Місто залізничників цієї весни стало детонатором вибухонебезпечної ситуації не лише на Волині.
Пікетами й перекриттям автошляхів ковельчани намагалися привернути увагу до екологічного лиха, що спіткало їхнє місто, а саме створення загрозливої ситуації на підприємстві «Ковельський ветсанзавод», яке вже тридцять років переробляє органічні рештки.
Блокпости протестувальники облаштували на всіх під’їздах до Ковеля, блокуючи навіть трасу міжнародного значення Київ—Варшава.
Отож багато волинян і не тільки в період великодніх і травневих свят змушені були корегувати маршрути своїх поїздок.
Великовагові фури шукали об’їзні шляхи, щоб прорватися через Ковель до українсько-польського кордону, а деякі міжміські «маршрутки», щоб не повертатися додому, їхали польовими дорогами й загрузали в болоті.
Знаючи про блокування, навіть на стаціонарних поліцейських постах київської «бетонки» поліція чомусь не попереджала водіїв, що дорога перекрита, й ті мусили повертатися, роблячи добрий гак.
Згнило — значить, утилізоване
Та попри всі незручності, більшість водіїв і пасажирів iз розумінням ставилися до вимог протестувальників.
І тільки минулого тижня після двох місяців протесту, після перемовин та приїзду до Луцька київських урядовців ковельські пристрасті стали поволі стихати.
Люди розблокували автошляхи, повіривши владі, яка ніби знайшла вихід із критичної ситуації.
Та подальша доля заводу смерті, як охрестили підприємство місцеві мешканці й журналісти, залишається відкритою.
Скільки пам’ятаю, стільки про цей завод волинська влада говорила. Говорила і... нічого не робила.
Якісь кошти час від часу ніби вкладали в його модернізацію, але, як виявилося, все було пшиком.
Хоча проектно-кошторисна документація була розроблена ще за часів правління в області багаторічного голови облдержадміністрації, нині покійного Бориса Клімчука.
Тоді ж обласна влада разом із міською взялися фінансувати всі роботи, попросивши допомоги і в Кабміні.
Та розпочалося реформування самої галузі, і ковельський завод, який був відокремленою самостійною структурою, став виробничим підрозділом ДП «Укрветсанзавод».
А це означає, що фінансувати його ні з обласного, ні з міського бюджетів уже не можна було — забороняв бюджетний кодекс. І про завод знову забули. До пори до часу.
Як він працював ці десятиліття, можна тільки уявити, якщо на його території 30 років лежали й тліли 800 тонн тваринних шкур!
А цієї зими ситуація на підприємстві повністю вийшла з-під контролю.
На території накопичилася критична маса решток тварин — понад 3 тисячі тонн.
Новопризначений наприкінці 2016 року директор Вадим Сухонос (із донецьких), кілька місяців тишком-нишком приймав відходи з сусідніх областей.
Дізналися про це зовсім випадково.
Люди побачили невідомі машини біля заводу й вирішили, що це львівське сміття приїхало.
Тому зателефонували ковельському меру Олегу Кіндеру, а той дав доручення поліції перевірити.
Так і виявили, що автівки були не зі сміттям, а з органічними відходами. Навіть мешканці, які живуть за кількасот метрів від заводу, не знали, що туди завозять. Бо робили це вночі і таємно.
Це й призвело до надзвичайної ситуації в Ковелі. Сам директор, проти якого порушено кримінальне провадження і який перебуває тепер у розшуку, зізнавався, що «не думал, что так получится».
На думку міської влади, це було банальне заробляння грошей.
Чуми на заводі немає
Жахливі фотознімки з рештками тварин, що гнили просто неба, умить облетіли всі місцеві сайти та ЗМІ.
До них додалися не менш страхітливі чутки про те, що відходи можуть бути заражені чумою та іншими небезпечними хворобами.
І це стало останньою краплею для ковельчан, які вирішили діяти радикально, щоб захистити себе й своє місто.
Як завжди, підоспіли й політики, завжди раді використати ситуацію у своїх піар-цілях.
Два місяці протестів і блокування доріг, два місяці перемовин і пошуку оптимального виходу з цієї надзвичайної ситуації місцевого значення.
Протестувальники вимагали вивезти всі відходи й закрити завод.
Налякані мешканці інших районів не давали згоди, аби органічні рештки були захоронені на їхніх територіях.
Спеціалісти не могли визначитися з технологіями утилізації.
Дякувати, травень видався неспекотний і ситуація на підприємстві поки що контрольована.
Інакше уявити важко, який би сморід стояв у Ковелі.
