На Дніпропетровщині поліцейські намагаються позбутися принципового голови об'єднаної громади

25 жовтня 2015 року відбулися пам’ятні перші в Україні вибори у 159 об’єднаних громадах, створених на основі майже 800 органів місцевого самоврядування з близько 2 тисячами населених пунктів та до 1,4 млн. населення.

 

Вони проходили без надмірного галасу і метушні, без характерних для сьогодення політичних баталій і спекуляцій, коли дехто такими новими мегаутвореннями хоче оголосити цілі райони.

 

Громади насамперед об’єдналися на засадах ефективності подальшого управління територіями.

 

На Дніпропетровщині тоді таких нових утворень постало 15, і з них найбільше — чотири — в Апостолівському районі.

 

Отож такий процес стали називати своєрідним «лакмусовим папірцем» ефективності урядового курсу реформ.

 

При тому, що характерною ознакою його початку стало те, що на чолі 159 новостворених об’єднаних громад практично не виявилося «нових облич», адже їх переважно очолили голови існуючих дотепер сільських рад та інші особи, яких теж випадковими не назвеш.

 

Винятком із цього правила здавалися хіба що троє пенсіонерів та одна безробітна.

 

При цьому один із цих пенсіонерів виявився ще й серед найстарших за віком усіх новообраних голів.

 

Це 68-річний Валерій Попельнюк, який очолив у Апостолівському районі Ленінську об’єднану територіальну громаду, до якої увійшли також населені пункти колишньої Токівської сільської ради, а всього сім сіл із населенням понад 8 тисяч людей.

 

Але й він в управлінській сфері зовсім не новачок.

 

Адже ще в минулому столітті вже очолював місцеву сільраду. Проте швидко збагнув, що зі старим багажем далеко не заїдеш...

 

І, як це не парадоксально, спершу може сприйнятися, «Дід», як із повагою називають місцеві Валерія Попельнюка, став вельми яскравим прикладом того, як можна жити і мислити справді по-новому.

 

Хто-хто, а він ніскільки не сприймається за такого, що тримається за старе і зашкарубле. 

 

Саме в Ленінському одними з перших на Дніпропетровщині провели декомунізацію, найважливішою віхою якої, безперечно, стало перейменування центрального села.

 

Так воно називалося з першого дня свого заснування у 1952 році.

 

Не від доброго життя сюди мусили перебратися жителі Грушівки і Кута, які затопило разом зі знаменитим із часів Запорозької Січі Великим Лугом рукотворне Каховське море.

 

Отож щодо нової назви Ленінського думка більшості місцевих жителів усе ж переважила. Звісно ж, Грушівка. Хоча пропонувалися назви й інші — і Веселе, і Горяне, і Грушевий Кут...

 

Тоді ж перейменували і 10 місцевих вулиць та влаштували «ленінопад».

Сама ж територія новоствореної Грушівської об’єднаної територіальної громади, на перший погляд, може здатися таким собі ласим шматочком.

 

26 тисяч 143,7 гектара на березі Каховського водосховища хай на сьогодні і занапащеного, але все ж ...

 

А ще — Токівський водоспад, одне з семи чудес Дніпропетровщини, на теренах якої він є єдиним і на річці Кам’янка займає площу понад 2,6 тисячі гектарів.

 

Скелі каньйону цієї водойми висотою до 30 метрів, за загальнодоступною інформацією, складаються з рожевого, червоного і сірого граніту, вік якого 2,6-2,7 мільйона років.

 

А Токівський гранітний кар’єр, у якому цю породу видобувають, називають одним із найбільших в Україні. При цьому структура покладів дозволяє проводити тут роботи цілорічно. 

 

Від дня доленосних ви­борів до об’єднаної громади ще не минуло і двох років, а тут уже звітують про переконливі результати.

 

Найголовніший, за свідченням Валерія Попельнюка, — їхній бюджет зріс у п’ять разів, не враховуючи субвенцій із бю­джету державного.

 

Переконливо у Грушівці спростовують чи не найбільше побоювання опонентів нинішнього процесу децентралізації щодо того, що в об’єднаних громадах менші села виявляться кинутими напризволяще.

 

Як стверджує Валерій Попельнюк, вони тут застосовують підхід пропорційний. Наприклад, є мільйон гривень.

 

Він ділиться на всіх жителів, а потім множиться на їх кількість у кожному населеному пункті.

 

Як найкраще розпорядитися отриманою сумою — насамперед вирішують люди на місцях.

 

Отож за такий короткий час усі села на теренах Грушівської об’єднаної територіальної громади відчутно погарнішали.

 

Навіть автобусні зупинки перетворили на справжні витвори мистецтва.

 

А за рахунок державної субвенції вже реалізували 10 проектів, за якими не залишилося обділеним жодне село, адже застосували такий же пропорційний підхід.

 

Відкрили, зокрема, фельдшерсько-акушерські пункти у селах Усть-Кам’янка та Гранітне, де їх дотепер не було взагалі, повністю заасфальтували дві дороги.

 

Окрім того, в Грушівці почали втілювати в життя і проекти, фінансовані Європейським Союзом та Програмою розвитку ООН.

 

Першим із них став сучасний Центр надання адміністративних послуг.

 

Проте життя новоствореної громади є зовсім не таким безхмарним, як з огляду на вищесказане може здатися.

 

На початку цього року апостолівськими поліціянтами було відкрито відразу два кримінальні провадження стосовно того, що посадові особи Грушівської сільської ради за попередньою змовою з посадовими особами підконтрольних їм підприємств внесли завідомо неправдиві відомості до актів виконаних робіт із метою присвоєння бюджетних коштів, виділених на ремонти.

 

Проте прискіпливі журналісти відразу це розцінили за наїзд на «Діда», який своїми принциповістю і загостреним почуттям справедливості справді став багатьом поперек горла.

 

Адже одним з об’єктів, по яких було начебто виявлено ці зловживання, виявився саме вищезазначений Центр надання адміністративних послуг, профінансований Європейським Союзом і Програмою розвитку ООН.

 

Завершилися ці роботи на початку березня нинішнього року.

 

З нагоди такої події до Грушівки завітала координатор проекту Європейського Союзу і Програми розвитку ООН «Місцевий розвиток, зорієнтований на громаду» в Дніпропетровській області Олена Харченко, яка перед журналістами не приховувала свого задоволення від побаченого, а саме того, що надані кошти знайшли своє ефективне використання.

 

А місцеві поліціянти побачили у цьому колосальне перевищення суми виконаних робіт над їх реальною вартістю — відразу на 80,83 відсотка.

 

Отож ЗМІ вже заговорили про те, що таким чином декому хочеться прибрати Валерія Попельнюка, який нікому не дає спуску.

 

«Нехай не стараються — я нічого не боюся», — заявив мені грушівський сільський голова, якому в травні вже виповнилося 70 років.

 

Адже, окрім усього, Валерій Попельнюк уже тричі як доброволець у складі 43-го мотопіхотного окремого батальйону перебував у зоні бойових дій на Донбасі.