Усього півтора року існує Білоцерківська об’єднана територіальна громада, до якої увійшли чотири сільські ради або 18 сіл Великобагачанського району, проте за цей короткий проміжок часу на території, яку вона займає, відбулися значні зміни.
Скептикам і відвертим противникам децентралізації раджу побувати тут і побачити все на власні очі.
Хоч, мушу зізнатися, спершу й сама сприйняла дещо насторожено новий (не з дешевих) комфортабельний службовий транспорт.
— Стосовно цих службових автомобілів було багато перевірок, — констатує голова Білоцерківської ОТГ Іван Лещенко.
— Перевіряли й обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету, і управління Державної служби боротьби з економічною злочинністю обласної поліції. Були запити й від громадських організацій (зараз же всі придбання видно в iнтернеті): для яких потреб, мовляв, купуєте транспорт за чималі кошти?
— І справді, навіщо отакий крутий транспорт у селі? — дивуюся.
— Він у нас постійно в дії, — пояснює Іван Васильович. — Учителі їздять ним за досвідом або на відпочинок, наші юні спортсмени — на змагання. От нещодавно возили дітей на екскурсію на Шар-гору. Захотілося нашим працівникам почути виступ волинського хору в полтавському Палаці дозвілля «Листопад» — поїхали й провели час із користю. Потрібно було привезти аніматорів, які були задіяні у святковому дійстві, — без проблем.
Тобто ці транспортні засоби придбані не лише задля того, щоб забезпечити чиновницьку роботу, а й для того, щоб люди, живучи в селі, не були відірваними від світу. Знаєте, у чому наша проблема? У тому, що не вміємо жити красиво. Бо нас привчили до того, що жити потрібно якомога скромніше. От я, скажімо, їжджу на «Тойоті» (хоч дехто радив купити «Ланос»), мій заступник — на «Фіаті». Так, ці автомобілі дорогі, проте споживають менше пального, дешевші в експлуатації. От вам і вся арифметика.
Комунальні об’єкти — до належного стану
Цікавлюся в Івана Лещенка, чи важко було переконати земляків у користі від децентралізації, об’єднання.
— Дуже важко, — зітхає він. — Бо в нашій державі ніхто ніколи не доводив започаткованих справ до кінця. Багато разів проводили реформи, а потім на якомусь етапі про них забували. Зневіра в людей така, що їм важко довести: об’єднання для нас просто необхідне. Був один переконливий аргумент: ми можемо стати фінансово спроможними і в такий спосіб забезпечити розвиток території — потрібно тільки правильно побудувати роботу.
— І як після об’єднання живеться бабусі у віддаленому селі? Їй справді по довідку доводиться добиратися до вашого офісу в Білоцерківці? — допитуюся.
— Це міф. Якщо правильно побудована робота, ота бабуся не матиме ніякого клопоту, — переконує мене Іван Васильович. — Староста ж є в кожному селі, він наділений відповідними повноваженнями. Та й хіба світ зійшовся на довідках? Нас привчили до того, що без довідки ми ніхто. Де іще є таке у світі? І поки існуватиме оцей анахронізм у державі?
Знаєте, скільки довідок ми видали для нарахування субсидій у нашій громаді? Станом на вчорашній день я підписав їх 1 982! У нас існують інформаційні системи. Чому ж за 25 років незалежності ми не змогли їх зістикувати? Адже чиновницький апарат для того й створений, щоб ота бабуся не думала про жодну довідку.
Нерідко, перебуваючи на території якоїсь сільської ради, спостерігала таку картину: кошти вкладали в благоустрій центрального села, а до інших, особливо віддалених, руки не доходили.
Натомість у Білоцерківській ОТГ вкладають кошти у розвиток територій усіх старостатів.
От, наприклад, у селі Поділ перед тим, як об’єднатися, жителі порушили питання про те, що в них немає дитсадка, хоч тут налічується близько 50 дітлахів віком до шести років.
