Ще один: підозру в держзраді оголошено нардепу Шевченку
Про підозру у державній зраді правоохоронці оголосили народному депутату України Євгенію Шевченку. >>
Сталін на лаві підсудних: навіщо Генпрокуратура взялася за екс-керівників СРСР
30.05.2017
Луценко з Ельмірою Ішмуратовою та Мустафою Джемілєвим.
Колись, іще до Революції гідності, майбутній (на той час) Генпрокурор Юрій Луценко говорив про те, що в кожному з українців i досі «сидить» Сталін.
«Виганяти демонів» теперішній очільник ГПУ почав у цікавий спосіб, оформлюючи підозру у скоєнні злочину на Сталіна та Берію.
Йдеться про депортацію кримських татар, до якої доклали рук згадані діячі.
Проте подібний досвід (зі звинуваченням Сталіна) вже мав місце кілька років тому.
Окрім того, такі ініціативи мимоволі налаштовують на оцінювання результатів по актуальнiших на сьогодні справах — по розстрілах на Майдані, антикорупційних провадженнях тощо.
І баланс тут не на користь Генпрокуратури, що грається у відновлення історичної справедливості. Втім про все по порядку.
Як і навіщо?
Отже, українська прокуратура Криму підписала повідомлення про підозру Йосипу Сталіну та Лаврентію Берії в насильницькому масовому переселенні в 1944 році кримських татар та представників інших національних груп iз території Кримської АРСР, повідомляє прес-служба ГПУ.
Виявляється, що прокурори півострова займалися пошуком доказів відповідальності мертвих вождів СРСР за події тих часів.
І віднайшли-таки чимало матеріалів, заявляє прокурор Криму Гюндуз Мамедов.
Згідно з повідомленням, слідство встановило понад 250 сімей потенційних потерпілих. Як свідків і потерпілих допитано 63 людини, з яких — 45 жителів анексованого Росією Криму.
Робота почалася ще у грудні 2015-го. І хоча з моменту злочину пройшло 73 роки, свідків стає все менше, а Росія відмовляється допомагати українському слідству, прокурори все ж сформулювали підозру в скоєнні геноциду стосовно кримських татар.
Дата для її оголошення обрана символічна — 18 травня, місце офіційне — Генеральна прокуратура України.
Серед учасників події — сам Юрій Луценко, а також свідок депортації Ельміра Ішмуратова та лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв.
У їхній присутності представник прокуратури Автономної Республіки Крим Світлана Блудова підписала підозру.
А згадуваний вище Гюндуз Мамедов в інтерв’ю виданню «Крим. Реалії» прокоментував це так.
«Ми переслідуємо одну мету — відновлення історичної справедливості: реабілітація потерпілих і встановлення юридично значущого факту. Результатом розслідування має бути встановлення факту, в тому числі винуватість чи невинуватість особи, на підставі повного, об’єктивного, всебічного розслідування всіх наявних доказів», — говорить він.
І додає: «Геноцид відноситься до злочинів, які не мають термінів давності. Українське національне законодавство дозволяє розслідувати кримінальне провадження навіть щодо тих осіб, яких уже немає серед живих».
І хоча все, що говорить Мамедов, правильно та справедливо, Луценка з його ініціативою iнтернет узяв на кпини.
Щоправда, за Генпрокурора вступився було блогер та політолог Кирило Сазонов.
Як висловився Сазонов, йому хотілось би зупинити маячню, що мчить на всіх парах, і попросити критиків і коментаторів прочитати матеріали справи.
Сталіна, пише він, ніхто заочно в тюрму не посадить, а от визнання факту депортації злочином створює дуже цікаву базу для позовів щодо власності (зокрема, щодо землі), що, в першу чергу, дуже важливо для європейських судів.
От тільки певний прецедент уже мав місце, й про нього — далі.
Відмотуємо плівку назад
13 січня 2010 року Апеляційний суд Києва під головуванням судді Віктора Скавроніка розглянув кримінальну справу щодо організаторів Голодомору в Україні, спрямовану до суду Генпрокуратурою за підписом тодішнього заступника голови ГПУ Миколи Голомші і розслідуваної силами СБУ часів Валентина Наливайченка.
