На своїй нещодавній прес-конференції Президент України Петро Порошенко торкнувся позбавлення громадянства екс-нардепа Андрія Артеменка.
«Я буду діяти в межах компетенції і Конституції, і свого конституційного права припинення українського громадянства, у першу чергу, міністрів, депутатів і високопосадовців», — додав Порошенко.
Пасаж стосовно «міністрів, депутатів і високопосадовців» є доволі інтригуючим, оскільки вжита Президентом множина змушує думати, що Артеменко — лише перший у довгому списку претендентів на позбавлення громадянства. Втім цю тему Порошенко не розвивав.
Натомість додав, що позбавлення Артеменка громадянства ініціювала Генпрокуратура.
«Бо на допиті в ГПУ пан Артеменко засвідчив, що він має інше громадянство, яке він добровільно прийняв. Генпрокуратура зробила клопотання в міграційну службу. Міграційна служба, перевіривши цю інформацію, внесла пропозицію в комісію з питань громадянства, де представлені всі відомства. І комісія одноголосно проголосувала внести Президенту на підпис проект указу про припинення громадянства», — розповів глава держави.
Що ж стосується бекграунду цієї історії, то він є широко відомим.
У лютому 2017 року газета The New York Times повідомила, що нардеп із фракції Радикальної партії Ляшка Андрій Артеменко передав колишньому раднику президента США Дональда Трампа Майклу Флінну план нормалізації відносин між Україною і Росією для скасування санкцій.
Цей план передбачав виведення всіх російських військ зі Східної України і референдум про передачу Криму в оренду Росії на 50 або 100 років.
Після цього Радикальна партія виключила Артеменка зі своїх лав.
Але, як засвідчив подальший розвиток подій, його пригоди тільки починалися.
Дарма, що сам Артеменко намагався виправдатися й пояснити, що його слова про «оренду Криму» неправильно витлумачили.
Покарання у вигляді позбавлення громадянства не змусило себе довго чекати. Тепер Артеменко має намір оскаржувати це рішення у суді.
Чого робити не варто
Не маючи жодних сентиментів до Андрія Артеменка, варто зазначити, що в історії з його громадянством (а також із громадянством Хатії Деканоїдзе, котра нещодавно повернула собі грузинське підданство) найбільш обурливим є те, що громадянство як таке перетворюється на чинник заохочення чи покарання.
Дві речі Президент Порошенко робить вперше: масово роздає паспорти і забирає їх (останній випадок, щоправда, поки що одиничний).
І біда не в тому, що, як кажуть опоненти Президента, Банкова почне використовувати інститут громадянства для тиску на невгодних персон. Біда в тому, що до цього інституту не існує поваги.
У цій історії некрасивим є все. І те, що першим про відповідний указ Президента заявив екс-шеф Артеменка Олег Ляшко (а мали б — речники глави держави та його офіційний сайт).
І те, що від Порошенка так довго чекали підтверджень існування такого указу.
І те, що комісія з питань громадянства при Президентові України (саме за рішенням цієї комісії Президент може видавати укази про прийняття до громадянства і виходу з нього) на своєму засіданні нібито взагалі не розглядала ситуацію з Артеменком.
І те, що насправді Артеменка покарано зовсім не за подвійне громадянство.
І те, нарешті, що таке позбавлення суперечить чинному законодавству.
Якщо говорити про реверанси Артеменка в бік Росії, то він у цьому не самотній. Лише кум Путіна Медведчук чого вартий.
А якщо говорити про подвійне громадянство, то Артеменко не самотній і поготів.
Пов’язаний з «ДНР» Юхим Звягільський має ізраїльський паспорт, «ватний» мер Одеси Геннадій Труханов (зайнятий зараз активною совєтизацією міста) — російський та грецький паспорти, недавній герой лікарняно-судових епопей Роман Насіров володіє британським підданством.
Список цей можна продовжувати до нескінченності, адже кожен другий чиновник та нардеп вчасно подбав про «запасний аеродром».
А навіть якщо й не подбав, то чи не варто позбавляти українського громадянства, приміром, усіх причетних до сепаратизму?
Чи не є підстави для цього навіть більш вагомими, аніж у випадку із «додатковим» паспортом?
