Днями минув рік від дня запису першого синглу проекту «Пісні війни», ініціатором якого стала львівська журналістка і менеджер Галина Гузьо.
Спочатку була «Дорога на схід». Усього записаних спільних пісень тих, хто не за переказами знає, що таке війна з російськими окупантами на сході країни, і відомих виконавців — десять.
Найвідомішою стала «Молитва на Різдво» — сучасна колядка про АТО від «Піккардійської терції», Оксани Мухи та автора-нацгвардійця Зиновія Медюха.
Нині пишуть одинадцятий трек — «Янголи в камуфляжі» у дуеті воїна-барда Олекси Бика та лідера гурту «Тінь Сонця» Сергія Василюка.
Про учасників проекту і їхнє прагнення мати диск із назвою «Пісні Перемоги» — розмова для «України молодої» з Галиною Гузьо.
«Мої 42 кг навряд чи були б на фронті вагомою допомогою»
— Галино, проект «Пісні війни» розпочався з вашого допису в соціальній мережі. У «Фейсбуцi» ваша аватарка — малюнок, на якому зображено дівчину у військовому кашкеті та український прапор. Хто автор?
— Цей мій портрет намалював один із воїнів-учасників нашого проекту. І я дуже ціную цей подарунок. Для мене він має особливий сенс, несе в собі особливу енергетику. Від часу старту проекту «Пісні війни» моя аватарка — це намальований портрет, автор якого — Герой. Я жодного разу за цей рік не ставила на свій профіль реальну фотографію. І не поставлю, аж допоки не реалізую проект. Придумала собі такий забобон. До речі, досі про це знало лише дві людини...
— Що спонукало запустити проект?
— Хто мене знає, той підтвердить мій доволі бойовий характер. Коли почалася війна на сході України, моє серце, як і серця більшості українців, розривалося. Розривається й досі... Мої 42 кг навряд чи були б на фронті вагомою допомогою. Тому моє завдання, як і завдання кожного в Україні, — робити для загальної перемоги те, що можу на своєму місці. Коли зрозуміла, що мені, культурному менеджеру, під силу зробити проект «Пісні війни» , водночас усвідомила, що не пробачу собі, якщо не реалізую задум.
Добре все обдумала, перш ніж у Страсну п’ятницю минулого року написати свій пост у «Фейсбуцi», який і став публічним початком проекту. А надихнули і спонукали у той момент воїни, з якими познайомилася під час запису пісні Павла Табакова «Дорога на схід»: Богдан Ковальчин, Тарас Гривул, Максим Перев’язко, Петро Комендат та Андрій Шевчук. Усі вони воювали у найгарячіших точках АТО, а між собою вперше познайомилися на львівській студії звукозаписуJenny Records (аранжувальник — Остап Панчишин, звукорежисер — Мар’ян Криськув).
У кожного — своя історія, і цю історію вони готові були розказати українцям у вірші, у пісні. Тоді я подумала: якщо за лічені дні мені вдалося знайти п’ятьох таких героїв, — таких хлопців точно є набагато більше (а тоді війна тривала уже два роки). Помоніторила інтернет — і знайшла відразу десяток-два пісень, народжених в окопах. Більшість із них були заспівані під гітару і зняті на телефони.
Але в цих піснях було стільки правди та щирості! Тоді мені дуже захотілося, щоб такі пісні почуло якомога більше людей — щоб знали справжню ціну боротьби й перемоги! Так виникла ідея записати ці пісні якісно, на професійній студії, у дуетах авторів-бійців із відомими артистами. Завдяки цьому можна було вивести музику з окопів у радіо- та телеефіри, а також на професійну сцену.
— До проекту і нині ви працюєте менеджером Павла Табакова, прес-менеджером «Піккардійської терції» та балету «Життя». Що змінили у робочих графіках «Пісні війни»?
