Від громади Києва: Кличко передав батальйону «Ахіллес» пікапи, вантажівку та партію дронів, фото
Велику партію допомоги від громади Києва – дев’ять автівок та дрони, мер Києва Віталій Кличко передав батальйону "Ахіллес". >>
Плацкарт із сюрпризом: подорож потягом може бути комфортною, а сервіс — приємним
25.05.2017
Зміни на залізниці таки відбуваються.
Нещодавно мені довелося подорожувати Україною потягом.
Я їхала з Харкова до Хмельницького.
Отож вражень було безліч.
Враховуючи, що подібним маршрутом я їжджу практично від самого народження — порівнювати мені є з чим.
Перше, що одразу привернуло увагу, — це килимок, здавалося б, дрібниця, а у вагоні одразу стало затишніше.
Заради справедливості додам, що килимки я зустрічала і раніше, але цього разу він був чистий, не новий, а саме чистий.
Жодних слідів жуйок чи розлитих напоїв на ньому, під ногами не хрустіли крихти — дива та й годі!
Наступним приємним здивуванням стала постіль. Подушка — практично нова.
Побачивши етикетку з написом «2016 рік», я навіть не одразу повірила, адже раніше подорожувала зі «старожилами», які зазвичай були моїми ровесниками чи навіть старшими.
На тих подушках спали сотні й тисячі голів, вилазило пір’я, а жовті кружальця на напірниках слізно просили відправити ті подушки на заслужену пенсію.
Проте ця вражала білизною.
Та на цьому мої потрясіння не закінчилися.
Застеляючи постіль, я не одразу зрозуміла, в чому справа. Білизна хрустіла.
Навіть прискіплива інспекторка Ольга Фреймут була б у захваті!
Комфорту поїздки додавало ще й електронне табло, на якому позначалися дата, час, температура у вагоні та чи вільний у даний момент туалет.
Це дозволяло уникати довжелезних черг.
Дочекавшись зеленого світла, я теж вирушила на розвідку.
Раніше бачила всяке: і воду, яка лилася на спину зі стелі (такий собі освіжаючий душ), і відсутність води в кранах, і сантехніку, яка, здавалося, от-от зламається.
Але цього разу моє здивування досягло апогею.
Білий туалетний папір, рідке мило у спеціальному прикріпленому до стіни флакончику (раніше, в кращому випадку, можна було побачити сиротливий обмилок), плюс приємна чистота.
А ще — уважні провідники. Пiд час моєї поїздки саме похолоднішало, довелося просити ковдру.
Провідники люб’язно надали «вкривання», додавши, що в разі необхідності можна звернутися за додатковою ковдрою, на всіх вистачить.
Час від часу пропонували каву, чай та солодощі і люб’язно посміхалися.
Цікаво, що провідників було двоє. За останні декілька років я звикла, що провідників зменшили до одного, зваливши на одні плечі турботу про пасажирів усього вагона...
Додам, що постійно дивуватися мене змусив звичайний плацкартний вагон, про поїздки в якому давно складають легенди.
Невже ці трагікомічні історії в майбутньому ми згадуватимемо з посмішкою, а їздити справді будемо по-новому? Хотілося б у це вірити...