До речі, свого часу дитсадок у населеному пункті був, проте його розібрали: ні вікон, ні дверей, а всередині жодної дошки, труби чи електропроводки — нічого не лишилося.
— Ми розпочали відновлення цього приміщення, бо стіни й перекриття в ньому добротні, — розповідає очільник Білоцерківської ОТГ. — Утеплили, зробили покрівлю, встановили вікна та двері, а тепер візьмемося за внутрішнє опорядження. Це дороговартісний проект, на втілення його в життя доведеться витратити не один мільйон гривень. А річний бюджет Подільської сільської ради становив приблизно 600—700 тисяч гривень. У змозі вона була потягнути цей проект? Та в селі навіть мріяти про таке не могли.
У цьому ж Подолі проживала сім’я, в якій було двоє прийомних дітей. Коли ж іще народилася й трійня своїх, батько від великого щастя… утік. Жінка лишилася сама з п’ятьма дітьми без житла. Ми придбали для неї будинок із земельною ділянкою за 160 тисяч гривень, зараз вирішуємо питання про передачу його у приватну власність. Тож, думаю, ця жінка відчула на собі плюси децентралізації.
Білоцерківська об’єднана територіальна громада розпоряджається річним бюджетом у розмірі близько 30 мільйонів гривень.
А пріоритетним у ній нині є приведення до належного стану всіх комунальних об’єктів. Десятки років там ніхто нічого не робив. Тепер їх починають перекривати, утеплювати, міняти комунікації.
— Ми отримали у спадок п’ять загальноосвітніх шкіл. Я часто пригадую, як приїхав до Балакліївської школи, а в ній не виявилося жодного комп’ютера, хоч викладання комп’ютерної грамотності ведеться вже 15 років. Ми одразу ж створили там комп’ютерний клас. Потім помічаю: в одній школі є мультимедійна дошка, а в іншій немає.
Ми придбали їх у такій кількості, щоб були в усіх навчальних закладах. Отак поступово й закуповуємо все необхідне. У минулому році наші першокласники сіли за новенькі парти. Уже другий рік проводимо ремонти в освітніх закладах без батьківської допомоги, — зазначає Іван Лещенко.
У тому ж селі Балаклія дитсадок був у приміщенні колишньої контори радгоспу — під нього виділили два кабінети.
Нині ж для дитсадка відвели одне крило загальноосвітньої школи (з таким прицілом, що згодом це буде єдиний навчально-виховний комплекс), створили тут для малюків умови не гірші, а може, навіть кращі, ніж у місті.
— У старій будівлі було тісно, капітального ремонту ніколи не проводилося, докучала проблема з опаленням: кошти витрачали великі й при цьому мерзли, — пригадує завідувач Балакліївського дитсадка «Малятко» Валентина Фененко.
— А тепер, як бачите, наші дітки перебувають у приміщенні з прекрасним ремонтом, новими меблями, сучасним харчоблоком — усе тут радує око. Тож, думаю, долучившись до ОТГ, ми тільки виграли.
Великі зміни й у місцевій школі: тут замінили вікна, двері на металопластикові, перекрили дах котельні, модернізували систему опалення.
— Уявіть собі, все це зроблено за якихось півроку. На черзі перекриття даху в шкільному приміщенні. Наші учні отримали одразу п’ять комп’ютерів. У нас і харчування чи не найкраще в області. Скажімо, якщо скрізь у шкільних літніх таборах виділяють на день 23 гривні на дитину, то в нас — 40 гривень, — хвалиться директор Балакліївської загальноосвітньої школи І—ІІ ступенів Любов Луць.
Директор Красногорівської загальноосвітньої школи І—ІІІ ступенів Ольга Кропивка теж стверджує, що зміни, які дало об’єднання, вже відчули й учні, і вчителі.
«Ми раді вже тому, що за останні 15 років, коли фінансування було, по суті, нульовим, нам вдалося зберегти матеріальну базу навчального закладу. Тепер у директора немає потреби виступати в ролі прохача. Лише доносимо інформацію про наші потреби до органів місцевого самоврядування, а ті, у свою чергу, забезпечують навчальний процес. У приміщенні школи вже замінили всі вікна.
