Про особливості національної судової реформи, різновиди помсти надто активним громадським активістам, причини відсутності гучних результатів у гучних корупційних справах та свій голос «за» на майбутніх виборах в інтерв’ю «Україні молодій» розповів екс-заступник Генерального прокурора України Віталій Касько.
Судова псевдореформа
— Пане Віталію, вірите, що результативно закінчаться процеси, розпочаті з гучних затримань? За вашими прогнозами, яка судова доля справ головного фіскала Романа Насірова, нардепа Миколи Мартиненка, врешті-решт президента-втікача Віктора Януковича?
— Розпочаті кримінальні провадження не можуть тривати вічно. Закон встановлює загальне правило для складних проваджень — їх не можуть розслідувати більше 12 місяців після повідомлення про підозру. Тому, думаю, на початку осені у багатьох з цих проваджень ми побачимо результати i стане зрозумілим, чи будуть вони закриті, чи будуть направлені до суду для розгляду звинувачень у суді.
Невдячна справа зараз робити прогнози. Але мене так само, як і більшість наших громадян, засмучує відсутність помітних результатів у топ-корупційних справах. Справа ж Януковича з цього переліку взагалі вибивається. Адже заочне провадження щодо нього відбувається у справі, яка не має нічого спільного з корупцією. На жаль.
— Судова реформа на сьогочасному етапі — це повний крах чи є хоча б наймешний шанс на перезапуск цієї системи?
— На відміну від багатьох активістів, які початково оцінювали шанси на перезавантаження судової системи як досить високі, у мене iз самого початку цього процесу жодних ілюзій не виникало. Те, як ця «реформа» розпочиналася і які правила відбору закладалися, вже тоді розставило всі крапки над «і». Сьогодні ми пожинаємо плоди такого підходу. Під виглядом справжньої судової реформи суспільству знову підклали її підроблену копію.
Ця псевдореформа не лише залишає традиційні важелі впливу на суддів iз метою домогтися прийняття необхідних для влади рішень у політично мотивованих справах або для забезпечення вирішення у певному ключі бізнесових конфліктів, але і саму процедуру відбору суддів до Верховного Суду вже перетворила на фарс.
Процес цілковито контролюється, квоти відібрання «правильних» кандидатів визначені, а ті з них, яких доведеться пропустити для створення видимості конкурсу, складатимуть у суді переважну меншість і жодного впливу на загальну ситуацію з відсутністю в Україні права на справедливий суд не матимуть. Я вже не говорю про апеляційні і місцеві суди.
Візьміть, для прикладу, Апеляційний суд Києва. У трійку, яка визначається для розгляду апеляцій на рішення слідчих суддів у політично чутливих справах нібито автоматизованою системою відбору, якимось дивом постійно потрапляють одні й ті самі судді. Кожен адвокат, який практикує у цьому суді, може вам безпомилково назвати прізвища тих суддів, яких вибере «сліпий жереб» у їхній справі, якщо прокуратура зацікавлена в певному результаті.
І ці ж самі судді перебувають під кримінальними розслідуваннями чи під загрозами кримінального переслідування, наприклад, у справі Чернушенка (колишнього голови суду). У когось ще виникають питання, чому вони пишуть на чорне біле і навпаки у такого роду справах? Уже, мабуть, ні. Таких прикладів маса. На жаль, це правило в нинішній Україні, а не виняток. Шанс на перезапуск судової системи можливий лише за однієї умови — зміни політичної еліти в країні. Нинішнім можновладцям незалежний суд просто не потрібен.
Формат Державного бюро розслідувань — результат політичних «договорняків»
— Затягування зі створенням Державного бюро розслідувань (ДБР) — це провина бюрократичної рутини чи відсутність домовленостей між фракціями про контроль над цим органом? Ви, до речі, критикували формат цього органу в тому вигляді, в якому він існує зараз. Чому?
— Причина затягування у створенні ДБР банальна. Після його створення повноваження з розслідування тих злочинів, які зараз усе ще підслідні прокуратурі, перейдуть до цього органу, а функція слідства у прокуратури зникне. Тому причина одна — немає політичної волі остаточно позбавити прокуратуру цієї функції.
А формат ДБР у нинішньому його вигляді я і далі вважаю цілком хибним. Він є результатом політичних «договорняків», а не реальної потреби суспільства. У більшості цивілізованих держав справи, які законом віднесені до компетенції ДБР, цілковито можуть розслідуватись поліцією. Єдине, що не може розслідувати ні поліція, ні прокуратура, — це злочини самих працівників цих органів.
