Вперше після жахливої пожежі 2019 року: в Нотр-Дамі пройшла меса
У Фрпнції, в Соборі Паризької Богоматері, в неділю 8 грудня, пройшла перша після руйнівної пожежі 2019 року меса. >>
Макро-перемога Європи: як Макрон став президентом Франції та чого від нього очікувати
11.05.2017
Радість перемоги з Макроном розділила його дружина Бріжит.
У неділю ввечері Європа зітхнула з полегшенням. Восьмим президентом V Французької республіки став центрист-проєвропеєць Еммануель Макрон.
За нього віддали голоси 66,1% учасників другого туру президентських виборів. Лідерка французьких ультраправих, противниця Євросоюзу та шанувальниця російського президента Володимира Путіна, Марін Ле Пен заручилася підтримкою 33,9% виборців.
Явка на дільницях була доволі високою — 74,56%. Міністерство внутрішніх справ Франції, яке відповідає за підбиття підсумків виборів, спрацювало блискуче: буквально за кілька годин підрахувало всі голоси і визнало Емманюеля Макрона президентом-електом Франції.
Відтак 39-річний Еммануель Макрон став наймолодшим президентом в історії країни. Він також став першим президентом, який не належить до жодної з двох основних французьких партій iз моменту заснування сучасної республіки 1958 року.
Французи врятували Європу
Вже в перші півгодини після закриття виборчих дільниць та оприлюднення результатів екзит-полів Макрона привітали лідери Євросоюзу та глави більшості країн-членів ЄС.
Перемога Макрона відвернула загрозу розколу чи навіть розпаду Євросоюзу, які були можливі у разі перемоги Марін Ле Пен.
Макрон, звертаючись до громадян після перемоги, сказав, що країна стоїть перед викликами, які вимагають єдності.
Й запевнив, що не буде ділити французів на кращих і гірших.
Оглядачі вважають, що Макрон дасть новий імпульс французькій зовнішній політиці, яка втратила колишній вплив, — попри постійне членство в Раді Безпеки ООН і тисячі військових, які беруть участь у різних місіях в усьому світі.
Припускають, що за нового президента Франція продовжить участь в антитерористичних операціях в Іраку і Сирії.
Макрон, який стоїть на чіткій антикремлівській позиції, також продовжить лінію політичного тиску на Москву з її політикою щодо України і президента Сирії Башара Асада.
Від виборів до виборів
Президент-елект Еммануель Макрон і чинний президент Франції Франсуа Олланд вже наступного дня після виборів, 8 травня, в ході урочистостей із нагоди 72-ї річниці закінчення Другої світової війни біля Тріумфальної арки домовились про якомога швидший термін передачі влади — інавгурація Макрона відбудеться 14 травня.
За цей тиждень президент-елект має повністю сформувати новий уряд та призначити його главу.
Щоб надалі мати вільні руки і час у підготовці до парламентських виборів. Лише за наявності у парламенті пропрезидентської більшості Макрон зможе реалізувати те, що обіцяв під час виборчої кампанії.
Єлисейський палац він вже «здобув», залишається «здобути» Бурбонівський палац — місце засідань парламенту.
«Іменна» партія Еммануеля Макрона En Marche! ( її назву можна перекладати будь-як, чи то «Вперед!», чи «На марш!», чи «Кроком руш!», але головне, що в оригінальній французькій назві містяться ініціали її засновника — «ЕМ»), створена лише рік тому, але вже нараховує у своїх лавах 200 тисяч партійців.
Чи вдасться їй повторити і закріпити на парламентських виборах тріумфальну перемогу свого шефа?
Французький «кіндер-сюрприз»
Ефект Еммануеля Макрона у французькій політиці можна порівняти із землетрусом. Ще рік тому він був членом уряду за одного із найбільш непопулярних президентів в історії країни.
А тепер, у свої 39 років, переміг на президентських виборах у боротьбі з системними кандидатами як справа, так і зліва, а тепер і з крайніми правими, наголошує у своєму коментарі Бі-Бі-Сі.
Безсумнівно, до перемоги Еммануеля Макрона привела доля.
Лідер президентських перегонів на старті, правоцентрист Франсуа Фійон, розгубив рейтинг через гучний скандал із сумнівними оборудками навколо працевлаштування членів своєї родини та «подарунками» на десятки тисяч євро від представників великого бізнесу.
А кандидат від соціалістів Бенуа Хамон, представник радикального крила цієї партії, виявився непотрібним в умовах, коли більшість виборців хотіла чогось іншого.
