Одинадцять країн (зокрема, Португалія, Литва, Туреччина, Франція, Польща, Румунія), тридцять два театри, тридцять сім вистав, які будуть показані на кількох сценах і навіть на території церкви.
Така статистика фестивалю «Мельпомена Таврії-2017» когось тішить, інших вражає, а тих, хто належить до мистецької спільноти, змушує вкотре замислитися: як звичайному обласному місту вдається уже майже два десятиліття поспіль щорічно проводити у себе такий потужний театральний фестиваль?
Хоча секрет цього «як?», звісно, давно відомий: ентузіазм натхненника «Мельпомени Таврії» — художнього керівника Херсонського театру імені Куліша Олександра Книги, якому можна лише позаздрити. І побажати такої ж невгамовності, небайдужості та професійного фанатизму його колегам з інших театрів.
Завсідники «Мельпомени...» традиційно налаштовувалися на резонансні вистави, зустрічі з улюбленими акторами, цікаві презентації — афіша ж фесту переконувала, що розчаровуватися їм точно не доведеться.
Цьогоріч до Херсона привезли кілька спектаклів, що стали окрасою останніх театральних сезонів у столиці. «Річард ІІІ» Театру імені Франка з Богданом Бенюком у головній ролі, «Том на фермі» та «Попи, менти, табло, баби» «Дикого театру», похмура комедія «Мотузка» Театру драми і комедії на Лівому березі (автор п’єси — Михайло Хейфець, режисер — Олексій Лісовець), дві вистави «Золотих воріт» — «Слава героям» та «Кольори»...
І хоча драматургія представлених на фестивалі вистав презентувала різні часи та країни, не залишався непоміченим той факт, що сучасні українські представники цього виду літератури таки у фаворі.
Три вистави за п’єсами Неди Нежданої (зокрема, її чорну комедію «Двері» привіз до Херсона театр із Туреччини), арт-рок вистава «The Білохалатність» Тетяни Киценко (Черкаський театр ім. Шевченка, режисер — Володимир Снігурченко), спектакль за п’єсою Олександра Марданя «Лист очікування», Одеський російський драматичний театр, «Саша, винеси сміття» Наталки Ворожбит — цю п’єсу в Драматичному театрі Пеневежеса поставив Станіслав Мойсеєв...
А ще кілька фестивальних позицій за участю Павла Ар’є, який на «Мельпомені...» фігурував не лише як драматург («Кольори», «Слава героям», «Баба Пріся»), а й як режисер («Том на фермі» та «Баба Пріся»).
Не помилюся, якщо скажу, що саме херсонська «Баба Пріся» була обведена олівцем у програмках більшості гостей фестивалю.
П’єса Павла Ар’є побила всі можливі рекорди популярності сучасної української драми, її поставили у Києві, Львові, тому цікавість до того, як же бачить її на сцені сам автор, звісно ж, була величезною.
«Бабу Прісю» у Театрі імені Куліша випустили два місяці тому. У головних ролях — Олена Галл-Савальська, Павло Костенко, Світлана Журавльова, Руслан Вишнивецький, Євген Гамаюнов...
Історія про родину, яка не хоче залишати зону відчуження, по-херсонськи помітно перегукується зі столичною виставою Стаса Жиркова «Сталкери» (особливо у фіналі).
Самобутність їй забезпечують, у першу чергу актори. Баба Пріся тут — немов справжнісінька атаманша, підперезана солдатським ременем з величезною пряжкою, груба й безапеляційна, її донька Слава — нещасна жінка, яка свій хрест несе втомлено і смиренно, несміливо відгукуючись на можливість солодких миттєвостей із дільничним, Вовка — добрий дурник, що марить життям на Великій землі...
Успіх таким виставам забезпечують, у першу чергу, сюжет і непідробна щирість акторів на сцені.
Втерши сльози, ввечері цього ж дня гості фестивалю розділилися на дві групи: одна пішла дивитися пластичну драму «1984» столичного театру Splech, інша — трагіфарс «Опера жебраків» Полтавського академічного музично-драматичного театру імені Гоголя.
Виграли ті, хто обрав пластичну драму. Оскільки Полтава засмутила...
Навіть загартовані глядачі, яких на «Мельпомені...» завжди вистачало, зневірившись у можливості вхопити сюжет за хвіст, який вислизав, «провисав» і водночас «розповзався по швах», змушені були ретируватися із глядацької зали, навіть не дочекавшись антракту.
Попереду — нові фестивальні дні, нові враження і... нові контрасти, яких, переконана, буде ще дуже багато.
Завершиться «Мельпомена Таврії» 27 травня виставою Національного театру ім. Лесі Українки «Вид з мосту» за Артуром Міллером і традиційним театральним «капусником».
