Зеленський підписав закони про заборону рпц та ратифікацію Римського статуту
Президент Зеленський підписав закони про заборону діяльності в Україні релігійних організацій, пов’язаних з рф та про ратифікацію Римського статуту МКС. >>
«Не майте страху. Творіть добро!»: головні уроки Блаженнійшого Любомира Гузара
02.06.2017
Україна осиротіла: 31 травня помер Блаженніший Любомир кардинал Гузар – людина, котра не раз наголошувала: «Церква - то не є тільки священики чи єпископи.
31 травня, на 85-му році життя, помер Любомир Гузар. Він був єпископом Української греко-католицької церкви, кардиналом католицької церкви; від 28 січня 2001 року — Верховним архiєпископом Львівським, від 25 серпня 2005 року по 10 лютого 2011 року — Верховним архiєпископом Києво-Галицьким — предстоятелем Української греко-католицької церкви.
Проте що означають усі титули та регалії, коли йдеться про постать такого масштабу, такої внутрішньої сили та святості, як Блаженнійший Любомир? За ним плакатимуть мільйони.
За жодним українським можновладцем (із тих, хто зараз паразитує на цій країні) не плакатиме ніхто, за винятком хіба що їхніх родин.
Оце і є той урок на все життя, котрий мали б засвоїти сучасники покійного єпископа.
Життя слід прожити так, аби між датами про народження та смерть лишилося щось більше за знак «тире».
Його via dolorosa
А життя, проте, не балувало Блаженнійшого Любомира. Він iз десяток разів давав інтерв’ю «Україні молодій», і в одному з них розповів нам про все, що випало на його долю. Нині ми згадуємо ту публікацію, наводячи з неї окремі уривки.
«Мій батько працював у Земельному банку, — розповідав Любомир Гузар, котрий народився у 1933 році у Львові.
— У 1944 році ми виїхали зі Львова, щоб не потрапити у вир військових дій. Ми вже пережили це один раз, у 1939-му, коли німці йшли на схід, ще раз — не хотіли... Хотіли лише пересидіти за містом, а там — як перейде фронт — повернутись до Львова.
Але нас захопили німці, і так ми опинились аж у Австрії, у таборі, звідки вони розсилали людей на роботу. З табору нам удалося втекти, але ми залишились в Австрії. Мій батько знав мову — вивчив її, ще як був студентом... Там нас і застав кінець війни. А після неї до Совєтського Союзу вирішили не повертатися — поїхали до Америки».
Життя в еміграції було, природно, складним.
В Австрії родина Гузарів буквально голодувала.
«Ми жили на селі, — каже Блаженнійший Любомир. — Зараз, щоб жити у тих околицях, треба платити великі гроші, а тоді нам фермер виділив клапоть землі... Це біля підніжжя Альп було... Ми жили над стріхою, на піддашші.
Взимку там було нижче нуля. З вікна вид був — такий прекрасний! А їсти нічого. Трохи-трохи з городу збирали, батько дещо заробляв... Сусіди-австріяки, слава Богу, люди добрі були — якусь їжу давали. Після війни стало, звичайно, легше».
«У 1949-му виїхали до Сполучених Штатів. Там життя якось впорядкувалося — працювали, заробляли. Я ходив до школи. Але все то є чужина, на якій ви — «друга кляса»... Пам’ятаю, як повертався в Україну перший раз — з Італії їхав потягом, у 1990 році... Прокинувся вночі, дивлюся у вікно — Славське (місто на кордоні Закарпатської і Львівської областей. — Авт.). Там якраз нас німці саджали у товарні вагони і везли в табори. Сльози мені стали в очах... Рідна земля моя... Потім вийшов у Львові — чую українську мову, читаю написи українською...»
Якби не українська Незалежність, Любомир Гузар, напевно, ніколи не повернувся б на Батьківщину, говорив він в інтерв’ю «УМ». «Я чомусь дуже боявся совєтської влади, мав велику внутрішню відразу — ще з 1939 року... Як турист я приїжджав ще за Совєтського Союзу, але щоб залишитись... Напевно, ні», — казав Блаженнійший. Проте референдум 1991 року дав більшості мігрантів велику радість та велику надію на переродження України.
Тим часом за кордоном Любомир Гузар почав втілювати мрію, до якої йшов iз дитинства, — він вирішив стати священиком.
Адже хотів цього «ще малим хлопцем... Але так життя повело нас, що не було як... Одначе, коли ми були в Австрії, я довідався адресу однієї семінарії в Америці, і написав туди листа. На превеликий мій подив, прийшла мені відповідь від настоятеля цієї семінарії: «Сину, коли приїдеш до Америки — зголосися. Побачимо...» Так і сталося.
Приїхав, зголосився і вже за три тижні по приїздові я вступив до семінарії. Спочатку — до малої підготовчої, а відтак — до великої...»
Відтак, розповідав Гузар, «хотів проходити й далі богословські студії, але в Америці такої нагоди не мав. Там я закінчив філософію, а щодо богослов’я — попросив благословення свого владики і поїхав до Риму. Там мені дуже сподобався той монастир — і громада монаша, і все... Так я вступив до монастиря».
При цьому, додає він, «мені ніколи не здавалося, що я щось втрачаю. Я мав перед собою ідеал. І не мав ані жалю за чимось, ані відчуття, що я від чогось відмовляюсь (...). Великого кохання у мене не було. Бо тоді я б одружився. Деякі дівчата подобалися, але, щоб аж так закохатися... В ті часи передумова для священиків була — не одружуватися. Але я якоїсь такої страшної охоти до цього і не мав».
«Не мав охоти» Блаженнійший Любомир і робити церковну кар’єру. «Я навіть до монастиря свого часу пішов (хоч це і не першорядна причина), щоб мене не вибрали єпископом. Хотів сховатися... Але той вибір мене не минув», — розповідав він «УМ».
