Ігор Гусєв — художник, відомий, впізнаваний і успішний, якщо брати за критерій успіху вітчизняні рейтинги найдорожчих і найвпливовіших художників.
Свого часу в Одесі він заснував рух «Арт-рейдери» та андеграндну галерею «Норма».
Художник іронічний і концептуальний, який послідовно вибудовує свій цілісний художній світ — за допомогою різних медіа: живопису, віршів, перформансів та інсталяцій.
Тож ключ до нової виставки у Києві слід шукати в попередніх роботах, і в назвах.
Без ключа не обійтися, бо, на перший погляд, 10 інсталяцій, розташованих автором у галерейному просторі Face Foundation, — набір реді-мейдів, тобто готових, промислових речей, скомпонованих у дивний спосіб — це доволі герметичний світ, який не проговориться чужинцю.
Скажімо, сито з намальованими зірками і поруч пижикова шапка зі злитком золота.
Читаємо підпис: «Сусіди». Слухаємо художника: «Той, хто розбирається в символах, зрозуміє, що це Росія з її багатствами і дрімучістю та Євросоюз із його стабільністю і вічним проходом у нікуди, а Україна — десь між ними».
Як фігура замовчування. І простір для роздумів і пошуків місця України під сонцем між двох сусідів.
Як сказав провісник сюрреалізму Лотреамон, «прекрасно, як випадкова зустріч парасольки зі швейною машинкою на столі для розтину».
Або щітки для фарбування зі склеєним ворсом, які знизу і згори обрамляють прямокутник, що нагадує сувій, всередині якого — обкладинки книжок.
Ця робота називається «Легенда про контрабанду». Кожна робота — як ребус, у якому важать і частини, і образ у цілому.
Або як хоку, які практикує Гусєв, де в трьох рядках потрібно виразити миттєвість життя.
Для художника інсталяція — це філософське висловлювання, цікаве не так формулюванням ідеї, як парадоксальністю.
Коли висловлювання редуковане до певного візуального об’єкта — це і є мова сучасних філософів, вважає автор.
«У живописі такі речі не зробиш, бо не куплять, — каже Ігор Гусєв на прес-екскурсії в галереї. — А в інсталяції можна, бо точно не куплять»
. В Україні інсталяції — чисте мистецтво: їх мало купують і ніде зберігати.
На виставці представлено два арт-об’єкти, створені спеціально, а не з готових речей, — пластикові панно «Принц офісу» і «Принцеса офісу», майже декоративні і дуже навіть інтер’єрні.
Це продовження живописних експериментів Гусєва з розтягуванням, коли цілком фігуративні композиції перетворюються на абстрактні кольорові лінії, створюючи ефект технічного збою, екрана, що «поплив» смугами.
Надзвичайно цікавий проект, у якому поєднується міметичне мистецтво й абстрактне, де ніби перетинається аналоговий світ із цифровим, де можна вільно обходитися з формальними елементами — кольором, формою.
Щоб полегшити інтелектуальну роботу глядачу, організатори до прес-релізу додали ще й план виставки: Ігор Гусєв створив цей план за аналогом із музейними буклетами, позначивши об’єкти цифрами в просторі, а поруч із цифрою вказав назву роботи.
Більше того, назва виставки теж має пояснення — у вигляді однойменного есею-епіграфа.
І коли ти пробудеш у галереї певний час, освоїшся серед об’єктів, роздивишся лінії, якими художник з’єднав простір, зрозумієш естетичну логіку побудови експозиції, усвідомиш, зрештою, що ця камерна виставка виглядає не по-київськи круто, і тобі захочеться продовження — можна перейти вулицю, і в «Мистецькому арсеналі», на виставці «Мистецька праця», серед іншого знову побачити арт-об’єкти Ігоря Гусєва.
Уже впізнавані «розтягнуті» кольорові фігурки Містера Ніхто і нову інсталяцію «Колись у майбутньому квіти на холодильнику будуть вважати мистецтвом».
Як сказала арт-критикиня Ольга Балашова, головний герой виставки «Весна не для всіх» — вудіаленівський персонаж. Рідкісна птаха в наших широтах.