— Cоціально-мистецький проект, який є моєю громадською, волонтерською ініціативою, займає добру половину мого часу. На щастя, усі творчі люди, з якими працюю, з розумінням ставляться до цього. Більше того, усі вони також зробили свій внесок у «Пісні війни». Павло Табаков написав музику до першого синглу «Дорога на схід», який виконали п’ятеро воїнів АТО, а також спродюсував цю пісню.
«Піккардійська терція» заспівала сучасну колядку про війну на сході України «Молитва на Різдво» — разом з автором-нацгвардійцем Зиновієм Медюхом та співачкою Оксаною Мухою (а художній керівник «Терції» Володимир Якимець зробив аранжування «Молитви»). Танцюристи балету «Життя» знялися у кліпі до пісні «Щастя — коли ти не йдеш на війну», текст якої написала дружина бійця АТО Тараса Гривула Оксана, чекаючи чоловіка з війни.
«Рік проекту вмістив у собі десять»
— Проекту «Пісні війни» рік. Він змінив вашу свідомість?
— Слова вдячності звучать на адресу наших Героїв, які в проекті «Пісні війни» дуже відверто та щиро розповідають про пережите. Люди, усвідомлюючи ціну подвигу наших воїнів, не стримують сліз. Я сама щоразу плачу, коли чую слова пісні «Не сумуй», написані бійцем Олександром Рожком: «Не сумуй, коли мене немає, // Помолись і поцілуй дитину, / / Пам’ятай, Господь оберігає // Тих, хто захищає Україну».
Або рядки, створені нацгвардійцем Зиновієм Медюхом — Зеником з Майдану: «Та молитва на Різдво збереже його в АТО, // І Оленка зачекалась свого тата. // Миколаї всі святі, поверніть його мені, // І не треба більш нічого дарувати». А чого варта формула щастя, яку знайшла дружина воїна Оксана Гривул, чекаючи чоловіка з передової: «Сонце всміхнулося, в хаті неділя, // Пташка співає, чує весну. // Берці в кутку і не дзвонить будильник... // Щастя — коли ти не йдеш на війну!»?!
Мені здається, що завдяки цим пісням люди стають кращими. Через сльози — очищуються, оновлюються. А завдяки усвідомленню подвигу наших Героїв, які готові віддати за рідну землю найцінніше — життя, прагнуть і на своєму місці зробити щось для спільної перемоги. Принаймні, так мені хочеться думати...
Щодо мене особисто, то завдяки проекту я змінила свої життєві пріоритети, чіткіше почала бачити біле та чорне, відрізняти правду від брехні, щирість від фальші. На війні, розповідають мені наші Герої, немає напівтонів, там усе чітко та зрозуміло. Це безцінний досвід і для щоденного життя на мирній території.
— Вважаєте, про «Пісні війни» знають достатньо?
— Тільки на нашому офіційному каналі в YouTube музичні відео до пісень переглянуло вже майже півмільйона людей. А якщо додати перегляди у соцмережах, а також на телебаченні, то аудиторія вимірюється мільйонами. Усі пісні проекту звучать на «Армія-FM», на «Громадському радіо», на «FMГаличина». Кілька синглів — у щоденній ротації на всеукраїнському «Радіо ROKS» плюс на десятках онлайн- та регіональних станцій.
Для мене рік проекту вмістив у собі десять років — по року на кожен із записаних синглів. Бо кожна пісня — то наче проект у проекті. За кожним синглом — історія конкретного Героя, а відтак — історія наших днів: через Людину та її чесні переживання. Ці реальні Герої — такі сильні, мужні й незламні, вони і після фронту продовжують боротьбу — тепер уже на фронті музичному, інформаційному.
Вони знаходять у собі сили не здаватися, попри те, що не один повернувся з війни з пораненням, дехто — з дуже складним, як-от військовий льотчик Сергій Тітаренко, який тепер пересувається в інвалідному візку. А Станіслав Паплінський, який у проекті заспівав з Іваном Леньо, — кіборг, який до того пробув у пололні 197 днів. Секрет незламності воїнів — у безмежній вірі в Перемогу, для якої кожен із них уже зробив дуже багато.
