Минуло півтора місяця, відтоді як 31 травня у відставку подав президентський кум Юрій Стець.
Із тих пір очолюване ним Міністерство інформполітики простоює без керівника.
Ним, щоправда, може стати заступниця Стеця Еміне Джапарова.
Принаймнi сама Еміне не проти, але для її призначення необхідне «добро» Верховної Ради, а його претендентка отримає (або ні) не раніше осені.
Однак персона керівника міністерства не грає такої великої ролі, як його суть.
А ось із цим якраз і виникає проблема.
Як усе починалося
Відомо, що старт роботі міністерства було дано ще до його офіційного започаткування.
Простіше кажучи: Стеця призначили в грудні 2014-го, а саме міністерство постановою Кабміну «запустили» тільки в січні наступного року.
Така послідовність подій дещо насторожувала і змушувала сумніватися в ефективності нової структури.
Здавалося, що «Мінстець» знадобився суто заради працевлаштування того, чиє ім’я пізніше «присвоїли» новому відомству.
Крім того, створення міністерства інформаційної політики викликало неоднозначну реакцію суспільства.
Багато хто побоювався появи «міністерства правди» і введення цензури на державному рівні.
Цього, на щастя, не сталося. Президент Порошенко запевнив, що головними функціями міністерства буде «просування правди про Україну в світі» та «протидія інформаційним атакам з боку Росії і сепаратистів».
В аналогічному ключі неодноразово висловлювався і сам новоспечений міністр Юрій Стець.
На нову посаду Стець прийшов з амбітними планами, головний з яких — створення системи іномовлення.
Спочатку передбачалося, що міжнародний український канал називатиметься «Ukraine Tomorrow» (у відповідь на російський аналог — «Russia Today»).
Але виявилося, що таку назву вже запатентовано, тому в міністерстві заговорили про створення мультимедійної медіаплатформи іномовлення.
Для створення такої платформи під управління «Мінстеця» були передані агентство «Укрінформ» та телеканал «УТР», які раніше перебували у віданні Кабміну та Державного комітету телебачення і радіомовлення.
А ось iз телеканалом для Збройних сил України, який обіцяв запустити Стець, не склалося.
Замість цього спільно з Міноборони започаткували програму Embedded Journalism, за якою журналісти можуть працювати в зоні АТО, будучи прикріпленими до військових підрозділів.
Відповідно до звітів міністерства, в програмі беруть участь і співробітники іноземних видань, зокрема, BBC, France Press, Polsat, Daily Signal тощо. Крім того, «Мінстець» бере на себе забезпечення комунікації уряду з громадянами.
Робота в цьому напрямi полягає у створенні соціальної реклами та наочної агітації.
Головні теми кампанії: реклама ВСУ, економія електроенергії та субсидії, підтримка переселенців і нагадування про те, що «Крим — це Україна», а «сепаратизм — кримінальний злочин».
Водночас із цим деякі актуальні на момент створення міністерства теми зовсім не були ним охоплені. Наприклад, місцеві вибори 2015 року.
Та й загалом, весь перший рік існування «Мінстеця» не залишало враження, що міністерство досить хаотично і сумбурно шукає межі своїх повноважень.
А тому й займається всім підряд — від розміщення в Києві соціальної реклами до розвезення українським військовим на передовій і жителям Донбасу газет «Україна єдина».
Ще однією ініціативою Юрія Стеця було створення «інформаційних військ України» — мережі інтернет-активістів, які за вказівкою аналітиків міністерства отримували б «інформаційні завдання» і поширювали інформацію в мережі.
Скептики охрестили завербованих в «інформаційні війська» користувачів «порохоботами».
Не в останню чергу тому, що ці «війська» були зареєстровані за адресою: вулиця Банкова,11 в Києві.
Де, як відомо, розташовується адміністрація Президента.
«Ця платформа дозволяє дуже оперативно надавати правдиві новини і спростовувати новини фейкові для тих людей, які на неї підписалися», — пояснював сам Стець.
Копіювання методів Росії (коли «боти» виступають проти «ботів») не надто подобалося медіа-експертам.
Утім їхнє невдоволення «Мінстець» провокував недовго: активність міністерства почала поступово затухати. І хоч сайт «iнформаційних військ» ще працює, про його існування, здається, знають лише його ж співробітники.
Одночасно з цим не всі завдання, сформульовані міністерством як першочергові (наприклад, доступний прийом українських телеканалів і радіостанцій у всіх районах на кордоні з Росією і в зоні конфлікту на Донбасі), були виконані повністю.
Причини відставки
Словом, ані явної користі, ані великої шкоди від роботи Міністерства інформполітики не було.
Напевно, можна було б працювати і краще, а ось гірше — вже важко.
Однак Юрій Стець пішов зі своєї посади зовсім не через усвідомлення того, що вів ввірену йому структуру в неправильному напрямку або в недостатньо бадьорому темпі.
Було б ідеально, якби українські чиновники вміли визнавати свої помилки і самі себе карали за них відставкою.
Чи стало звільнення Юрія Стеця несподіванкою?
Власне впродовж двох iз половиною років існування керованого ним міністерства раз у раз виникали чутки, що очільник структури ось-ось подасть у відставку.
Але сталося це 31 травня 2017 року.
Заступник Стеця Артем Біденко в той же день повідомив, що «міністр мав розмову з керівництвом і членами уряду, яким повідомив про своє рішення». Офіційно причиною відставки, за словами Біденка, є «погіршення стану здоров’я, і ніяких політичних чи інших мотивів не існує».
Однак інші версії відставки все ж існують. Згідно з однією з них, на звільнення Стеця вплинула неможливість у нинішній ситуації дати той результат, який від нього очікує влада.
Таку думку висловлює директор Агентства моделювання ситуацій Віталій Бала.