Приємно, що в нас з’явилося сім нових комп’ютерів, мультимедійний проектор. А щодо того, щоб придбати посуд у шкільну їдальню, мийні, дезінфікуючі засоби, то з цим узагалі зараз немає жодних проблем. На сьогодні вже завезені матеріали для ремонту класних кімнат. Звісно, зробити все й одразу неможливо. Хоч на цей рік у нас запланована заміна покрівлі, є задум створити лінгафонний кабінет.
Думаємо, як зробити ремонт шкільного коридору, реконструкцію опалення — це досить значні за обсягом роботи. Та найголовніше, що зі створенням об’єднаної територіальної громади стало вільніше дихати, почуваємося повноправними господарями у своїй школі», — робить висновок Ольга Василівна.
Красногорівська загальноосвітня школа була авторитетною в усі часи.
Тут дають добрий рівень знань, який випускники підтверджують при вступі до вишів, до того ж налагоджено демократичні стосунки між учнями, батьками та вчителями.
І так повелося, що, закінчивши педагогічний виш, дехто повертається до своєї школи вже дипломованим спеціалістом.
Одним із таких є вчитель фізичного виховання Юрій Каленіченко.
Закінчивши Полтавський національний педагогічний університет з дипломом із відзнакою, молодий чоловік обрав сільську школу, до того ж свою. Про нього говорять: цей педагог — просто скарб.
Зі створенням об’єднаної територіальної громади Юрій Каленіченко дбає про її спортивний імідж.
У районних змаганнях конкурентів його вихованцям уже немає, та й на обласних вони не пасуть задніх — показують достойні результати.
— Ми раді, що наші випускники повертаються (до речі, я й сама випускниця цієї школи), — посміхається Ольга Кропивка. —
Юрій Григорович разом із дружиною — вчителькою історії та географії Лесею Станіславівною — це перспективна молода сім’я, яка, переконана, дасть велику користь нашій громаді.
Важливо об’єднатися навколо місцевих виробників
— Дуже важливо об’єднуватися навколо місцевих виробників, котрі зацікавлені в розвитку своєї території, — вважає Іван Лещенко.
— Нам пощастило, що на теренах нашої об’єднаної громади діє ПП «Білоцерківська агропромислова група» — провідний виробник високоякісних молочних продуктів. Керівник згаданого підприємства Віктор Кордубан — великий патріот цієї території. ПП «Білоцерківська агропромислова група» й ТОВ «Білагро» дають майже тисячу робочих місць — для нашої громади це досить велика кількість.
За спонсорські кошти Віктора Кордубана не так давно зведено новий міст через річку Псел, який з’єднує два села: Балаклію й Колосівку. До цього тут був дерев’яний міст, доброго слова не вартий.
І поки в цій місцевості не було об’єднаної територіальної громади, підприємець не мав особливого резону вкладати великі кошти в безгосподарний міст. Тож село Колосівка, по суті, занепадало.
А тепер потихеньку оживає. Таким чином, міст, що з’єднав два береги, також слугує розвитку цієї території.
— Чим вас привабила посада голови ОТГ? — цікавлюся в Івана Васильовича.
— Працюю в органах місцевого самоврядування з 1994 року — вже тоді мріяв про те, щоб вони мали більше самостійності, — зізнається чоловік. — Знаєте, не потрібно винаходити велосипед, у світі вже давно вибудувана модель самоврядних громад — достатньо її запозичити й запровадити в себе. І мені цікаво це зробити. Відрадно, що держава надала можливість органам місцевого самоврядування впливати на всі сфери життя: благоустрій, культуру, освіту, медицину тощо.