— Розв’язання цієї проблеми бачу на рівні тільки держави. Бо йдеться про державне підприємство, втручатися в роботу якого місцева влада не має права, — вважає міський голова Ковеля Олег Кіндер.
— Система ветсанзаводів має не тільки ковельську філію, а розгалужену мережу по всій Україні. Це стратегічні підприємства, які відповідають за безпеку в усіх регіонах. Сьогодні кажуть: а чому не вивозять відходи з Ковеля на інші заводи? Вивезено близько 80 тонн кісткових відходів на Костопільський завод, який працює стабільно, який має свої договори, але переробити може не більше, ніж здатен.
Згідно зі статутом ветсанзаводу, його засновником є Укрпродспоживслужба, тобто колишні ветеринари.
І коли ми говоримо, хто мав би контролювати роботу заводу, то відповідь очевидна: Укрпродспоживслужба, яка повинна мати на заводі свого лікаря, який погоджує і підписує документи про походження сировини.
З січня, наскільки я маю інформацію, ветлікар із заводу розрахувався, і ніхто не контролював, яку сировину завозять на завод.
Тобто стався збіг кількох несприятливих обставин, що й призвело до сумного результату.
Деякі ЗМІ розповсюдили інформацію, що там є відходи, заражені чумою.
Це абсолютна брехня, бо йдеться про відходи боєнь, тобто відходи сировини, яку використовують ковбасні заводи і цехи.
Тому говорити, що там є чума чи ще щось, — нісенітниця. Те саме можна сказати і про начебто високий рівень захворювань на рак серед мешканців цього мікрорайону.
Середньостатистичні дані про онкопатології в інших районах набагато вищі.
Я не кажу, що там усе так добре. Але не можна так безвідповідально маніпулювати подібними речами.
Закрити старе — збудувати нове
— До речі, люди, які живуть за двісті метрів від заводу і які побудувалися там ще в радянські часи, на кордоні з заводом мають городи і садять там свою городину, — продовжує міський голова.
— Коли років п’ять тому розробляли заходи щодо ветсанзаводу, то одним із пунктів було створення захисної лісосмуги між житловими будинками і самим заводом. І ця смуга мала пролягти по тих городах. Місцеві мешканці категорично заявили: «Ні. Ми споконвіку обробляємо цю землю, це наше». І сьогодні сказати, що несе більшу загрозу — споживання вирощених там продуктів, сморід чи вода, яку споживають, — сказати важко.
З перших днів «нп» людям почали завозити питну воду, бо в криницях виявили підвищений рівень нітратів (цей район Ковеля досі не має централізованого водопостачання). Але, коли це сталося, тепер чи 5 років тому, чи 10 — ніхто не знає. Бо моніторингу по роках ніхто не проводив. У ґрунтах із ділянок, розташованих поблизу заводу, перевищення рівня нітратів не виявлено.
Позиція міської влади Ковеля щодо ситуації — ветсанзавод треба закривати.
Оскільки обладнання старе, приміщення старі, територія захаращена...
Тим паче що такий об’єкт потребує санітарної зони в один кілометр, а там уже за 200 метрів розташовані житлові будинки.
Міський голова додає, що натомість треба вибрати земельну ділянку і збудувати новий завод із сучасними технологіями та фільтрами.
Якщо запропонувати цю ідею бізнесу, охочі заробляти гроші на відходах знайдуться, переконаний він.
На нараді за участю першого віце-прем’єра Степана Кубіва та інших урядовців, які приїздили до Луцька 10 травня, прийнято рішення поки що законсервувати ковельський завод, а відходи вивезти й утилізувати на виділених для цього земельних ділянках.
Тим часом у Ковелі знайшли ще один спосіб утилізації тваринних решток: вивчається можливість їх утилізації на території самого підприємства у водонепроникних ємкостях колишнього крохмального заводу.
Наприкінці минулого тижня було розблоковано і міжнародну трасу Київ—Варшава.
Водночас події в Ковелі висвітлили проблему, що є надзвичайно актуальною для всієї України.
Адже з 36 філій Укрветсанзаводу існує лише 18, iз них реально працюють тільки 9.
І ковельська філія, за словами урядовців, є найменш проблемною.
Якщо це так, важко уявити, як працює решта таких підприємств.
Прийнято рішення надати самостійність ковельському заводу, а невдовзі будуть визначені стратегічно важливі підприємства «Укрветсанзаводу», які теж стануть окремими юридичними особами й отримають державну підтримку.
Дай Боже, щоб так було, аби інші регіони не повторили сумний досвід міста залізничників.