За його словами, «Стець не зміг реалізувати ті завдання, які стояли перед Міністерством інформаційної політики, як через об’єктивні, так і суб’єктивні причини. Було багато нарікань, що немає прориву в інформаційній війні з Росією, і провину за це покладали саме на Стеця. Він обіцяв іномовлення та суспільне телебачення, яке так і не запрацювало. Ще одним iз недоліків була закритість міністерства. Для широкого загалу воно так і залишилося у своїй мушлі», — каже Бала.
Версія номер три: незгода з політикою блокування російських ресурсів «ВКонтакте» і «Однокласники».
«Українська правда» з посиланням на власні джерела повідомила про те, що Стець остаточно зважився на такий крок лише після рішення РНБО про заборону російських сайтів.
Наступне припущення: міжнародні партнери України взагалі наполягають на ліквідації міністерства інформаційної політики.
Втім документального підтвердження це не має, однак подібну можливість озвучували на порталі 112.ua, до чого ми повернемося трохи згодом.
Версія номер п’ять, представлена все на тому ж сайті: відставка Стеця мала місце через трюк відомого блогера Анатолія Шарія, який «злив» журналістам «5-го канала» фальшиву інформацію про себе, а ті, не перевіривши, видали її в ефір.
І нарешті, останнє ймовірне пояснення дій Стеця: міністр побив горщики зі своїм безпосереднім шефом — Прем’єр-міністром України Володимиром Гройсманом.
Прихильники такого припущення проводять паралель iз Тарасом Кутовим, який подав у відставку з поста аграрного міністра буквально за тиждень до Стеця.
І той, і інший писали заяву «за власним бажанням», при цьому відставку Кутового прокоментував радник міністра МВС і за сумісництвом депутат ВР Антон Геращенко.
В ефірі «112-го канала» він говорив, що «...міністр агропромислової політики не знайшов спільної мови з Прем’єром Гройсманом. Кутовий користувався підтримкою БПП, у нього було багато прихильників. Але він вирішив не заганяти ситуацію в подальший конфлікт iз Прем’єр-міністром, оскільки у них різні погляди на майбутнє земельної реформи в Україні, і він пішов. Це правильний вибір, я його поважаю», — зазначив Геращенко.
То чи можна вважати, що й стосунки Стеця та Гройсмана розвивалися за подібною ж схемою? Хтозна, хоча питання, власне, і не в цьому.
А все в тій же, згаданій на початку статті, ефективності роботи міністерства.
Підрахунок отриманих «лайків» у соцмережах і переглядів на Youtube, яким займаються в міністерстві, — показник досить умовний.
Так само, як і перелік частот, на яких можна «зловити» українське ТБ.
Адже якщо йдеться про комунікації з громадянами, зміни повинні відбуватися в громадській думці, а не на «круглих столах» і тренінгах для журналістів.
Однак, як свідчить соціологія, за останній рік тут проривів якраз і не відбулося.
Наприклад, незважаючи на соціальну рекламу від Міністерства інформполітики, останню хвилю мобілізації вдалося забезпечити лише на 60%.
Крім того, «Мінстець» так і не став ефективним посередником між державою і суспільством.
Однак чи зміниться ситуація, якщо на посаді Юрія Стеця замінить Джапарова або ж третій (поки ще не озвучений) претендент?
Що далі?
Офіційно функції виконуючого обов’язки міністра інформполітики покладено наразі на першого заступника міністра Еміне Джапарову.
Водночас, за словами джерела «112-го канала», в адміністрації Президента як наступника Стеця зараз розглядають три кандидатури, причому призначення може відбутися в форматі «в. о. міністра».
За непідтвердженою поки інформацією, серед можливих наступників Стеця числяться його нинішній заступник Дмитро Золотухін, голова Комітету ВР iз питань культури і духовності Микола Княжицький і радник міністра МВС Зорян Шкіряк.
При цьому жоден із трьох вище названих потенційних претендентів не спростував та не підтвердив своє можливе обрання.
Варто відзначити, що якщо з особистостями і позицією Шкіряка та Княжицького, які є відомими в медіа-просторі фігурами, все більш-менш ясно, то Золотухін у цій трійці — людина з багатьма невідомими.
Він став заступником Стеця порівняно недавно — 21 листопада 2016 року.
За словами самого Золотухіна, він познайомився з Юрієм Стецем у березні 2015 року, коли «як волонтер прийшов у міністерство зі своїми пропозиціями щодо посилення роботи iз захисту від російських інформаційних атак».
«Я не був великим фанатом створення міністерства, але ця структура стала місцем, де я зміг реалізувати ті проекти інформаційної безпеки, які безуспішно пропонував іншим структурам, у тому числі спецслужбам», — зазначив Золотухін.
Тим часом джерела «112-го канала» кажуть, що міжнародні партнери України взагалі наполягають на ліквідації міністерства інформполітики.
Однак зрозуміло, що спроба зробити це наштовхнеться на шалений опір. Усе ускладнюється ще й тим, що можновладці в Україні самі для себе не визначили ті основні дефініції, з якими має працювати Міністерство інформації.
Наприклад, Україна з Росією перебуває у стані війни чи ні? Чи в нас і досі триває все те ж невиразне АТО?
Аналогічні питання — про відсутність ясності і чіткості — можна поставити і щодо інших сфер.
Земельної, пенсійної, медичної, освітньої, адміністративної, виборчої, приватизаційної — список цей довгий і нудний.
У ситуації абсолютної невизначеності влади практично в усіх ключових питаннях ніякої зрозумілої інформаційної політики немає і бути не може.
Ані на зовнішньому ринку, ані на внутрішньому.
Саме тому починати потрібно з визначення головного.
І поки цього головного не буде, справа не зрушиться з мертвої точки.