Тому якщо вже позбавляти українського громадянства — то всіх вище названих (і не названих) персон.
І якщо вже позбавляти — то винятково у відповідності до закону.
Але всіх не вийде — забагато впливових людей (зокрема й з оточення Президента) будуть ображені.
І за законом — не вийде теж, бо закону поки що й не існує.
Президентський проект відповідного документа включений до порядку денного Верховної Ради, проте не виключено, що його направлять на повторне перше читання — на цьому, принаймні, наполягає парламентський комітет із прав людини.
Відтак для регулювання правовідносин лишається чинний закон про громадянство та Конституція України.
Що говорить закон
Конституція ж дає Президентові право «приймати до громадянства України» та припиняти його, однак стаття 4 Основного закону говорить про те, що «підстави набуття і припинення громадянства визначаються законом».
А закон (діючий) не дозволяє мати подвійне громадянство, але й прямо не забороняє його.
Крім того, він не прописує чіткого механізму позбавлення особи українського паспорта (у випадку, якщо в неї буде виявлено «альтернативні» паспорти).
Анулювання українського громадянства можливе або в разі добровільної від нього відмови, або в разі добровільного ж набуття громадянства іншої держави.
Проте останній факт ще треба довести, а Артеменко, наприклад, твердить, що свій канадський паспорт він здав.
Однак справа не в цьому конкретному депутаті. І навіть не в тому, потрібно чи ні Україні подвійне громадянство (це — окрема непроста і контраверсійна тема).
Справа у вибірковому (і неправомірному) застосуванні закону.
Останній момент може сильно не сподобатися нашим європейським партнерам, якщо вони відслідковують подібні речі.
До речі, довге мовчання Президента та його апарату з приводу наявності указу щодо Артеменка можна трактувати як свого роду пробний камінь: чи проковтне соціум та істеблішмент подібну ідею? Чи все-таки «повстане», вимагаючи збереження статус-кво?
Як менеджера Президента можна зрозуміти: він придумав найбільш простий та найменш болісний спосіб відсторонення своїх опонентів.
Їх навіть не треба робити фігурантами кримінальних проваджень, розпочинати суди, визначати розмір застав, вдягати електронні браслети.
Замість всієї цієї тяганини достатньо лише підписати указ про позбавлення громадянства — і проблему знято.
До речі, народний депутат, котрий втратив українське громадянство, автоматично втрачає і право бути членом парламенту, а отже — вибуває з гри та активної політики.
Однак тут є чимало непродуманих нюансів. Наприклад, можливість відновити втрачене громадянство (чинний закон це не забороняє).
Крім того, чи варто взагалі з набуття подвійного громадянства робити «зраду Батьківщини», як це могло бути за часів СРСР?
Цивілізований світ дивиться на подібну проблему інакше, і його ліберальність не в останню чергу визначена можливістю отримання бонусних податкових дивідендів — від «нових» громадян, котрі в даний момент живуть та працюють у цій державі.
Та й взагалі у тренді зараз — розширення прав та свобод індивідуума, а не звужування їх до формату сучасної Росії чи Білорусі.
Проте всі ці моменти належать до дискусії про прийнятність чи неприйнятність подвійного громадянства.
Тобто до питання, яке на сьогодні лишається відкритим — через відсутність оновленого законодавства.
Діяти ж, покладаючись не на закон, а на власні забаганки та політичну кон’юнктуру, в жодному разі неприпустимо.
І те, як легко розсталися з українськими паспортами «запрошені іноземні фахівці», котрі дивилися на Україну як на тимчасовий проект, зайвий раз доводить цю тезу.
Бо коли в ім’я нібито високої цілі одним дозволено те, що заборонено іншим, провал та неуспіх гарантовано.
Що ж стосується Андрія Артеменка, то фінал історії з ним є таким.
Комітет з питань регламенту Верховної Ради затвердив проект постанови про дострокове припинення його повноважень і рекомендував парламентаріям розглянути такий проект у сесійній залі.
Фракції НФ і БПП заявили, що голосуватимуть за позбавлення Артеменка мандата.
16 травня парламент 244 голосами «за» викреслив зі своїх лав колишнього «радикала».
Відтак цікавим є тільки те, хто буде наступним у цьому «санкційному» списку.