В основу рішення суду було покладено обвинувальний висновок, у якому Йосип Сталін, В’ячеслав Молотов, Лазар Каганович, Павло Постишев, Станіслав Косіор, Влас Чубар та Мендель Хатаєвич були визнані винними в організації в 1932—1933 роках на території УРСР геноциду українців.
21 січня 2010 р. рішення суду набуло чинностi. Голова СБУ Наливайченко тоді заявляв, що рішення суду відкрило шлях для компенсацій постраждалим. Щоправда, ніхто ні копійки так і не отримав.
Водночас Євген Джугашвілі, онук Йосипа Сталіна (помер 22 грудня 2016 року в Москві) звернувся до Генеральної прокуратури України з проханням порушити кримінальну справу проти співробітників СБУ, які вели справу, і судді, який ухвалював рішення. До речі, суддю Скавроніка відразу ж після цього рішення звільнили.
Як він вважає, саме за справу про Голодомор.
Нинішня справа про депортацію кримських татар нагадує засудження Голодомору, яке мало місце у 2010-му. Що спільного? Декілька моментів.
По-перше, є запитання до самої процедури засудження.
Закон зворотної сили не має, а це означає, що інкримінувати злочин за статтею Кримінального кодексу України особі, котра померла за півстоліття до ухвалення такого кодексу, є нонсенсом.
На це вказував i Леонід Кравчук — ще під час підготовки справи про Голодомор.
«Нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого міжнародного правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, які на час їхнього вчинення не становили кримінального правопорушення, згідно з національним законом або міжнародним правом», — йдеться в 7-й статтi Європейської конвенції 1950 року.
Іншими словами, як би не хотілося сьогоднішнім чиновникам отримати політичні дивіденди та розставити певні історичні акценти (цілком правильні та потрібні!), повагу до закону все ж ніхто не скасовував.
По-друге, самі прецеденти «суду над мертвими» відносяться до дуже давніх часів, які навряд чи можуть стати зараз за приклад.
Один iз найвідомiших процесів цього штибу — над Олівером Кромвелем, якого буквально викопували iз землі.
Йосипа Сталіна ніхто, безперечно, не стане видлубувати з-під кремлівської стіни, але й підозру йому не вручать.
Ані йому самому, ані його родичам, які здебільшого померли або (якщо говорити про більш далеких нащадків) перебувають за кордоном.
Тоді навіщо було працювати над її оформленням?
Третій момент торкається практичної користі від такого кроку ГПУ.
Якщо компенсувати збитки постраждалим від депортації має Російська Федерація — як правонаступниця СРСР — то зрозуміло, наскільки наївним, ба навіть недолугим є розрахунок на те, що подібні компенсації коли-небудь будуть отримані.
Однак, можливо, підозра Сталіну та Берії має вагу для міжнародних судів?
Власне, Гюндуз Мамедов саме на це й вказує:
«Ця справа підпадає під юрисдикцію міжнародного кримінального суду. Я не виключаю, що вона може бути розглянута в міжнародному трибуналі. Міжнародне кримінальне право тим і відрізняється від публічного міжнародного права, що суб’єктом його регулювання є людина, яка вчинила діяння, а не держава, не влада. І документування, встановлення винних осіб є необхідним процесом».
Проте Україна не завершила на сьогодні розпочаті раніше міжнародні суди, що торкаються анексії Криму та ситуації на сході країни.
Силами якої команди правників просуватиметься на міжнародний рівень тематика цієї справи?
(І принагідне питання: а як же бути з рішенням суду щодо Голодомору? Тодішня ухвала виглядає на даний момент забутою).
І остання ремарка. Ризикуючи бути надто банальними та передбачуваними, все ж зауважимо, що Генпрокуратура під керівництвом Юрія Луценка відповідальна передусім за розслідування злочинів, сучасниками котрих вона є.
І таких злочинів у нас, на жаль, не бракує. Як в економічній та політичній царині, так і в суто кримінальній.
Чи не краще скерувати увесь свій запал саме туди? Й поменше думати про пролонгацію свого перебування на посаді та про заробляння бонусів на найбільш трагічних та жахливих сторінках нашої історії?
