Про депутата від Опоблоку Євгена Мураєва ще три роки тому знали винятково у вузьких колах.
А після Революції гідності, яка, як не парадоксально, дала шанс для розвитку кар’єри не тільки достойним, а й «відстійним» персонажам, про Мураєва заговорили майже всі.
Ще б пак. Власник телеканала News One, сайта MIGnews та харківського інтернет-канала «Робінзон ТВ».
Людина з яскраво вираженою проросійською позицією. Політик, який розповідає журналістам, як у лютому 2014 року він допоміг колишньому Прем’єр-міністру України Миколі Азарову втекти до Бєлгорода.
«Автор» партії «Життя» (пізніша назва — «За життя»), створеної на пару з Вадимом Рабіновичем.
Отже, хто він такий — Євген Мураєв? Інтернет-ресурс «ОРД» присвятив цьому індивіду окреме розслідування, уривки з якого ми наводимо нижче.
Хто, звідки і навіщо
Євген Мураєв — вельми цікава фігура. Харківський міні-олігарх, за чутками, — родич Азарова. З’явився буквально нізвідки.
У політику його за ручку привів Михайло Добкін. Але явно не з вулиці. Чи-то дійсно має хороший «родовід», чи-то якісь інші зв’язки.
До речі, вас не дивує, що у воюючій країні благополучно працює канал, який фінансує Микола Азаров?
Представник ворожої країни чи навіть прем’єр або президент «уряду в екзилі».
Але повернімося до Мураєва. Ось що писала про нього преса.
Євген Володимирович Мураєв народився 2 грудня 1976 року в Змієві, в сім’ї службовців — Володимира Кузьмича та Ольги Олексіївни Мураєвих.
У 1993 році Євген закінчив фізико-математичний ліцей № 27 міста Харкова — одну з «найкрутіших» шкіл у місті.
Після закінчення навчання вступив до Харківського державного університету ім. Горького (нині — Харківський національний університет ім. Каразіна) на механіко-математичний факультет.
Але, провчившись там лише рік, перевівся на престижний і «грошовитий» економічний факультет, який закінчив у 1999 році за спеціальністю «фінанси і кредит».
Свою трудову діяльність 23-річний Мураєв почав відразу з поста директора — в 2000 році він очолив ТОВ «Анклав 2000».
Пропрацювавши там рік, перейшов на посаду директора в ТОВ «МКМ».
У 2005 році, в ході реорганізації фірми, став директором ТОВ «МКМ Харків», де і працював до 2008 року.
Того року в Мураєва стався «кар’єрний стрибок» — він став генеральним директором ТОВ «Східна фінансова група».
У березні 2006 року Євген Мураєв був обраний депутатом Харківської обласної ради V скликання від партії Інни Богословської «Віче», яка долучилася до «регіоналів».
В облраді Мураєв очолив постійну комісію з питань паливно-енергетичного комплексу, енергозбереження та житлово-комунального господарства, що було близько до його бізнес-спрямування.
15 квітня 2010 року Президент Віктор Янукович призначив Євгена Мураєва головою Зміївської районної державної адміністрації.
З цього й стартувала його «доросла» політична кар’єра. До слова, поки інших свіжопризначених глав районів представляли на місцях начальники обласних управлінь і віце-«губернатори», нового керівника Зміївщині представляв особисто «губернатор» Михайло Добкін.
У 2010 році Мураєв знову обраний депутатом облради, але вже від Партії регіонів.
У рідному районі новий голова РДА розгорнув бурхливу діяльність — правда, переважно спортивно-культурного спрямування.
Діяв Мураєв «із розмахом» — на його «Масниці на Коропових хуторах» палять рекордні 14-метрові опудала і роздають горілку з млинцями, під Змієвим влаштовують міжнародні ралі, чемпіонати України з кінного спорту, змагання з бальних танців та інші заходи, що мали яскраво виражений піар-відтінок.
До речі, практично на всіх культурно-спортивних подіях Зміївщини присутні або «губернатор» власною персоною, або глава облради.
