«Урок» — це і назва комедійної драми Ежена Йонеско.
Саме цей філософський твір не так давно, у рамках Всеукраїнського фестивалю аматорських колективів, поставили на професійній сцені київського театру «Золоті ворота» юні самодіяльні актори студії «Ганц Кюхельгартен» Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя.
Журі високо оцінило гру талановитих аматорів Мирослави Годунок, Галини Шевченко та особливо Андрія Ніколаєнка — виконавця головної ролі вчителя. Такого «Уроку» ще не було!
Юні актори зуміли нагадати глядачам про ті «атоми», з яких складається цивілізація, про невидимі, але такі потужні причинно-наслідкові зв’язки, на яких тримається культурний канон із безліччю парадоксів та невідповідностей.
Вісімнадцятирічна учениця (Мирослава Годунок) — самотня, наївна, беззахисна перед чужим способом мислення та мовою, що поступово перетворюється з метафори насильства на інструмент влади й демонстрації з боку вчителя (Андрій Ніколаєнко) імперативної хворості в найгірших її проявах.
Головний персонаж (учитель) наприкінці сюжету вбиває свою ученицю кухонним ножем тільки за те, що їй занадто далеко до його професорського інтелектуального рівня. А
ндрієві вдалося глибинно збагнути свою роль та відтворити, без гіпербол кажучи, її в усій красі.
Це критика «тотального розуму», критика усталених формул сучасної цивілізації, що калічить і руйнує свідомість людини.
Нелегко було б збагнути абсурдність людського буття в абсурдному світі, відтвореному на сцені, якби не пригадалася... Нагірна проповідь Ісуса Христа.
Спаситель, як знаємо, щоб сповістити людям найголовніші істини, зійшов до них з узвишшя та ще й сів біля підніжжя гори, щоб бути на одному рівні спілкування (навіть візуально), заговорив про найскладніше найпростішою мовою.
І Його почули та зрозуміли.
А в «Уроці» — все з точністю до навпаки.
Тягар інтелекту вчителя зробив свою чорну справу — ученицю вбито через її неосвіченість, а перед тим, як виявилося у фіналі п’єси, так само не стало аж тридцять дев’ять таких учениць.
Прозора й чітка антиномія «Євангельське вчення-людський інтелект» є тією парадигмою, на якій структурує свій сюжет автор «Уроку».
Це був не перший виступ на столичній театральній сцені аматорів із Ніжина.
До слова, театральна студія НДУ має майже 200-річну історію, тобто із часів заснування Гімназії вищих наук князем Безбородьком.
Писалося навіть спеціальне «Прошеніє» до царя про можливість існування самодіяльного театру в стінах тодішнього навчального закладу. Цар дав на це згоду.
Одним із найвідоміших перших самодіяльних акторів був у 1821—1828 роках юний Гоголь у ролі фонвізінської пані Простакової.
Цікаво те, що саме через театр, у якому гімназист Гоголь був і актором, і режисером, і постановником, формувалася феноменальна особистість майбутнього Миколи Васильовича.
Із тих пір багато чого кануло в Лету. А студентський театр лишався.
У різні часи ним керували професіонали й любителі, запалювали студентів на сценічну творчість: Олена Євстаф’єва, Ніна Коршикова, Петро Кобернюк, Галина Савченко...
Сьогодні театр перейменовано на театральну студію «Ганс Кюхельгартен» (за назвою одного з найперших літературних творів Гоголя) й керує нею магістрантка філологічного факультету Мирослава Годунок.
«Цікавим видається той факт, що дуже багато людей із числа колишніх самодіяльних театралів сьогодні є успішними й дуже талановитими особистостями, — ділиться Галина Савченко, яка двадцять п’ять років (до 2013-го) керувала цим студентським творчим осередком.
— Сергій Шпітько, Олександр Латишев, Володимир Другаков, Олег Сірий, Олексій Тимошенко (нині декан факультету психології та соціальної роботи НДУ), Сергій Зозуля та Юрій Давиденко — відомі в Ніжині історики, Сергій Самойленко (нині держслужбовець високого рангу, — працює в Кабміні)».
Театральна студія «Ганс Кюхельгартен» сьогодні — це достойне продовження славної історії студентського театру.
А безпафосно кажучи, — це жменька талановитих ентузіастів, які вірять, що сама категорія ентузіазму — не анахронізм, не пережиток минулого.
А якщо й пережиток, то нехай він живе якомога довше!
