Науковці розробили унікальний проект сміттєпереробного заводу: чиновники ігнорують

27.06.2017

Такий вигляд має біогазова установка, яка не смердить.

У нас є проект, набагато досконаліший, ніж західні аналоги сміттєпереробки.

Автори Автоматизованого біоенергетичного комплексу (АБЕК) з переробки твердих і рідких побутових відходів — працівники МЦВТТ «ЕРІДАН», ДНВК «Київський інститут автоматики» (ДНВК «КІА)», НТЦ «АНТ» та низки суміжних організацій за участю НАН України.

Цей комплекс журналісти назвали «Розмарин», адже це символ достатку і процвітання, а ще він є лікарською рослиною і вчені запевняють, що їхня технологія очищення побутового непотребу дозволить рости на «рештках» не лише траві для худоби, а й розмарину.

А загалом вони пропонують містам відмовитися від зовнішніх джерел газопостачання та електроенергії, оскільки все це «виробляє» кожне місто в достатній кількості. Енергоносії просто потрібно грамотно взяти з відходів і рослинної біомаси.

Ось для цього й створили вони унікальний комлекс АБЕК «Розмарин», який вирішить екологічні, енергетичні проблеми міст і селищ, створить нові робочі місця та нарешті поверне нашим занедбаним чорноземам їхню родючість.

Проект легко адаптується до умов, скажімо, Бердянська, Мелітополя, Запоріжжя, Херсона... Львову сам Бог велів його впровадити.

Справа державної ваги

Нагадаємо, Київський інститут автоматики (КІА) в СРСР був головним системним інститутом, займався автоматизацією (АСУ) атомних, теплових електростанцій, магістральних газо- і нафтопроводів, металургійних заводів і гірничо-збагачувальних комбінатів, агропромислового комплексу, а в корпорації «КІА» працювало близько 10 тисяч висококласних фахівців, включаючи дослідний завод і чотири філії.

Коли Європою та Азією почав ширитися метод біогазових установок — виробництво метану, який отримували внаслідок зброджування органічних побутових та сільгоспвідходів у закритих ємностях, наші вчені пішли вперед.

Вони запропонували поєднати ці установки з тепличними комплексами та тепловими насосами, що дозволяє збалансувати потреби будь-якого міста в енергоносіях.

Без нафти, вугілля, природного газу, струму атомних і теплових електростанцій.

Але ударний проект, як і очікувалося, в корумпованій державі відразу ж забуксував.

Правда, під час виборів до Верховної Ради 2012 року якась руханка почалася.

Тодішнй Прем’єр Азаров, до якого вдалося пробитися «ходокам», розгледів раціональне зерно, навіть доручив утілити пілотний варіант у Слов’янську. Чому в Слов’янську?

Бо там балотувався в нардепи його син. Розрахунок був до банального простий: молодший Азаров видає групу вчених як власну знахідку, вони починають працювати, електорат бачить «реальні кроки» з оздоровлення загидженого міста й голосує за нього.

Так і сталося, електорат обрав Азарова–молодшого в парламент, а проект відразу ж згорнули. Азаров-тато пояснив, що в бюджеті на це нема грошей...

Ще детективніша історія стосунків із колишнім керівництвом Київської міської держадміністрації.

Хоча тут проблема набагато гостріша — Бортницька станція аерації нагромадила більше 10 мільйонів тонн мулу (300-гектарна мертва водойма), на полігоні №5 в селі Підгірці — немислима кількість твердих відходів, які виділяють смертоносний фільтрат та метан.

І ось вченим удалося (так їм здавалося) наблизитися до розв’язання цієї екологічної проблеми за сприяння Міністерства промполітики, бо вони тісно співпрацювали з «Київпроектом» та НАНУ в цьому напрямi.

Щомісяця на полігоні вони доповідали про хід роботи над проектом керівництву КМДА (Мазурчаку), та коли дійшло до справи — чиновники раптом відсунули своїх фахівців, провели закритий тендер. Хто виграв? Угадайте з трьох разів.

