У Львові 2 серпня в межах кримінальної справи про зникнення стародруків правоохоронці провели понад годинний обшук у помешканні колишнього директора Львівської галереї мистецтв Лариси Возницької-Разінкової. Нічого не знайшли.
Пані Лариса — висококваліфікований спеціаліст своєї справи, гідна донька свого батька, Бориса Возницького, після обшуку виклала свою реакцію на те, що відбувається останнім часом:
«А от тепер, брудні панове, що знищуєте Львівську національну галерею мистецтв ім. Бориса Возницького, ви мене добряче розізлили. Хотіли у котрий раз мене принизити, облити брудом, що вам вдавалося за останній рік мого директорства, так ось, ви принизили, і «по блатному» опустили (але цією мовою ви тепер розмовляєте) — СЕБЕ.
Сьогодні у моїй спекою прогрітій «хрущовці» проходив обшук. Стараюся звикнути до цього слова, бо ніколи його раніше не вживала. А судді то хто?
У своєму інтерв’ю Т. Возняк ( мені подобається, як його прозвали галерейники — «навозняк») звинуватив мене та Ларису Спаську (у минулому зав. відділом музею книг), що тільки ми знаємо, куди ділися книжки з музею.
НЕ ЗНАЮ! При моїй каденції була проведена інвентаризація збірки музею, і, як мені доповіли головний зберігач І. Хомин та Л. Спаська, — інвентаризація закінчена, в музеї все гаразд, навіть деякі члени комісії вже поставили свої підписи, залишилося уточнити деякі нюанси ( музейники мене зрозуміють). А далі конкурс — і я не директор.
Пропрацювала 45 років в галереї. Навіть у страшному сні не могла побачити, що галерея для мене закриється з подачі Козинкевич, Хомина та Возняка.
Двічі підходила до Возняка і просила взяти мене на посаду реставратора, хотіла ще приносити користь, але у відповідь: «Мені треба порадитися».
А от радники були свої. Один iз них мене двічі обшукував, коли забирала свої речі, — це славнозвісний Ігор Хомин (до речі, а чому ще його не обшукали, він же відповідає за всі фондосховища музею?) і Козинкевич — славнозвісна плагіатка, яка виставку по Підгорецькій збірці приписала собі і про Бориса Возницького навіть не згадала.
Для довідки: Борис Возницький , як тільки домігся передачі галереї Підгорецького замку, окрім значних реставраційних робіт, в основному з колективом музею (держава коштів не виділяла), мріяв зробити виставку збірки.
Ми, як реставратори, працювали над цією збіркою, брали навіть на реставрацію твори з Історичного музею. Перебуваючи на посаді генерального директора, я продовжила реставрацію цих творів з колективом.
І ось, виявляється, це стало мрією Возняка і Козинкевич. Які молодці, але наскільки б ця виставка виграла, згадавши ім’я Возницького. Які ж ви ПРИМІТИВИ.
Так-от, про обшук! Чи наша країна вже геть втратила розум, чи що відбувається? Щоб таки мене звинуватити і піймати на гарячому (голуба мрія Возняка), хлопці з Галицького СВ ВП ГУ запропонували мені з ними зустрітися.
Розуміючи, що справа державна, я попросила викликати мене повісткою, на що вони запевнили, що «вручать» її при зустрічі. При зустрічі вони надали рішення суду на обшук у моїй квартирі.
Запросили понятих. Усе за законом, єдине, що було порушено, і я про це заявила, цей обшук мав проходити в присутності мого адвоката, надала їм його дані. Це не було враховано, але не це головне.
А головне те, що фактично обшукувалася бібліотека та папки з рукописами Бориса Возницького. Коли батька не стало, його маленька двокімнатна квартира у «хрущовці » від підлоги до стелі була заставлена книжками, і я вирішила значну частину цієї бібліотеки подарувати галереї, собі лишила лише необхідну для роботи літературу. Ось ці книжки і переглядали слідчі.
Я була спокійна, бо краще віддам життя, ніж сплюндрую ім’я такого батька. Дивилися, що хотіли, все показувала, а сама думала: Борис Возницький створив музей книги, рятуючи та звозячи з експедицій у 60-х — 70-х стародруки, українські книжки.
Ці експедиції збільшили галерейну збірку в шість разів. Це і врятований І.Пінзель, і біля двох тисяч дерев’яної поліхромованої скульптури, ікони, портрети, твори Підгорецької збірки...
... Він збільшив культурне надбання держави на мільярди умовних одиниць. І я рахую, що не мене обшукували (бо я нічого не нажила, слідувала принципам батька), а обшукували Возницького — Героя України.
Не тих, хто на даний час наживається на галереї, влаштовуючи після 18.00, коли Палац Потоцьких зачиняється, презентації та п’янки серед експонатів. Змінюють головного бухгалтера на свою людину , бо ці кошти за весілля та ... ідуть не у державу.
Виганяють заступника з науки В. Пшика, який зі студентських лав прийшов у музей, знає достеменно галерейну збірку і має фундаментальні наукові праці, заміняють його економістом за освітою, який почав свій шлях у музеї з допитів працівників та п’янок.
Усувають завідувачку відділом реставрації, реставратора вищої категорії Р. Мокрій та Корнєєву Галину, що створювала музеї М.Шашкевича, ремонтувала їх і знала свій матеріал як ніхто інший.
Можу перераховувати факти ще на сторінку, але найжахливiше, що Возняк за рік роботи жоден з відділів галереї не врятував, не відреставрував, а навпаки, скоротив відділи музею, бо так працювати простіше, легше. Колектив принизив, поставив на коліна.
Я довго мовчала, думала: невже це не бачить Міністерство культури, говорила з Є.Нищуком, але зрозуміла, що недаремно був поставлений Возняк, очевидно, все ще попереду. Це і піар на скульптурах Пінзеля, і передача широкоформатних унікальних полотен М. Альтомонте.
Так, сьогодні мене розізлили, але це не вилив моєї злості, це правда, і під кожним реченням я готова розписатися».
