки представники фракцій БПП «Солідарність» та «Самопомочі» підтримували відкриття земельного ринку, а представники фракцій «Батьківщини», «Громадянської позиції», «Свободи» та «Народного контролю» були категорично проти.
Відтак після гострої півторагодинної суперечки обранці все ж прийняли за основу звернення облради до жителів Тернопільщини щодо недопущення запровадження в Україні ринку земель сільськогосподарського призначення.