Водночас любить глава РДА й новаторські програми. Коли в Україні заговорили про проект «Село майбутнього», де молодим родинам iз мегаполісів будуть пропонувати котеджі, а ті постачатимуть країні молоко і вовну, однією з перших у списку кандидатів виявилася Зміївщина.
Ділові ж інтереси Євгена Мураєва в основному стосувалися паливно-енергетичної сфери.
Очолювані ним ТОВ «Анклав 2000», ТОВ «МКМ» і ТОВ «МКМ Харків» займалися і оптовою торгівлею паливо-мастильними матеріалами.
На той час у ТОВ «Східна фінансова група» були вже ширші інтереси. Так, скажімо, в 2008 році вона придбала у АТЗТ «Житло» 98,72% акцій АТЗТ «Завод Рапід», який спеціалізувався на металообробці.
У 2010 р. частка «СФГ» збільшилася до 99,709%, проте в листопаді 2011 року завод, керований Володимиром Кузьмичем Мураєвим (батьком Євгена), був визнаний банкрутом.
Крім того, Євген Мураєв за сумісництвом працював комерційним директором словацько-української торгово-інформаційної компанії «Словенфотрейд».
Також він був головою наглядової ради ВАТ «Українсько-Сибірська інвестиційна корпорація», пов’язаної з «УкрСиббанком».
Штрихи по портрета
Іноді надмірна активність Євгена Мураєва обертається гучними скандалами, в яких його противники вбачають особисті інтереси.
Так, після президентських виборів 2010 року, коли зміна глав райдержадміністрацій стала не тільки очевидним, а й законодавчо необхідним кроком, Мураєв (на той момент ще депутат облради, який курирував Зміївський район) влаштував публічну «прочуханку» тодішньому голові Зміївської РДА Анатолію Гацьку.
Депутат-«регіонал» заявив на сесії райради, що район перебуває в жалюгідному стані, ціни підвищуються, промислове виробництво падає, злочинності стає все більше, і навіть корови дояться погано.
І додав, що Гацько в другому турі президентських виборів задіяв адмінресурс та агітував за Юлію Тимошенко.
В результаті райрада висловила своєму тодішньому районному керівнику недовіру. А через місяць, як ми вже зауважували вище, Мураєв передбачувано зайняв його місце.
У березні 2011 року в Мураєва трапився конфлікт iз районним прокурором Олегом Бурцевим.
Як заявив глава РДА, за останні три місяці до нього надійшло близько 10 скарг від представників малого та середнього бізнесу на районну прокуратуру — підприємці нібито заявляли про незаконні побори.
Обласна прокуратура влаштувала внутрішню перевірку, але підтвердження словам Мураєва не знайшла.
Тоді на вулиці Змієва вийшли «скривджені» бізнесмени, а сам глава району звернувся по допомогу до «губернатора» Добкіна.
Той дипломатично відповів, що впливу на прокуратуру в нього немає, але пообіцяв «розібратися».
Зрештою, прокуратура прийняла «соломонове рішення» — поміняла місцями глав прокуратур двох районів.
Олег Бурцев відправився до Вовчанського району, а на його місце прислали тамтешнього голову райпрокуратури Ігоря Голуба. Скарги Мураєва припинилися.
Наступний гучний скандал мав місце навесні 2012 року — на цей раз його фігурантом (окрім Мураєва) виступав голова Комсомольської селищної ради Степан Миндарь.
Мураєв звинуватив його в завищених тарифах на ЖКГ, незаконному продажi комунального майна і, не мудруючи лукаво, просто запропонував подати у відставку.
Миндарь, природно, відмовився і звинуватив Мураєва в залякуванні місцевих жителів та депутатів. У конфлікт включилися місцеві газети «Зміївський кур’єр»та «Вісті Зміївщини» і навіть деякі регіональні ЗМІ.
А останній скандал Мураєва «докотився» вже до Києва. Пов’язаний він був із національним природним парком «Гомільшанські ліси», створеним у Зміївському районі відносно недавно, в 2004 році.
В 2010-му ідею створення парку почали оскаржувати — аж до збору підписів за його ліквідацію в нинішньому вигляді.
Звернення з 271 підписами селян було винесено на розгляд сесії Задонецької сільради, але депутати більшістю голосів виступили проти.
