Україна, хоч як прикро це визнавати, завжди відстає від загальних трендів. І це торкається будь-якої сфери нашого життя.
Після того як Трамп підписав нові санкції щодо Росії, Україні має бути соромно.
Так, Порошенко у травні теж видав заборону щодо діяльності низки російських компаній, але нам, як то кажуть, сам Бог велів відповісти росіянам певними обмеженнями.
Адже це наша війна, а не американська. Зрештою, із дефініцією подій на сході українська влада так до кінця й не визначилася — там, як ми знаємо, й досі триває «антитерористична операція».
Утім мова зараз не про АТО і не про санкції. Йдеться про деконумізацію, де ми — порівняно з іншими країнами Східної Європи — теж пасемо задніх.
Процес розставання з радянським минулим йде значно тяжче, ніж можна було б очікувати на 26-му році незалежності.
Один iз промовистих прикладів цього — історія з перейменуванням проспекту генерала Ватутіна, яка неочікувано розтяглася у часі.
Дійові особи та виконавці
1 червня 2017 року Київрада проголосувала за перейменування проспекту імені генерала Ватутіна, присвоївши вулиці ім’я головного командира УПА Шухевича.
Відповідне рішення підтримали 69 депутатів. Це була друга, і цього разу — успішна — спроба такого перейменування.
Адже в грудні минулого року голосування з цього приводу провалилося.
Однак уже 12 червня, за інформацією фракції ВО «Свобода» в Київраді, яка брала участь в підготовці проекту рішення Київради про перейменування проспекту Ватутіна, суддя Окружного адмінсуду Києва Руслан Арсірій своєю ухвалою призупинив рішення щодо перейменування проспекту. Чому?
Тому що до суду з відповідним позовом звернулися громадські організації «Антифашистська правозахисна ліга» і «Єврейська правозахисна група».
Однак слід розуміти, що за пишномовними назвами цих ГО стоїть насправді Олена Бережна — людина, котра позиціонує себе як «правозахисниця» та «директор Інституту правової політики та соціального захисту».
В біографії Бережної прикметним є й той момент, що вона — мати екс-депутата ВР, «регіоналки» Ірини Бережної, якій та, очевидно, передала свою нелюбов до України у спадок.
Адже Бережна-старша, зустрічаючись у 2016 році з помічником Генсека ООН Іваном Шимоновичем, говорила про «держпереворот в Україні», «геноцид жителів Донбасу» та закликала ООН «розглянути введення санкцій щодо України».
Та й загалом антиукраїнські висловлювання з вуст Бережної не є рідкістю, що мало б, на нашу думку, як мінімум привернути увагу СБУ. Однак повернемося до адміністративного суду.
Отож доки ухвала його залишається в силі, Київраді заборонено підписувати і публікувати рішення від 1 червня про перейменування проспекту Ватутіна на проспект Шухевича до розгляду справи в суді по суті.
13 червня мер Віталій Кличко заявив, що Київрада готова відстоювати в суді своє рішення про перейменування проспекту. Відтак і почалася судова тяганина.
5 липня Окружний адмінсуд Києва приступив до розгляду цієї справи по суті. Засідання проходило під акомпанемент мітингу активістів партії «Свобода».
Її представники з партійними прапорами стояли навпроти центрального входу в будівлю суду на вулиці Петра Болбочана та закликали Феміду залишити в силі рішення Київради.
Приблизно в цей самий момент суддя Арсірій згадав, що ще не відпочивав цього року.
Він відмовив позивачам — двом громадським організаціям — у відведенні самого себе та пішов у відпустку.
Судовий розгляд, таким чином, було перенесено на серпень, але дата можливого наступного засідання оголошена не була.
До речі, про суддю Арсірія, як і про Олену Бережну, варто сказати трохи більше. Суддівську кар’єру він розпочав у 2001-му — із призначення на посаду судді Господарського суду Донецької області.
2007-го суддю Арсірія призначають безстроково на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва.
Відомим його ім’я стає після розслідування журналістів «Слідство.інфо», які виявили неабияку любов Арсірія та його колег до подорожей, зокрема до таких екзотичних країн, як Куба, Гаїті, Мексика, Ямайка тощо.
Пояснюючи джерела походження коштів на подібні мандри, Арсірій сказав, що відпочиває за рахунок сім’ї, у тому числі — батьків-пенсіонерів.
До речі, судді не оцінили старання журналістів: після виходу означеного сюжету прокуратура стала викликати журналістів на допити.
Що ж стосується трудових звитяг судді, то Арсірій відзначився, розглядаючи справу «люстрованих» прокурорів, суддів та звільнених у процесі атестації поліцейських.
Так склалось, що всі рішення (понад 25 постанов) суддя Арсірій ухвалив саме на користь «люстрованих».
Для прикладу, він визнав незаконним звільнення поліцейського, який не набрав мінімально необхідні бали на тестуванні.
