До демократії нам, українцям, очевидно, ще досить довго йти.
Закони писані, мабуть, для «пересічних» громадян країни, але аж ніяк не для «крутих» бізнесменів та «небожителів» при владі.
Взяти хоча б законодавчу заборону щодо будівництва будь-якого житла в 100-метровій «зеленій» зоні вздовж води (моря, річки, ставка). Але хто на ту заборону зважає?
Скоро вже місця не буде на березі Дніпра чи інших водойм, де у прямому значенні слів зможе ступити нога пересічного українця.
Фактично майже всі сільські (та й не тільки) ставки в державі віддано в оренду, і, як правило, на... 49 років! Тому половити рибку охочим — зась!
І хоча, згідно з договорами, простий рибалка (чи то місцевий, чи зі сторони) має право порибалити, принаймі однією вудкою, аби зловити якийсь десяток карасів, але спробуйте ризикнути — новоспечені господарі та їхнi охоронці-посіпаки облають i пообіцяють у тому ставку залишити назавжди.
Наприклад, на Черкащині в селі Княжа Криниця господарюють саме такі орендарі.
Або ось найсвіжіша історія зі столичних передмість. Повідав її, зателефонувавши до редакції «УМ», 50-річний офіцер Віктор Орендовський, який втратив на неоголошеній війні ногу.
Він — один із героїв книги «Нескорені» Валентини Розуменко, з рук Президента Петра Порошенка отримував нагороду.
Держава дала йому квартиру в ЖК «Кришталеві джерела» — неподалік Феофанії. Загалом там нещодавно отримали помешкання три інваліди-«атошники» і 24 сім’ї загиблих воїнів.
Чоловік, який через обставини вимушений в основному пересуватися машиною, наразі не має можливості потрапити своїм транспортом до бювету, аби набрати води.
«Ситуація до болю смішна, — розказує Віктор Олексійович. — Без ноги подолати навіть 300 метрів нерівної рельєфної місцевості — для мене непросто. Мені треба 20 хвилин, щоб я дошкутильгав i набрав дві п’ятилітрові ємності води».
А все через те, що недалеко від Пантелеймонівського собору при в’їзді у парк Феофанія, на території якого є джерело святого Михайла з чудовою водичкою, поставили шлагбаум.
Під’їжджаю на своїй машині, кажу охоронцям: «Дайте спуститися 300 метрів із гірки. Машину поставлю за 30 метрів від бювету й нікому не заважатиму».
Але охорона лише: «Нєльзя, нєльзя!», треба, бачте, якусь фантомну перепустку.
Не допомагає ні посвідка УБДШника, ні навіть документ, що засвідчує інвалідність.
Але, як запевняє офіцер, шлагбаум не є перепоною для «блатних», які вільно долають «перешкоду».
Віктор Орендовський навіть телефонував директору санаторію «Феофанія» — Ярошенку Ігорю Володимировичу. Той відповів:
«Ми самі орендуємо в інституту територію, і я вам нічим допомогти не можу!». «Я поїхав і в інститут, написав заяву, але відповіді немає, — каже офіцер. — Повірте, що разом із побратимами ми можемо влаштувати показове знесення того шлагбаума. Але не дуже хочеться скандалити. Бо після цього термін «атошник» може набути лайливого значення. Тому й поводжусь з усіма дуже чемно».
В одних — чемність. В інших — роздуті чинушечно-бюрократичні схеми, недотримання законів, відсутність прояву банального розуміння й співчуття.
Очевидно, що до справжніх європейських цінностей нам далеко.
