Приголомшливі Буки: як побачити швейцарські краєвиди, не виїжджаючи з України

Якщо найближчими вихідніми ви плануєте відпочинок всією родиною, то варто поїхати й помилуватися Буцьким каньйоном.

 

Там можна послухати екскурсовода, зробити чудові фото краєвидів, поплавати та пообідати у місцевому кафе.

 

Буцький каньйон розташований неподалік Умані, в селі Буки Маньківського району.

 

У Шевченковому краю він посів другу сходинку у рейтингу «Сім чудес Черкащини» і є улюбленим місцем відпочинку.

 

Місцеві жителі називають його «маленьким фьордом посеред України». 

 

Тут просто казкові краєвиди. Історики розповідають, що саме з цих країв для закладки славнозвісного Софіївського парку в Умані граф Потоцький наказав привезти сосну, оскільки був зачарований тамтешньою мальовничою природою та незвичайним ландшафтом. 

 

Жителі села запевняють, що походження назви каньйону пов’язане з їхнім населеним пунктом.

 

Люди кажуть, що слово «буки» означає вир, глибину водоспаду. Справді, у деяких місцях коловороти Гірського Тікичу нагадують сучасні джакузі.

 

Вік гранітних порід датується двома мільярдами років, тому Буцький каньйон вважають одним із найдавніших у світі геологічних вимірювань.

 

Із 70-х років минулого століття каньйон є пам’яткою природи національного значення.

 

Його довжина — 2,5 кілометра, а ширина сягає від двадцяти до вісімдесяти метрів.

 

У каньйоні є дивовижний 90-метровий водоспад Вир, води якого з шумом скочуються з гранітної брили заввишки п’ятнадцять метрів.

 

Такий собі український майже Ніагарський водоспад. Він розташований безпосередньо перед входом у Буцький каньйон, за 800 метрів нижче вiд греблі Буцької ГЕС. 

 

До речі, цю ГЕС було відкрито ще у 1929 році. Її вважали на той час найкращою в Союзі — три турбіни майже по три сотні кінських сил кожна.

 

Але більше тридцяти років тому її було закрито, і тепер це пам’ятка, що охороняється державою.

 

Біля водоспаду збереглися руїни водяного млина, датованого ХІХ століттям.

 

За переказами, ще за часів феодалізму Буки славились водяними млинами, які увічнив на своїх малюнках французький художник Жан-Анрі Мюнц, котрий подорожував цими краями у 1781 році.

 

Скелі каньйону, які нависають над крутими берегами Гірського Тікичу, в деяких місцях підносяться на сорок метрів.

 

Чимало з них чудернацької форми: можна «побачити» в них гуманоїдів, казкових тварин, є тут і кам’яна голова чоловіка у чалмі.

 

Альпіністів ці скелі приваблюють складністю траси.

 

Із року в рік потік мандрівників тут збільшується.

 

«Раніше люди приїздили лише влітку, а зараз почастішали й зимові гості. Приїжджі, а це й автотуристи, і байкери, й альпіністи, — мають змогу знайти нічліг у приватному секторі, — розповідають «Україні молодій» у Буцькій селищній раді.