Тим часом у служителя Феміди є шанс довести, що він не належить до когорти «реваншистів». Благо, що місячна відпустка судді добігає кінця, а отже, йому вже час з’явитися на робочому місці.
Хто такий Ватутін
А тепер — трохи про персону, довкола якої так завзято упадає київська «вата». Отже, хто такий генерал Ватутін та звідки він узявся на мапі столиці України?
У сучасному вигляді проспект Ватутіна виник у 1975 році під назвою Новий проспект.
Але в тому ж році він був названий ім’ям Миколи Ватутіна — одного з командувачів Червоної армії, який брав участь у битві за Київ. Зараз ця назва підпадає під дію закону про декомунізацію.
В Інституті національної пам’яті запропонували замінити її іменем Романа Шухевича — українського військового і політичного діяча, головнокомандувача Української повстанської армії.
Опускаючи довоєнний період біографії Ватутіна, зазначимо, що у червні 1940 року він отримує звання генерал-майора, а в ході Другої світової війни стає генералом армії.
У цьому чині він приймає командування Першим Українським фронтом і восени 1943 року бере участь у битві за Дніпро, тобто у взятті Києва.
У радянській історіографії ця операція займала особливе місце, оскільки була проведена в чітко визначені терміни — Київ був відбитий у гітлерівської армії до річниці Жовтневої революції, яка відзначалася 7 листопада. За це ім’я Ватутіна і було присвоєно троєщинському проспекту.
Але після відкриття архівів виявилося, що Київська операція була сильно прикрашена радянською пропагандою, а в дійсності вона супроводжувалася сотнями тисяч безглуздих жертв.
Історик Володимир Сергійчук пише: «Ватутін «кидав сотні людей без зброї під німецькі танки. Особливо на території України. І тільки завдяки «гарматному м’ясу» такі генерали, як Ватутін, вигравали битви».
Також письменник Віктор Астаф’єв, учасник форсування Дніпра, наводив свої спогади: «Двадцять п’ять тисяч солдатів входить у воду, а на той берег виходить три або максимум п’ять тисяч».
Навіть офіційна радянська пропаганда налічувала кількість жертв цієї операції на рівні 417 тисяч солдатів і офіцерів Червоної армії. При цьому деякі вчені вважають, що цифра занижена і реальні втрати наближаються до мільйона.
Життя Ватутіна обірвалося 29 лютого 1944 року. У цей день він проводив огляд частин фронту в районі села Милятин Рівненської області.
Генерал їхав в автоколоні, яка потрапила під обстріл бійців УПА.
Ватутін отримав смертельне поранення, і його терміново доставили у київський госпіталь, де він незабаром помер.
Генерала Миколу Ватутіна з почестями поховали в Києві, на території Маріїнського парку, де донині його могила і пам’ятник.
Що ж стосується Роман Шухевича, то генерал-хорунжий УПА, який загинув у бою з загонами НКВС 5 березня 1950 року в Білогорщі поблизу Львова, не потребує розлогих презентацій.
А тим часом в історії з перейменуванням проспекту тішить те, що столичний парламент (у більшості своїй) лишається послідовним у прийнятому рішенні.
31 липня комісія Київради відхилила петицію про скасування перейменування проспекту Ватутіна, тож у столиці все-таки з’явиться вулиця з новою назвою. Про це повідомив депутат Київради Юрій Сиротюк.
«Шухевичу в Києві бути. Тішуся, що комісія підтримала мою пропозицію. Також я пропонував звернутися до СБУ щодо перевірки антидержавної діяльності ініціаторів петиції та нахабного фальшування її результатів», — написав він у Facebook.
Сиротюк також обстоює ідею звернення до родини Ватутіна про передачу їй його рештків, що поховані в Маріїнському парку, або перепоховання їх на одному з цвинтарів України.
Колегам Сиротюка лишається побажати стійкості. Адже тиск на них чинять і чинитимуть надалі навіть не на місцевому, а на державному рівні.
У липні поточного року ізраїльський парламент звернувся до мера Києва Віталія Кличка з проханням скасувати рішення про перейменування проспекту генерала Ватутіна.
Про це йдеться у листі депутата Кнесету Костянтина Развозова. Також наголошується, що рішення підтримали представники єврейської громади України і головний рабин України Моше Реувен Асман.
Слід додати, що згаданий депутат Кнесету виявився людиною достатньо наполегливою.
Не обмежуючись самим лише Кличком, він звернувся й до Прем’єр-міністра України Володимира Гройсмана — з аналогічним закликом.
Що ж, якби українські депутати так само проявляли затятість у просуванні проукраїнських ідей, як їхні колеги з-за кордону демонструють настирність у запереченні права нашої держави на власний шлях розвитку. Тоді й Україна домоглася б, напевно, значно більших звершень…
