Однією з топ-тем цього місяця в Україні стало рішення Стокгольмського арбітражу, яким де-факто скасовувалася згубна для нашої держави газова угода 2009 року між «Нафтогазом» та «Газпромом». Яка увійшла в історію як «угода Юлії Тимошенко».
Позиція українського істеблішменту у цій ситуації виявилася напрочуд одностайною: більшість топ-політиків вимагають відповідальності ініціаторки цих угод.
Але тоді, у 2009 році, таких було небагато, а серед послідовних противників «угоди Тимошенко» згадується лише Президент Віктор Ющенко.
Оцінки, які боялися оприлюднити
Лідер Радикальної партії Олег Ляшко закликав екс-Прем’єр-міністра України Юлію Тимошенко повернути гроші, які українці переплатили за газ відповідно до контракту 2009 року.
На думку політика, йдеться про 6 мільярдів доларів.
Адже, як вважає Ляшко, саме на цю суму збідніли наші співгромадяни, які були змушені платити за «блакитне паливо» надмірно завищені суми.
Жорстка позиція у президентської фракції парламенту.
У Блоці Петра Порошенка вважають, що питання корупційної складової під час підписання угоди із «Газпромом» у 2009 році має вивчити Антикорупційний комітет. Лідер БПП Артур Герасимов стверджує, що цей контракт — зрада національних інтересів, яка ледь не згубила країну.
А тому зайнятися документом мають також Національне антикорупційне бюро та Спеціалізована антикорупційна прокуратура.
«Не варто шукати якоїсь політичної мотивації чи політичної складової. Маємо рішення міжнародного суду із відмінною репутацією, яке чітко встановило: контракт 2009 року, принцип «качай або плати» були грабіжницькими для України. Перша війна, яку оголосив Путін Україні, була газова війна, і газовий контракт був ударом у спину», — сказав Герасимов.
Нинішній Президент України Петро Порошенко також веде мову про відповідальність Юлії Тимошенко. Не кримінальну, але політичну.
«Коли ви поставили на коліна, і сьогодні це доведено не політиками, не внутрішніми експертами, а найвищою судовою інстанцією. Доведено, що були здані інтереси України», — сказав Порошенко.
Думки, безумовно, правильні.
Але тоді, у 2009 році, їх посміли оприлюднити далеко не всі.
А більшість із тих, хто сьогодні цілком справедливо критикує «качай або плати», втричі завищену ціну з усіма ознаками корупційності, тоді, у 2009-му, були значно стриманішими у своїх оцінках.
Та діяли, виходячи із принципів політичної доцільності та політичних домовленостей із впливовим тоді політиком та державним чиновником — Юлією Тимошенко.
Чи не єдиний державний діяч, який послідовно критикував дії екс-Прем’єр-міністра, був Президент Віктор Ющенко.
Вбивство контрактом
З ініціативи Президента Ющенка 10 лютого 2009 року було скликано засідання Ради національної безпеки та оборони, на якому глава держави гостро розкритикував підписані газові контракти.
І навів свої аргументи, які намагалася спростувати Юлія Тимошенко, провівши імпровізований прес-брифінг у дворі будівлі РНБО.
«Ті штрафи, які очікують Україну [внаслідок ухвалення газової угоди 2009 року], є абсурдними. Газові взаємовідносини на 2010 рік мають бути переглянуті», — заявив Президент. За його словами, «контракт Тимошенко» дав Україні найвищу ціну за газ у Європі. При тому, що вартість транзиту залишилася незмінною.
«Коли ми говоримо про політику формування ціни на транзит, то вона не змінювалася упродовж останніх трьох років. У той час як ціна на газ зросла утричі», — наголосив Ющенко.
Секретаріат Президента тоді наголошував: умови постачання газу до нашої країни, які Україна отримала унаслідок підписання контракту в Москві, є значно гіршими за ті, які пропонували нам до Нового року.
Тобто, весь переговорницький геній екс-Прем’єра було використано для того, аби за короткий час... суттєво погіршити умови контракту для України.
Що вже само по собі не може не викликати запитань і підозр.