Звісно ж, іноземна компанія. Та все б нічого, але німці запропонували застарілий метод утилізації відходів, наприкінці їхнього процесу стоятиме... мулоспалювальний завод.

А це — дим, смог, отруєне довкілля,хоч які б фільтри там ставили на трубі, та ще й найотруйніший золошлак. Яке безглуздя.

На Харківському масиві вже є подібне «диво» — спалювальний завод «Енергія», який обкурює все навкруги, так ще всадять потужніше «диво»...

Подібну технологію запропонували також японці, які взялися навіть профінансувати її.

Наші ж учені пропонують принципово інший метод: тверде сміття сортують, виділяють iз нього органічні відходи, які надходять у спеціальні анаеробні реактори разом із рідкими каналізаційними стоками і там зброджуються для отримання біогазу.

Біогаз іде на вироблення теплової та електричної енергії, а маса, звільнена від метану після бродіння (у свою чергу, з каналізаційних стоків відбирають і доочищують воду) — це фактично органічні добрива, які можна вносити на сільгоспугіддя.

Ніякого спалювання при цьому нема.

Один із об’єктів за цією технологією працює на тваринницькому комплексі в селі Оленівка на Дніпропетровщині та в місті Марганець на промислових стоках.

Декілька комплексів працюють на пивзаводах.

Керівництво Науково-технологічного центру «Аналітика — наука-технології» (НТЦ «АНТ») — Віктор Горбенко та Олексій Носек — сумно констатують: за десять останніх літ у кого тільки не перебували...

І в Тимошенко та Клюєва, у Голови комісії з екології Верховної Ради Томенка, у заступника Секретаря РНБО Сивковича, міністра Близнюка (за Януковича) і в мера Києва Попова та першого заступника Голубченка...

Усі схвалювали проект, казали купу компліментів, але, ніби змовившись, відправляли розробників... шукати інвесторів. Самим. А держава?

Правда, 2009 року з’явилася постанова Кабміну щодо впровадження проекту. Проте влада невдовзі змінилася, і вчені знову спіймали облизня.

Та хіба тільки вчені? Україна спіймала... Та які б політичні чвари не стрясали суспільство, сміттєва проблема — була, є і буде залишатися справою державної ваги.

А коли б звернули увагу на вітчизняне ноу-хау, такої ганьби, яка виникла у Львові останнім часом, просто не було б.

До речі, ресурс полігонів у переважній більшості великих і малих міст України стрімко закінчується. Через 2-3 роки «Львівський синдром» перекинеться на всю країну.

Та ні в Кабміні, ні в меріях, як кажуть, і кінь не валявся...

— Сумно, — констатують автори проекту, — настільки ми відстаємо від світу через недолугість наших чиновників.

Порівняйте: у Китаї ще 1975 року вийшла відповідна державна постанова, і за п’ять років там збудували 10 мільйонів (!) біогазових установок.

А ми стукаємо в усі двері, що потрібна державна програма «Чисте місто», та це глас волаючого в пустелі...

Коли б ви знали, скільки підприємств скидають нечистоти!

А по всій Україні — у малі річки та інші водойми!

Чи ж зверталися до теперішніх «верхів»? Зверталися

— Таке враження, — зітхають науковці, — що змінюються дійові особи, таблички на кабінетах, а дух байдужості той самий.

Нуль результату, нуль! Без кеша, виходить, ніхто вас і слухати не збирається...

Мислячих керівників так мало, що ми ніяк iз ними не зустрінемось, а випадає все така публіка, котра жадає лише неправомірної вигоди...

Остання наша, так би мовити, проба пера — похід у Мінекології.

Вони там на весь світ протрубили, що готують стратегічний план переробки сміття по всій Україні.

Автори проекту доповіли на національному форумі свій проект. І що? Їм сказали: подайте технічні пропозиції. Подали. Жодної відповіді. І міністерського стратегічного плану чомусь уже не чути...

Слід додати, що після різкого зменшення поголів’я худоби за роки незалежності в Україні руйнується родючий шар чорнозему гумус.