Тому потрібно було створювати невеликий незалежний орган для розслідування катувань та інших серйозних порушень прав людини з боку самих правоохоронців (за європейськими стандартами — Незалежний механізм розслідування скарг на дії правоохоронців). А все решта передати у підслідність поліції, слідство якої також потрібно серйозно реформувати, оскільки на сьогодні цього і близько не зроблено.
Але для такої реформи немає політичного інтересу у владної верхівки, адже з його допомогою не можна заробляти корупційним шляхом. Навпаки, такий орган — загроза для корумпованих і політично керованих правоохоронних органів. Тому з нинішньою більшістю в парламенті розраховувати на запровадження цього європейського стандарту не доводиться.
— Хвиля тиску на громадських активістів-антикорупціонерів (на того ж Віталія Шабуніна, голову Ради громадського контролю Національного антикорупційного бюро України) — певний «дзвіночок». З якою метою він пролунав?
— Цей дзвіночок означає, що корупціонери оговтались після створення НАБУ і після того, як вимушені були показати свої сумнівні статки публічно перед усім суспільством завдяки запровадженню електронного декларування. Більше того, оговтались і перейшли у наступ.
Отримавши підтримку на вищому державному рівні, запровадивши електронне декларування для громадських активістів (чого навіть у тоталітарній Росії собі дозволити не змогли), провівши масштабні кампанії з обливання брудом усіх незгодних iз дійсним «корупційним консенсусом» і зрозумівши, що це лише заохочується, почали нові кола переслідувань і тиску у вигляді чергових кримінальних проваджень, податкових перевірок, привселюдних вручень повісток до армії тощо. Мета цих «дзвіночків» усім давно очевидна — заткнути пельку антикорупційним активістам, які заважають годувати людей байками про чергові «покращення».
— Побільшало питань, особливо до правоохоронців, стосовно резонансної загибелі у центрі Києва журналіста Шеремета після показу фільму «Вбивство Павла» —розслідування його колег. Що ви вбачаєте найбільш непрофесійним у діях слідства?
— Вбивства, насильство, погрози, перешкоджання журналістській діяльності — це ті злочини, які у цивілізованій державі не мають відбуватися, а якщо сталися — повинні розслідуватись невідкладно, кращими професіоналами й у пріоритетному порядку. Для держави та органів правопорядку — це справа честі. Бо якщо це не робитиметься саме так, у людей складатиметься враження, що такі дії владою толеруються.
Отже, про жодну свободу слова у такій державі мова йти не може. На мою думку, саме це є основною проблемою у справі Павла. Владні органи не продемонстрували, що вони справді прагнуть розкрити цю справу. Вони не демонструють відкритість, не інформують адекватно суспільство про те, що зроблено і чому вбивці все ще не покарані.
Приватна практика приносить моральне задоволення і пристойний заробіток
— Чи готові ви повернутися у Генпрокуратуру? Що для цього має відбутися?
— Не маю жодного бажання туди повертатися. Я віддав занадто багато часу, нервів і зусиль для того, щоби нарешті змінити цю інституцію на краще, надати їй людського вигляду і змусити її працювати на інтереси суспільства, а не для захисту власних вузькокорпоративних і доволі часто корупційних інтересів. Як і не маю жодного бажання повертатись на державну службу в нинішній ситуації «корупційного консенсусу».
Практично всіх адекватних професіоналів нинішня владна вертикаль успішно вичавила. Останні приклади — Руслан Рябошапка та Андрій Вишневський. Без зміни владної еліти зрушень у реформуванні правоохоронної системи не буде. А поки допомагатиму втілювати зміни іншим країнам, де цього потребують.
— Чим ви безпосередньо зараз займаєтесь?
— Я повернувся у приватну практику, де завжди почувався дуже комфортно. До прокуратури теж успішно працював у приватній практиці, був партнером відомої адвокатської компанії. Для мене юридична практика — це творча робота, яка приносить як моральне задоволення, так і пристойний заробіток. Наразі як партнер адвокатської компанії очолюю практику кримінального права і представництва у Європейському суді з прав людини.
— Чи в найближчих планах на життя у Віталія Каська є пункт «політична кар’єра»?
— Таких чітко окреслених планів наразі немає. У мене безумовно є певні політичні уподобання, проте свій голос як виборець я готовий віддати винятково за об’єднану нову політичну силу, яка наважиться не включати до своїх лав ані адептів колишнього режиму, ані представників нинішньої клептократичної політичної псевдоеліти.
Тетяна САЩУК