«Україна, яка зайняла консолідовану, тверду, зважену, цілком обґрунтовану позицію до Нового року, яка вела себе достойно під час так званої газової війни упродовж останніх трьох тижнів, врешті-решт отримала газові контракти, які, за моїми попередніми оцінками, є гіршими, ніж умови, що пропонувалися нам до Нового року. Цей контракт викликає розчарування», — заявляв тоді заступник голови президентського секретаріату Олександр Шлапак.
І наголосив: угода абсолютно не відповідає директивам Президента України і суперечить усім базовим домовленостям у галузi газозабезпечення України, які було досягнуто у 2008 році.
«Цифра, яка була зафіксована у контракті, — 450 доларів за тисячу кубометрів — зовсім неправильна ціна на кордоні Україна—Росія, — продовжив представник Президента України.
— Як вирахувана ця цифра, звідки вона взялася, мені важко сказати. І дуже важко буде пояснити її експертам, які брали участь у перемовинах, і тим, хто на неї погоджувався».
Як Україна оплатила «Газпрому» будівництво «Північного» і «Південного потоків»
«Газовий контракт — просто бездарний! У нього немає перспективи», — неодноразово наголошував тоді Віктор Ющенко, додаючи, що політика, яку проводить уряд Юлії Тимошенко, загрожує національним інтересам України, і це насамперед стосується газових домовленостей із Москвою.
І тому напрочуд дивно, на його думку, виглядає той факт, що вартість транзиту російського газу нашою територією залишили тоді без змін.
«Я переконаний, що якби ми доручили комусь у цьому залі ухвалити цю угоду, то ніхто не пішов би на неї, адже всі ми розуміємо: газ, який ми використовуємо для теразиту, — це технічний газ, це 80% вартості тарифу», — сказав тоді, у 2009 році, Віктор Ющенко, виступаючи у Донецьку на форумі Конгресу української інтелігенції.
І пояснив, що оскільки вартість російського газу для нас зросла утричі, то і ціна транзиту також має зрости втричі, оскільки технологічний газ має собівартість.
Гостро критикував Віктор Ющенко і принцип «качай або плати». Той самий, який нещодавно був скасований Стокгольмським арбітражем.
При цьому глава держави пов’язував «тейк ор пей» із відсутністю аналогічної норми щодо транзитних зобов’язань «Газпрому».
«Ми маємо заплатити штраф 8,5 млрд. доларів за те, що недобрали газ, — сказав Ющенко. — Але чому тоді Росія не платить 8,5 млрд. доларів штрафу за те, що не прокачала одну четверту частину газу, яку вона мала доставити через територію України?».
І додав: «Росія стверджувала, що прокачає 110 мільярдів кубометрів газу, але прокачала на 25 млрд. кубометрів менше. Чому ніхто не платить? Адже перекачувальна станція працює як на один мільярд, так і на 25 мільярдів. Персонал працює, енергія витрачається».
За підрахунками Президента України Віктора Ющенка, газові угоди Юлії Тимошенко — це втрата 80 мільярдів доларів упродовж 10 років.
«За такі гроші можна добудувати і «Північний», і «Південний», і «підземний» потоки», — наголосив політик, назвавши газову угоду 2009 року «безумовно кримінальною».
А також зазначив, що вирішення проблем однієї людини, причетної до таких епізодів, блокує європейські перспективи цілої країни.
«Я двічі розписувався у трудовій книжці Тимошенко і тому маю право говорити про це», — сказав він.
Захід: «Україна не виконає цей контракт!»
Ще одну цікаву особливість газового контракту «від Тимошенко» виокремив екс-уповноважений Президента з міжнародних питань енергетичної безпеки Богдан Соколовський.
«У 2009 році ми купуємо 40 мільярдів кубометрів газу. Ми змушені їх викупити. Якщо навіть не викуповуємо, то стовідсотково їм платимо, а вже починаючи із наступного року — 52 мільярди газу щорічно. Фактично ми приречені не скорочувати споживання імпортного газу», — сказав він.