Коли ж Синод єпископів постановив призначити його главою УГКЦ, «я сказав: «Як треба, то треба. Нема на те ради...» Сказати, що я особливо радів — не сказав би».
«Знаєте, — додає він, — у мене бували дуже прикрі моменти. Були хвороби, були операції, були неприємні справи, які слід було залагоджувати. Була смерть моїх близьких... Але я то все приймав, оскільки воно приходило. Так, я можу сказати, що був щасливим. Бо не мав великих претензій чи амбіцій. Ніколи не казав, що якщо те-то й те-то не станеться, я не буду щасливим. Ні, такого не було».
У розмові з нашою газетою Любомир Гузар підкреслював: він за жодних осбставин не триматиметься за своє крісло.
Власне, слова свого владика дотримав: у 2011-му Гузар склав iз себе обов’язки голови греко-католицької церкви.
Відповідаючи на запитання «УМ», чого б він бажав для себе, Блаженнійший сказав таке:
«Хотів би завершити ті проекти, які я почав. Або довести їх до такого стану, щоб я міг гідно передати їх своїм наступникам. Кудись ще їхати і щось нове бачити? Я нічого не бачу, так що ця річ відпадає. Мене вже питали, чи планую я писати книгу? Багато з того, що я міг би написати, було б прикрим. Але якщо Бог дасть сили і охоти, я почну писати про те, що Бог мені дав і що я з тим зробив. Я хотів би продовжувати душпастирську діяльність — допомагати людям, тим, хто цієї допомоги потребує. А поза тим — як Бог дасть...»
Любомир Гузар: принципи життя
Блаженнійший Любомир був не тільки церковним предстоятелем та моральним орієнтиром для багатьох iз нас.
Цю людину з повним правом можна назвати й правозахисником та рушієм глобальних, світоглядних змін в українському середовищі.
У 2012-му він приєднався до ініціативної групи «1 грудня», до складу якої увійшли також й інші представники нашої інтелігенції: В’ячеслав Брюховецький, Богдан Гаврилишин, Семен Глузман, Іван Дзюба, Мирослав Маринович, Мирослав Попович, Євген Сверстюк, Вадим Скуратівський, Ігор Юхновський.
Символічно, що рівно за рік після заснування цієї групи — 1 грудня 2013 року — Блаженнійший Любомир благословив мільйонний Євромайдан, звернувшись до присутніх iз двома головними заповідями: «Не бійтеся» та «Творіть добро».
«Влада як така нас водила за ніс. Народ це відчув, зрушився, і це дуже-дуже добре, бо люди пішли за свої корінні інтереси, за свободу», — говорив Блаженнійший Любомир.
«Важко сказати, яка була мотивація політиків, що вони прилучилися до Майдану громадськості. Але дякую Богу, що це сталося. Сподіваюсь, що політики вчинили це зi шляхетних мотивів. Вони починають думати державницьки, і це великий момент.
Це дуже добре, що вони підкорилися і зрозуміли, що нарід є носієм правди і влади. Дуже важливим є момент, що політики згорнули партійні прапори і стали під державний. Дуже важливим є, що політики об’єдналися не проти когось, а за Україну», — зазначав він.
Пізніше, вже після перемоги Революції гідності, Любомир Гузар не раз повертався до того, яких державних мужів потребує Україна.
«У нас сила-силенна політиків. Подумати тільки — понад 200 зареєстрованих партій! Це ж, вибачте, ідіотизм. Політики є, а ось державних мужів немає. Не видно Де Голлів, Де Гаспері, Шуманів. Їх немає (...) Владі потрібно позбутися від нечесних людей, яких там усе ще дуже багато.
На їхнє місце слід поставити впливових і шанованих людей, які власним прикладом будуть демонструвати гідний спосіб життя, зможуть змінювати мислення інших. У Москві поховали Валерію Новодворську. Подумайте: якби в Росії такі люди мали можливість говорити? Росія, напевно, б змінилася. Такі люди потрібні Україні», — зазначав Гузар.
Напад Росії на Україну, анексія Криму, війна на сході — ця проблематика займала особливе місце в думках Блаженнійшого Любомира.
«Це російсько-українська війна, — казав він про події на Донбасі. — І цей конфлікт не виник учора, його послідовно готували років десять. Ті, хто був при владі в Україні, певною мірою були ставлениками Росії. І те, що ми сьогодні маємо на сході, це результат зомбування людей, яких довгі роки годували одним і тим же — брехнею. Вони і повірили».
До завершення війни владика Любомир не дожив. Проте він був переконаний у тому, що всі випробування, які проходить Україна, вдосконалюють нашу країну.
«Думаю, війна закінчиться, але потрясіння, яке переживає наша держава, — це початок змін на краще», — заявив Гузар.
«Я думаю, це велика Божа благодать, що дійшло до такого потрясіння, — сказав він.
— Люди дещо розгублені, але я думаю, що тепер ми опинилися в ситуації, коли ми дійсно можемо знайти себе і бути собою. Зараз ми стоїмо на порозі чогось по-справжньому кращого. Якщо ми будемо працювати в позитивному напрямку, поважати себе і один одного, намагатися встановити істинний, повноцінний світ у нашому суспільстві, то це абсолютно можливо».
Чи справдиться передбачення Блаженнійшого — покаже час. Там, куди відійшов владика, дійсно, можливе все.
Як слушно зауважували ті, хто вчора відгукувався на звістку про його смерть, Любомир Гузар «повернувся додому». Там він і спочине.
А нам ще — робити багато потрібних справ і жити (чи, принаймні, намагатися) за його моральними настановами.
