Після численних спекуляцій на патріотизмі громадськості дутими героями і героїнями появу нових медіа-персон українці сприймають насторожено.
Схоже з реакції соцмереж, що передали куті меду підлеглі Арсена Авакова і в продавлюванні образу героїні-воїна на зустрічі пари бойових чеченців із земляком-псевдожурналістом.
Версії того, що відбулося, щодня доповнювалися і трансформувалися різними джерелами і зацікавленими сторонами.
Ми ж поцікавилися думкою про цю детективну колізію в соратника Джохара Дудаєва — посла Чеченської Республіки Ічкерія у Франції Муси Таіпова.
— Загадково виглядає історія з київським замахом на життя представників Чечні, що позиціонують себе патріотами України. Муса, що ви думаєте про криваву драму, яка досі обростає варіантами?
— Я не «фахівець iз ліквідацій», але, волею Всевишнього, маю певний досвід у питаннях безпеки. Тому можу впевнено сказати, що офіційна версія замаху не витримує ніякої критики. Ніколи не зустрічав подібних «кілерів», за винятком кінокомедій iз П’єром Рішаром чи іншими акторами розважального жанру.
Окрім того, ні Осмаєв, ні тим паче Окуєва не представляють Чечню. Перший принаймні етнічний чеченець, друга, — за різними даними, одеситка, хоча такої національності я не знаю... Вони представляють, у кращому разі, самих себе. Як вони «осідлали» батальйон імені Джохара Дудаєва — тема окрема, і про неї можуть повідати колишні бійці цього добровольчого підрозділу...
— Кому, на ваш погляд, вигідний галас навколо цієї теми?
— Гадаю, що це питання найважче. Принаймні для мене. Ясно одне, що сам «замах» до того бездарний (звісно, нікому не бажаю смерті), що всі версії, як викладені в ЗМІ, так і озвучені різними політиками, громадськими діячами і самими учасниками подій, залишають більше питань, ніж відповідей. Ні для кого не секрет, що спецслужби Росії найпрофесійніше уміють одне — вбивати!
Роблять це вони надійно як на території своєї країни, так і за кордоном. Перерахую деякі приклади з «чеченським» слідом... Вбивство екс-президента ЧР-Ічкерія Яндарбієва в Катарі групою кілерів. Анну Політковську в Москві спочатку довго вистежували, а потім убили — в теракті брало участь багато фігурантів. Наталью Естемірову в нас удома викрала і вбила група кілерів. Бориса Нємцова, зверніть увагу, — в центрі Москви! — знову група кілерів. Мовладі Байсарова, в Москві, — група кілерів! Ямадаєва Руслана, в Москві, — ліквідовували групою також мало не під стінами Кремля.
Його брата Суліма Ямадаєва убили в Катарі. У підготовці ліквідації і в самому вбивстві брав участь не один кілер... Ісраїлова у столиці Австрії Відні вбивала теж група кілерів. Я навів ці приклади для того, щоб показати: без підстраховування російські спецслужби не діють. А що ми бачимо тут? Деякий суб’єкт, представившись «журналістом Ле Монд», тричі перед «замахом» зустрічається зі своїми «цілями», а людина, що називає себе прес-офіцером (зверніть увагу — «офіцером», тобто що має відношення до військової справи і, відповідно, до ЗМІ) навіть не цікавиться елементарними речами, які диктують питання безпеки.
Щоб з’ясувати достовірність того або іншого журналіста і дізнатися про його діяльність — iз фотографіями, біографією й опублікованими від його імені матеріалами, — досить заглянути хоча б у гугл... Приміром, коли я потрапив до адміністрації «губернатора» Одеської області, керівник громадської приймальні при мені зайшов в iнтернет, і тільки побачивши підтвердження інформації, озвученої мною, запросив мене на бесіду, а пізніше передав мені свої координати для постійних контактів... Так було і в інших місцях, де мені доводилося проводити зустрічі.
Я розумів, що це необхідно, і терпляче чекав, коли мене «ідентифікують». Але це були штатські люди. Не військові, як наші потерпілі. «Військові» — означає, що проблеми безпеки їх повинні турбувати значно серйозніше, ніж співробітників цивільних установ. Ми в даному випадку бачимо абсолютно протилежне.
Пояснення якісь невиразні, постійно міняються, доповнюються, тому довіри до них немає. Те, що і Осмаєв, і Окуєва — піар-проект, медійні персонажі, особисто у мене не викликає сумнівів. Хто в них зацікавлений, сказати важко. Проте я думаю, що зацікавлені особи перебувають як у середовищі російських спецслужб, так і серед навколополітичної частини українського бомонду, частини силовиків (недаремно Окуєвій подарував «іменний пістолет» неоднозначний міністр Аваков), які, скажімо так, неоднорідні...
Що послужило причиною «перестрілки» — судити важко, проте можу сказати, що кілери так не діють! А ось деякі особисті «розборки» цілком могли стати причиною перестрілки. А якщо врахувати, що потерпілим став сам «кілер», не думаю, що ініціатором перестрілки був він. Хто виграв у цій ситуації? Звичайно ж, Окуєва! Можу сказати — швидше за все, правду ми скоро не дізнаємося.