До речі, ми зберегли в селах усі ФАПи — жодного не закрили. Тепер працюємо над тим, щоб поліпшити їхню матеріальну базу. Придбавши автомобіль «швидкої допомоги», передали його в оренду Білоцерківській амбулаторії. Ми поновили рецепти, за якими люди отримують пільгові ліки. Медицина невідкладних станів у нас забезпечена всім необхідним. Для чого ми об’єдналися?
Щоб не просто статус одержати, а розвиток території. І я настільки одержимий цією ідеєю! Більше того, впевнений: за п’ять років створимо на своїй території дуже перспективну громаду. Єдине, чого хотілося б, — аби нагорі не дуже змінювалися погляди й підходи щодо місцевого самоврядування. Бо коли ні в чому немає стабільності, це заважає вибудовувати далекоглядні плани.
Довідалася від Івана Васильовича й про те, що він мріє побудувати нове адміністративне приміщення Білоцерківської сільської ради. Причому не просто приміщення, а, судячи з уже готового проекту, мало не справжній палац!
— Мої попередники (хоч мені й не хочеться їх критикувати) не були зацікавлені в тому, щоб створити комфортні умови для роботи. А оскільки ми вже вийшли на інший рівень, то можемо собі це дозволити. І це не розбазарювання коштів, — запевняє голова ОТГ. — Спершу потрібно створити умови для роботи кожного працівника, аби потім вимагати від нього віддачі. Побувавши в Польщі в одному з найбідніших воєводств — Прикарпатському, я проїхав по самоврядних громадах, так званих гмінах.
І був здивований, побачивши зовсім нові нетипові будівлі органів місцевого самоврядування — кожна з них мала якусь архітектурну родзинку. А чому ми все робимо за принципом: і так зійде? Оцей об’єкт, який плануємо звести в Білоцерківці, має стати певною архітектурною окрасою, нести якийсь позитив. І отакий позитив маємо створювати повсякчас у своїй роботі. Не секрет, зараз багато сільських голів міркують так: навіщо мені, мовляв, оте об’єднання, яке тягне за собою додаткове навантаження, відповідальність? І справді, якщо порівняти обсяг роботи, яка в нас ведеться, з тим, що робилося до об’єднання, то це небо і земля.
Коли заходить мова про децентралізацію, Іван Лещенко радить думати, з ким ви об’єднуєтеся й заради чого.
Якщо громади територіально споріднені й через якийсь час у них не виникає антагонізмів, отже, вони об’єдналися вдало.
У Білоцерківській територіальній громаді об’єднуючим чинником є спільні святкові дійства.
І не лише святкові: от не так давно, зібравшись чи не всією громадою, прибрали береги річки Псел — не одну автомашину сміття вивезли.
А потім варили куліш і відпочивали на лоні природи. З ініціативи голови ОТГ розвісили таблички про те, що прибережна територія впорядкована небайдужими жителями.
А внизу — прохання під час відпочинку підтримувати чистоту й порядок.
— Хтось говорить: та це, мовляв, не допоможе. Я в такому разі відповідаю: а хто вірив у те, що децентралізація набере отаких обертів? — розмірковує Іван Лещенко. — Так само й тут. У Швейцарії до чого додумалися? Ви не повірите, баки для сміття там сховані під землею. Я, коли це побачив, дуже здивувався. То невже й ми не можемо своїх людей привчити до чистоти? Можемо. Аби тільки було бажання.
За словами Івана Васильовича, у Білоцерківській об’єднаній територіальній громаді багато таких позитивних факторів, які сприяють тому, щоб вона не просто існувала, а й розвивалася.
Це і річка Псел з її мальовничими берегами, і близькість траси Київ — Харків, що відкриває можливість доступу в будь-яку точку України.
До того ж, за розрахунками географів, і географічний центр Полтавщини припадає саме на територію Білоцерківської ОТГ.
— Уже сьогодні ми готові розширювати межі нашої громади — можемо обігріти, надати допомогу й іншим територіям. Охочих поки що немає. Але, думаю, вони неодмінно знайдуться, побачивши, що в нашій громаді і справді відбуваються позитивні зміни, — переконаний Іван Лещенко.