Якщо в 1990 році сільгоспвиробники вносили 250 мільйонів тонн органіки, то тепер — менше 10.

Природні добрива замінили «хімією» та ще й з країни-агресора.

Цей провал здатні суттєво поповнити ось такі комплекси АБЕК «Розмарин», адже вони й дають після переробки побутових відходів зброджену органічну масу, яка дуже близька за своїми параметрами до перегною, чого нині так бракує нашим виснаженим ґрунтам.

Усе геніальне — просте

— Каналізаційні стоки ми «розщеплюємо» в анаеробному реакторі, виділяючи звідти метан (на електроенергію) та тепло (на підігрів теплиць), — розповідають автори проекту.

— Виходить замкнений цикл виробництва. Причому нічого ніде не смердить, не курить... І люди можуть ходити сюди на екскурсії. До речі, стандартні реактори такого типу мають значно нижчий ККД, аніж наші. Бо в них процес зброджування триває більш як два тижні після наповнення, а в наших — шість годин!

До речі, полігони для сміття за умови встановлення нашого комплексу потребують уп’ятеро меншої площі, аніж вони займають нині. Окупність АБЕК «Розмарин» складає 12-18 місяців. Подібних бізнесів дуже мало.

Причому наша команда розробить ТЕО, бізнес-план, захистить його в банку, розробить проект, узгодить його із замовником, контролюватиме будівництво, комплектуватиме й монтуватиме устаткування, навчатиме спеціалістів, реалізуватиме сервісне обслуговування.

— Ми готові зайти в будь-який обласний чи районний центр, — додає колега Горбенка, Леонід Кауфман, — презентувати проект депутатам, і, отримавши позитивне рішення сесії, розпочати приведення конкретного населеного пункту до європейських стандартів очищення від відходів та забезпечення його достатньою кількістю енергоносіїв, добутих із тих-таки відходів та органічної маси, виробленої комплексом.

І що дуже важливо — екологічно чистим методом, адже ми в своєму технологічному циклі просто використовуємо природні, а не хімічні чи термічні процеси. Мерії таким чином матимуть змогу отримувати «дармову» енергію для своїх мешканців, отже, зменшувати тарифи, отримувати прибутки від цих комплексів, а не лише стягувати податки.

Щоб усі були зацікавлені, ми пропонуємо створювати для діяльності наших комплексів відкриті акціонерні товариства, де акціонерами мають стати і ті, хто генерує енергію з відходів, і ті, хто її використовує. Наприкінці кожного року всі акціонери отримуватимуть дивіденди у вигляді цілком реальних грошей.

Звісно, правління матиме змогу зацікавити тих, хто зробив найбільший внесок у розвиток справи, в тому числі інтелектуальний та організаційний, і все — під контролем акціонерів, легально, без жодних «відкатів» і страху перед правоохоронними органами.

Якщо людям дохідливо пояснити, що проект АБЕК «Розмарин» дасть змогу принаймні вдвічі знизити комунальні тарифи, вони самі вийдуть під мерію і змусять депутатів узятися за його втілення.

Боярська конкретика

МЦВТТ «Ерідан» ДНВК «КІА», НТЦ «АНТ», ТОВ «Техноконт», ПАТ «Укрводпроект», НТЦ «ЕКОМАШ», ІБОНХ НАНУ, ТОВ «Виробництво» пропонують розробити і впровадити автоматизований комплекс очищення стоків та переробки органічних відходів продуктивністю 12 тис. кубометрів на добу для Боярки.

Це місто, як і сотні подібних, відчуває усі «переваги» від розкладання органічних відходів на мулових полях муніципальних очисних споруд і на полігонах твердих побутових відходів.

Під звалища відчужуються все нові й нові території, зростає забруднення навколишнього середовища.

Проект АБЕК «Розмарин» для Боярки передбачає новий екологічний і комплексний підхід до переробки не тільки стоків, а й органічних побутових і виробничих відходів.