— У соцмережах активно обговорювали питання справжності-несправжності як гіпотетичного кілера, так і Окуєвої. Чи відомо вам щось iз реального життя фігурантів справи? Одна з найодіозніших публікацій, наприклад, аналізувала на якомусь «мордорозпізнавачі» ідентичність Окуєвої-Нікіфорової...
— Коментувати публікації з «мордорозпізнавачами» й іншими конспірологічними теоріями — справа невдячна. Думаю, ситуація з публікаціями фотографій і їх розпізнаванням — теж один iз видів провокацій. Рiч не в тiм — справжня фотографія чи ні. Цікаво інше — чому «мордорозпізнавач» українських спецслужб і Окуєвої—Осмаєва не зуміли впродовж тривалого періоду розпізнати «міжнародного кілера», «особистого кілера Кадирова», який неодноразово брав участь у різних телепередачах російського ТБ і чия фізіономія засвічена в багатьох телепередачах російського ТБ? Як могла відома зовні й за прізвищем людина отримати українське громадянство в найкоротший строк? Відповіді на ці питання дадуть нам достовірну картину події.
— А як представники влади, обраної в незалежній Ічкерії, які зараз вимушені перебувати за кордоном, оцінюють участь своїх співвітчизників у громадському та політичному житті України, зокрема у озбройному конфлікті на Донбасі та в анексованому Криму?
— Наші співвітчизники як добровольці мають право (це їхнi воля і вибір) брати участь у житті країни, дружньої нам. Інша справа, що це особиста позиція цих людей. Позиція офіційної влади, керівництва будується трохи на іншому. Якщо між нашими країнами немає офіційного договору про військову співпрацю, ми не маємо права делегувати кого-небудь зі своїх співгромадян для надання військової допомоги або інструкторів iз підготовки бійців української армії. Нагадаю, що в чеченської сторони багатий досвід ведення бойових дій як на відкритій місцевості, так і в міських умовах. Але... поки що він не затребуваний.
Від нас хочуть отримати максимальну вигоду, при цьому інтереси чеченської держави, що перебуває під окупацією, народу нашої країни враховувати ніхто не збирається. Ми навчені гірким досвідом, що після закінчення активної фази бойових дій саме чеченців перетворюють на стрілочників і починають не просто переслідування по всьому світу, а й ліквідовувати під різними приводами. Ми з цим не згодні.
У нас немає зайвих людей і ми дорожимо життям кожного нашого співвітчизника. Плюс до того, в Україні досі немає законів, які б захищали добровольців, що прибули на допомогу з інших країн. Немає ніяких правових гарантій для тих, хто приїхав в Україну захищати її територіальну цілісність і суверенітет! Думаю, це не робить честі керівництву України.
— Чи доцільна, на ваш погляд, паралель між героїзацією Окуєвої і Савченко, яку називають проектом Медведчука і Кремля?
— Паралелі є, але існує й різниця. Савченко створювалася як «героїня для внутрішнього вживання» і для «роботи» в міжнародних організаціях. Як ми пам’ятаємо, її ввели у склад ПАРЄ від української сторони, де вона встигла завдати шкоди українській державності та суверенітету. Її завданням було внести сум’яття у внутрішню політику країни і від імені України оббрехати Україну ж за кордоном. Із частиною своєї роботи вона впоралася.
Але завдяки тому, що в Україні живе немало мислячих людей, завдяки засобам масових комунікацій Савченко відносно швидко була розпізнана. Окуєва, називаючи себе чеченкою i рекламована різними російськими і проросійськими ЗМІ вже в самій в Україні, готується для іншої роботи. Вона підноситься перш за все як «чеченка-мусульманка», що сповідує «чистий іслам». І я не здивуюся, якщо з часом, коли ситуація в окупованій нині ЧР-Ічкерія зміниться, вона з’явиться у нас...
Навіть уже зараз відомо, що вона ввійде до складу групи Закаєва, про що вона (про підтримку його та його подільників) уже заявила! Я думаю, що Окуєва — довгостроковий проект... Але створений він, швидше, проти нас. Уже зараз вона в Україні позиціонується «еталоном чеченськості», при тому, що ніякого відношення до нас не мала і не має.
Хотів би сказати, що й українцям, і грузинам, і нам, як і всім народам, що вже піддані агресії з боку Росії, і тим, хто ризикує ще пережити таку агресію (а Росія не зупиниться, якщо ми її спільно не зупинимо), треба навчитися думати й остерігатися «медійних персонажів». Саме через підконтрольні російські ЗМІ, а кому вони належать — ми знаємо, нам також нав’язували і продовжують це робити досі, різних керованих або завербованих і засланих громадян. Ясності розуму нам усім! З величезною повагою до українців, що ведуть нерівну боротьбу за свободу, гідність і честь!