Водночас екологи запевняли, що місцевих жителів налаштовують проти «Гомільшанських лісів» спеціально.
Євген Мураєв несподівано підтримав «ворогів природи», заявивши, що національний парк не утримується в належному стані.
Він стверджував, що в «Гомільшанських лісах» не проводяться санітарні рубки дерев, що може створити проблеми в разі пожежі.
А також висловив невдоволення тим, що в заповіднику розвелося надто багато живності.
«Через те, що тварин у парку дуже багато, вони завдають шкоди сільськогосподарським угіддям. З’явилися вовки, тварини хворіють», — заявив він тодi.
Для поліпшення ситуації Мураєв пообіцяв знайти інвестора, який профінансує будівництво на території національного парку туристичної інфраструктури — байдаркових станцій, козацьких сіл, місць для елітної риболовлі та інших тощо.
За його словами, це було б єдиним способом отримувати дохід і приділяти «Гомільшанським лісам» належну увагу.
Втім противники цієї ідеї подейкували, що глава району переслідує власні ділові інтереси, проте конкретних підтверджень ніхто не надав.
Тяжіння до Росії
Проте все це дрібниці на тлі того, як вiдкрилася натура Євгена Мураєва після 2014 року. Депутат послідовно та активно демонструє публіці свої проросійські погляди — благо, цій меті слугує окремий (та повністю підконтрольний йому) медіа-ресурс.
У 2015 році Мураєв, приміром, назвав анексований Крим «федеральним округом Росії».
Чим іще «уславлений» Мураєв? Тим, зокрема, що підтримав проект однопартійця Євгена Балицького про забезпечення державної підтримки заходів з розвитку, популяризації і захисту російської мови.
Як пояснив сам Балицький, «нова влада приходить і йде собі, а росіяни й українці завжди будуть братніми народами».
Під цими словами фактично розписався й Мураєв, зазначивши, що поділяє стурбованість Балицького впровадженням квот для українських пісень на радіо.
Окрім цього, Мураєв вважає «цілковитою маячнею» заборону в Україні російських iнтернет-ресурсів.
«Не сумніваюся, що за всім цим абсурдом ховають зовсім інше. Тому що якось несподівано суспільству запропонували багато резонансних питань. І по георгіївській стрічці, і по iнтернету... За цим явно приховують щось глобальне на кшталт пенсійної реформи, можливого зняття мораторію з продажу землі.
Особисто я не вірю в маячню, що в блокуванні іноземних ресурсів була якась сувора необхідність або що це загрожує обороноздатності країни», — просторікував Мураєв в інтерв’ю російським медіа.
А також додавав: «Немає ніякого українського суспільства... Коли ми говорили про те, що Майдан — це винятково продукт технології, нам розповідали про романтизм і патріотизм...
Західні партнери лише чекають приводу, щоб змінити владу, яка, не маючи підтримки в суспільстві, збирається встановити в Україні жорсткий тоталітарний режим».
Проаналізувавши такі висловлювання, депутати з провладних фракцій намагалися привернути увагу СБУ до ідей, які поширює Євген Мураєв, проте, як зазначає він сам, «Генпрокуратура і СБУ дали висновок: у моїх словах немає ознак злочину. Так що є офіційне підтвердження, що я не сепаратист».
Проте чим, як не сепаратизмом або державною зрадою (якщо таке визначення підходить краще), є численi волання Мураєва на тему дружби з Росією?
Чим є його категоричне неприйняття всіх ініціатив останнього часу, покликаних дистанціюватися від буйного північного сусіда?
Усе, що робить наразі Євген Мураєв разом зі своїми найближчими партнерами, цілком відповідає завданням, продиктованим Кремлем.
Звісно, у тому, чому він «не сепаратист», є велике питання до правоохоронних органів, котрі видали йому подібну iндульгенцiю.
Втім усунути таких, як Мураєв, від влади і від інструментів впливу можна й без допомоги спецслужб. Достатньо лише не дати шансу всім відгалуженням Партії регіонів (зокрема й проекту «За життя») на наступних виборах.
Але чи готові українці залишити послідовників Януковича на політичному маргінесі?