Для очищення стоків використовуються комбіновані методи анаеробного (закритого) та аеробного зброджування стоків разом з органічною частиною ТПВ.

Утворюється біогаз і ферментована маса, котрі йдуть на виробництво теплової і електроенергії та можуть використовуватися надалі як добриво.

У результаті реконструкції комплексів очищення стоків (КОС) КП «Боярка-водоканал» пропонується на їхній базі створити першу чергу біоенергетичного комплексу типу «Розмарин», а саме: автоматизовану систему диспетчерського управління технологічними процесами водопостачання та водовідведення з модернізацією електротехнічного і технологічного обладнання, на яку автори проекту виконали розробку робочої документації та пройшли експертизу проекту.

На жаль, «попередники» керівництва м. Боярка віддали реалізацію нашого проекту дилетантам, які дискредитували навіть саму ідею.

Автори проекту мають можливість у стислі терміни переробити і впровадити «авторську» версію АСУ диспетчеризації з реальними функціями енергозбереження.

На всіх численних свердловинах і насосних станціях КП «Боярка-Водоканал» буде забезпечено якісне й безвідмовне та енергозберігаюче управління завдяки розумній комп’ютерній диспетчерській системі.

Цим буде реалізована перша черга проекту біоенергетичного комплексу, перехід до суттєвого скорочення енерговитрат, а також зниження собівартості одиниці об’єму питної води та стоків як у процесах їхнього очищення, так і в процесах транспортування.

Друга черга впровадження АБЕК «Розмарин» —

реконструкція каналізаційних очисних споруд продуктивністю 12 тис. кубометрів на добу з використанням новітньої анаеробної технології очищення стічних вод iз виробництвом біогазу;
будівництво ділянки для доочищення стічних вод у тепличних біоставках iз водною рослинністю для виробництва біомаси (додаткова органіка для процесу зброджування в метантенках);
будівництво біогазової установки (метантенк) для отримання біогазу;
будівництво когенераційної установки для виробництва електричної та теплової енергії із біогазу; будівництво ділянки зневоднення відпрацьованого мулу, продуктів метанового зброджування органіки в метантенках iз виробництвом високоякісних органічно-мінеральних добрив.

Комплекс здійснюватиме подрібнення, ретельне механічне очищення стоків від різних домішок.

Потім іде анаеробна обробка в герметичних реакторах, аеробна і доочищення на біоплато.

Це дає змогу в 5 разів знизити енергетичні витрати на обробку стоків, на 75% зменшити кількість мулів, отримати біогаз, електричну та теплову енергію, органічні добрива, а також обігову технічну воду для поливу ґрунтів під декоративними, технічними та зерновими культурами.

Таким чином екологічна ситуація в Боярці значно поліпшиться, зменшаться впливи звалищ на ґрунтові води, з’являться нові робочі місця як на самому комплексі, так і в цеху з випуску органічно-мінеральних добрив, цеху вирощування біомаси тощо.

Сумарний ефект від впровадження може становити близько 80 млн. гривень на рік при витратах на створення першої черги близько 58 млн. грн., другої — 37 млн. грн.

Головне, втілення цього проекту в Боярці стане пілотним проектом України для створення подібних комплексів у решті міст.

Поєднання комлексу АБЕК «Розмарин» із тепловими насосами дасть змогу перейти конкретно Боярці на самозабезпечення тепловою та електроенергією.

Звісно, фахівцям, які завдяки низці винаходів зуміли створити проект європейського рівня, що передбачає не лише «зелену» переробку сміття, а й отримання достатньої кількості тепла та електроструму з відходів, потрібна державна підтримка, підтримка бізнесу.

Чи ми спроможні лише все запозичати, обростати боргами, як реп’яхами, замість того, щоб самим заробляти і зробити свій прорив бодай у царині переробки відходів.

Нагадаю: у багатьох, скажімо, арабських, країнах цей вид діяльності є найприбутковішим і може бути прирівняний за рентабельністю до металургії.

Олександр МИХАЙЛЮТА,

лауреат премії «Незалежність» Київської спілки журналістів

Друкована версія