Директорка київського районного Будинку дитячої творчості стала «Жінкою року»

  — Я отримую постійне задоволення від роботи, навіть не уявляю себе на іншому місці, — розповідає Людмила Манчак, директор Будинку дитячої творчості Шевченківського району столиці.

 

— Я не перестаю хвилюватися за своїх дітей, не втомлююся пишатися їхніми талантами. У мене бринять сльози задоволення на очах, коли діти виступають. До слова, лише цього року ось уже тричі були у військовому госпіталі в Пущі-Водиці.

 

Людмила Манчак за фахом і педагог, і культпрацівник, відмінник освіти України.

 

В її трудовій книжці три записи: бібліотека, школа, Будинок творчості.

 

В останньому на посаді директора — 19 років. 

 

Народилася і виросла в Києві, на Нивках. Успішно закінчила 172-гу столичну школу.

 

Цього року, за активну участь у громадському житті, Людмила Манчак стала «Жінкою року» в номінації «Жінка — державний діяч» від громадської організації «Федерація жінок за мир в усьому світі».

 

У Будинку дитячої творчості практично немає канікул. Життя вирує постійно. Педагоги працюють у пришкільних літніх таборах. Не припиняється організаційно-масова робота.

 

— Наш будинок відвідує півтори тисячі дітей, — розповідає Людмила Леонідівна. — На жаль, більшість батьків ще з порога хочуть записати своїх дітей до традиційних гуртків: танці, співи. Ми ж розповідаємо їм що, наприклад, крім гуманітарного у нас діють гуртки художньо-естетичного, технічного, краєзнавчого, натуралістичного напрямів.

 

Пропонуємо батькам разом із дітьми приходити на день відкритих дверей, коли можна на власні очі побачити цікавинку. У нас діють гуртки ліплення з тіста, бісероплетіння. Роботи вихованців експонуються на виставках, діти отримують дипломи й грамоти. Нещодавно здобули свідоцтво з паперопластики, пройшли повний курс і виконали навчальну програму.

 

У Будинку дитячої творчості займаються діти від п’яти до вісімнадцяти років. Результативність роботи дітей неймовірна.

 

І, майже головне — діти спілкуються, розвиваються, перебувають у безпеці і все це — подалі від непередбачуваної вулиці і…комп’ютера.

 

Людмила Леонідівна свого часу співала в інститутському хорі. Пригадує, як готувалися до фестивалю п’ятнадцяти республік. Представляла у національному костюмі Литву. І все це дійство на… мотоциклах. А ще любить подорожі і туризм. Пройти найцікавіші місця пішки — це для пані Людмили захоплююче та цікаво.

 

— Тільки коли піднялася на Говерлу — зрозуміла, що нам є чим пишатися, нам є що любити, — каже Людмила Манчак.

 

— Хочу, щоб усе це побачили й пізнали наші діти — від сходу й до заходу, від півдня й до півночі. Дітей треба виховувати на яскравих прикладах добра і краси. Тільки тоді ми будемо єдині.

 

— У нашому Будинку творчості працюють люди, які люблять дітей, — говорить Людмила Леонідівна. — До школи дітки йдуть, хочуть того чи ні, а ось до нас — із бажанням.

 

Як сказав відомий педагог Шалма Амонашвілі, даруй себе дітям і будь терплячим в чеканні дива. Будь готовим до зустрічі з ним у дитинстві.