Ідеальні дуети
— Ви знаходите бійців, які написали пісні, і відомих виконавців, які з ними записують ці пісні у студії. Як відбувається така співпраця?
— Дуети формую на якомусь інтуїтивному рівні. Щоразу все починається з пісні воїна. Слухаю її — і в голові моментально виникає образ того чи іншого професійного артиста, який своїм досвідом, своєю харизмою зміг би підсилити звучання та зміст пісні.
У нашому проекті немає випадкових виконавців: усі, хто виконує «Пісні війни», зробили і роблять для України чимало: зi ще не названих і лідер гурту «Антитіла» Тарас Тополя, і Фома з групи «Мандри», й Арсен Мірзоян, і співачки Ірина Доля та Аничка Чеберенчик, і фронтмен гурту Kozak System Іван Леньо. А попереду — прем’єри і записи пісень у дуетах із Віктором Винником із групи «Мері», співаком Тарасом Гавриком, сестрами Тельнюк, співачкою Анастасією Приходько, бардом-волонтером Христиною Панасюк... Дякувати Господу, щоразу вдавалося формувати ідеальні дуети. І бійці, які після пережитого на війні дуже швидко читають людей, сканують їх, жодного разу не казали: ні, я не буду співати з тим-то.
Для воїнів участь у нашому проекті — абсолютно новий досвід. Більшість із них уперше в житті побували на професійній студії звукозапису. Я вже не кажу про те, щоб заспівати в дуеті з відомим артистом і щоб чути свої пісні по радіо та бачити на ТБ. Військові психологи називають це арт-терапією бійців після повернення із фронту до мирного життя.
— Як би ви сформулювали головну ціль проекту «Пісні війни»?
— Мета: зібрати і зберегти для майбутніх поколінь українців сучасну україномовну фронтову пісню — як у культурно-музичному контексті, так і в контекстах новітньої історії країни та становлення нової української армії.
Підсумком проекту буде вихід альбому під назвою «Пісні війни», який об’єднає близько півтора десятка пісень на військову тематику, народжених нашим непростим часом. Реліз збірки плануємо приурочити до Дня захисника України — 14 жовтня 2017 року. Більшу частину тиражу цього компакт-диску безплатно цільово розповсюдимо у зоні воєнних дій на сході України, а також у військових частинах і госпіталях України. Частину дисків буде передано також у музичні школи та музичні училища по всій країні.
Уже зараз пісні з нашого проекту діти виконують у школах на патріотичних святах. А колядку «Молитва на Різдво» незадовго після її виходу співали вертепи на Західній Україні. До речі, саме цією піснею Президент Петро Порошенко на своїй сторінці у «Фейсбуцi» привітав українців із Різдвяними святами-2017.
— Люди, коли чують вперше назву проекту (співаки, просто слухачі), одразу розуміють, про яку війну йдеться?
— У країні вже понад три роки триває війна, хоча офіційно події на сході України називають по-іншому. Я тому і назвала наш проект «Пісні війни» — бо ж немає сірого, є біле та чорне, пригадуєте? Суспільство воліє закривати очі на трагічні події: така захисна психологічна реакція більшості людей: очі не бачать, серце не болить. Але ж війна на Донбасі торкнулася уже багатьох сімей! Стільки батьків, синів, братів, чоловіків не повернулися додому...
Якщо горе не прийшло у ваш дім, то воно зовсім поруч: у сусідньому домі, на сусідній вулиці... Ще раз повторюся: дуже важливо, щоб кожен на своєму місці робив внесок у спільну Перемогу. Не береш у руки автомат — зроби щось інше, корисне для фронту. Не буде цієї мобілізації і відчуття плеча одне одного — не озирнемося, як ворожі танки дійдуть до Києва чи до Львова...
Ви знаєте, мені дуже подобається, коли учасники нашого проекту кажуть, що на час виходу диску «Пісні війни» доведеться перейменувати у «Пісні Перемоги». Дай, Боже! А ще кажуть, що наші пісні наближують цю перемогу... Якщо це справді так хоча б на 0,001 відсотка — тоді все це недаремно!