Що в сучасних світових реаліях означає погіршення економічної ситуації, відмова від впровадження передових технологій, що зменшують витрачання палива та собівартість готової продукції.
Адже навіщо зменшувати і вкладати у це кошти, якщо «угода Тимошенко» означає «олл інклюзив»: користуйся, набираючи «зайву вагу», адже все уже оплачено заздалегідь!
А отже, відстала вітчизняна економіка та погіршення нашої конкурентоздатності — це також один із головних наслідків «феєричної» угоди, парафованої нашим екс-Прем’єром.
І саме проти цього послідовно виступав Віктор Ющенко.
Не менш цікавий аспект домовленостей, проти якого також виступала команда Президента, — передача українського ринку газу російським компаніям.
«Стаття номер 9 угоди віддає дочірній компанії «Газпрому» — «Газпром збут Україна» — четвертину українського газового ринку для промисловців, — каже Богдан Соколовський.
— Вони кращі платники, ніж населення. У них є що забрати, якщо заборгують за паливо».
Сьогодні екс-державний чиновник, який також виступав і від імені Президента Ющенка, згадує події тих часів.
«Я володію інформацією, що газовий контракт, який підписали Україна і Росія у 2009 році, готували не в Києві і не в Україні, — каже він.
— Сьогодні помітно, що енергетика тісно переплітається з політикою. Я вважаю, що всіх, хто дотичний до підписання цього контракту, треба відсторонити від керівних посад, але у жодному випадку не можна цим обмежуватися. Все більше уваги треба приділити питанню, звідки взявся цей контракт і які були інші варіанти».
Згубність газового контракту «від Тимошенко» тоді, у 2009 році, схоже, не розумів тільки український Кабінет Міністрів під керівництвом Юлії Володимирівни.
Ось як моделює ситуацію впливове ділове видання «Файненшл Таймс»:
«Україні буде щонайменше дуже складно платити за цим рахунком, незалежно від реальної ціни. Контракт надто непрозорий. Термін угоди — 10 років. Отже, якщо борги накопичуватимуться, це може знову призвести до перегляду договору, що створить умови для чергової суперечки. В іншому разі Україні доведеться продати «Газпрому» свій газогін — і, судячи з усього, якраз цього від самого початку і домагається російська компанія».
АКЦЕНТ ДО ТЕМИ
Перший етап анексії
Питання здачі національних інтересів України у ті роки, 2008-2009, стосувалося не лише газових справ. Передумовою анексії півострова Крим, на думку експертів, стала російсько-грузинська війна, яку категорично відмовилася засудити тодішній Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко та її політична сила, партія «Батьківщина
».
Ось уривок із діалогу представника БЮТ Івана Кириленка та НУНСівця Зварича.
— Я вас конкретно питаю: ви готові засудити акт російської агресії у Грузії? — запитав Зварич.
— Категорично ні! Адже агресію розпочала Грузія! — відповів очільник Блоку Юлії Тимошенко Іван Кириленко.
Сама ж Юлія Володимирівна тоді демонстративно дружила з очільником держави-агресора Володимиром Путіним, сміялася над жартами свого «газового партнера», своєю поведінкою легітимізуючи поведінку РФ.
І тим самим створюючи полігон майбутнього нападу на Україну.
«Дорогою в Тбілісі нам показували виноградники, знищені російськими танками. Це було поряд, де проїжджали наші машини», — згадував Віктор Ющенко свій візит до Грузії у 2008 році, коли він разом з іншими президентами приїхав до цієї країни, аби надати народові моральну підтримку.
«Те, що відбувалося у Грузії, було українським питанням. Це було питання нашого існування, нашої безпеки. Сьогодні Грузія, завтра Україна, — писав він у ці дні.
— Існує маса сценаріїв, аби зіграти, скажімо, на кримському питанні, організувати серію провокацій, а далі стається ряд подій, які закінчуються тим, що у Києві спускають український прапор».
Безвідповідальність деяких політиків зробила першу частину цього прогнозу пророчою. На щастя, другу зумів зупинити український народ.
Але винні у кафкіанському сценарії мають понести відповідальність.