Але одним везінням пояснити успіх Макрона важко. У нього була можливість боротися за висунення від соціалістів. Але він зрозумів, що соціалісти кілька років були при владі, люди від них втомилися, партія втратила популярність, повернути її буде вкрай складно.
Макрон подивився на політичні рухи, що виникли в інших країнах Європи, такі як «Подемос» в Іспанії або «П’ять зірок» в Італії, і побачив, що аналогічної позасистемної політичної сили у Франції немає.
У квітні 2016 року він заснував свій рух En Marche!, який мав представляти сподівання електорату. Ще через чотири місяці Макрон залишив уряд Франсуа Олланда.
З одного боку, він нібито новачок у політиці, з іншого боку, — протеже президента Олланда, у якого кілька років був міністром.
З одного боку, він інвестиційний банкір з місячною ставкою в 100 тис. євро, з іншого — лідер протестного руху.
Він називає себе центристом і при цьому висуває радикальну програму скорочення держсектора.
Все це дало його суперниці у другому турі Ле Пен масу аргументів, щоб викрити в ньому ставленика непопулярною політичної еліти, а зовсім не «новачка», яким він себе позиціонував.
Однак опонентам так і не вдалося наклеїти на Макрона ярлик «нового Олланда».
Він зумів зберегти імідж, що привертає тих, хто зголоднів за чимось новим.
Чи керуватиме жінка Францією разом із Макроном?
Майбутній президент Франції виступає за зміцнення ЄС і симпатизує Німеччині, користуючись відкритою підтримкою канцлера ФРН.
У зв’язку з цим його суперниця Марін Ле Пен кинула на теледебатах перед другим туром дотеп, що Францією після виборів у будь-якому разі керуватиме жінка: «Або я, або пані Меркель».
В одному вона мала рацію: Макрон пообіцяв зробити офіційним пост «першої леді», оскільки хоче надати «можливість висловитися» своїй дружині та найближчій помічниці в політичній боротьбі Бріжит Макрон.
Тема старшої від нього на 24 роки дружини Макрона надалі активно експлуатується у французьких та світових ЗМІ.
Більшість із них зазначають як те, що Франція нарешті отримає «першу леді», оскільки теперішній президент Франції Франсуа Олланд є розлученим і впродовж п’яти років президентства вславився романами з численними представницями прекрасної статі, так і те, що нова «перша леді» Франції старша від новообраного президента Франції рівно на таку ж кількість років, що і «перша леді» США Меланія Трамп молодша від президента Дональда Трампа — на 24 роки.
Але порівняння тут абсолютно нерівноцінні. Меланія «дочірньо» підпорядкована Трампу, а Бріжит «по-материнському» опікується Макроном.
Зокрема, як колишня викладачка французької мови, допомагає чоловікові в написанні текстів його виступів.
«На щастя, я їй ніколи за це не платив», — пожартував якось Макрон, натякаючи на звинувачення у фіктивному працевлаштуванні консервативним кандидатом Франсуа Фійоном своєї дружини помічницею в парламенті.
Бріжит Макрон відігравала важливу роль у передвиборчій кампанії чоловіка. Новообраний президент Франції завжди наголошує, що дружина — його найближча радниця.
Бріжит Троньйо народилася на півночі Франції, у родині відомого шоколатьє.
Вона була шостою і наймолодшою дитиною. Родинний бізнес досить успішний і приносить прибуток у чотири мільйони євро на рік.
Французи захоплюються Бріжит, а модні журнали називають її «іконою стилю». Жінка віддає перевагу одягу від відомих дизайнерів і може собі таке дозволити з огляду на прибутки чоловіка і не менші доходи її родини.
А от вік, схоже, її не надто бентежить. Французи переконані — він лише додає їй чарівності.
А ТИМ ЧАСОМ...
Марін у сподіваннях
Марін Ле Пен після закінчення голосування визнала свою поразку і привітала Макрона з перемогою, а потім пішла танцювати зі своїми прихильниками.
Бо для неї це поразка в одній битві, але не війні загалом. Так, вона отримала у другому турі менше 40% голосів, які давали їй прогнози.
З іншого боку, за неї проголосували 11 мільйонів французів, а це вдвічі більше за результат її батька на попередніх президентських виборах 2012 року.
Їй вдалося покращити імідж «Національного фронту» в очах багатьох французів. Тепер головне завдання Ле Пен — набрати якомога більше голосів на парламентських виборах у червні.
Немає сумніву, що її партія вперше пройде до парламенту і стане суттєвим гравцем на французькій політичній сцені.
Але вже під іншою назвою: Ле Пен пообіцяла змінити назву «Національного фронту» на менш «фронтову», щоб залучити на свій бік додаткових виборців.
