За останні десять років національне молочне скотарство кардинально змінилося.
Змінилось і ставлення до нього виробників аграрної продукції.
Однак цього недостатньо, щоб відповісти на нові виклики світового та українського молочних ринків.
Революційна еволюція
Ініціатор створення Асоціації виробників молока (АВМ), голова Всеукраїнської аграрної ради (ВАР) Андрій Дикун підбив підсумки останньої галузевої «десятирічки».
«Традиційно в нашій країні за десять років відбувається дві революції, а в молочному секторі за цей період поки що була одна, яку я б назвав технологічною, — вважає Андрій Дикун.
— Великі зміни сталися в організації й управлінні виробництвом. Сьогодні сотні ферм користуються автоматизованими програмами обліку й управління фермою. Ми зрозуміли, що виробництво молока може бути бізнесом, що для цього потрібні сучасні технології, спрямовані на промислове виробництво».
Технологічну революцію здійснено, попереду — ментальна, вважають в Асоціації виробників молока.
Залишилося зрозуміти, що модель молочного виробництва, яка ефективно працює в іншій країні, в нашій не працюватиме, — потрібно розробляти свою. Крім ферми, важливу роль відіграє інфраструктура.
Налагоджена інфраструктура поставок ветпрепаратів, кормів, а також збуту готової продукції.
За словами Дикуна, у країнах, де молочна справа є справді бізнесом і експортується молочна продукція, фермер контролює все: поставки кормів, збут молока, реалізацію готового продукту через кооперативи.
Кооперативи працюють у США, Новій Зеландії, Данії, Швеції, Фінляндії та інших країнах.
«Зрозуміло, що, залежно від ситуації, колись можна більше заробити на виробництві сировини, а колись на її переробці. І якщо фермер є власником переробки, то отримує кращу ціну за будь-якого сценарію. В Україні заробляє або фермер, або переробник. Це неправильно. У всьому світі люди консолідуються, щоб бути разом», — зауважує голова ВАР.
Важелі впливу
Ми намагалися консолідуватися в різних регіонах, реалізували перші проекти співпраці з переробними підприємствами, боролися за додаткові п’ятнадцять копійок на кілограмі молока екстра-ґатунку... Але тоді нас не почули.
Єдиний, хто зрозумів, що те, що ми робимо, має право на існування, був співвласник компанії «Мілкіленд-Україна» Анатолій Юркевич.
За цей час ми зрозуміли просту річ: вплинути на ринкову ціну молока ми не можемо, тому маємо працювати із собівартістю виробництва. І на цьому робимо головний акцент зараз».
Виробники молока тривалий час не могли впливати на законодавство і грали за тими правилами, які їм нав’язували.
Але багато членів АВМ розуміли, що без змін на державному рівні не обійтися. Почалася співпраця з міжнародними організаціями.
За підтримки ФАО та ЄБРР відбувалися засідання робочої групи з питань регулювання молочного ринку в профільному міністерстві.
Вони стали початком діалогу з владою. Почали активно співпрацювати з депутатами.
Якщо проаналізувати останні десять років, то на пострадянському просторі (не беручи до уваги Прибалтику) саме Україна, на думку Андрія Дикуна, зробила найякісніший і найбільший ривок уперед у виробництві молочної сировини.
