Тисячу разів правий Володимир В`ятрович, котрий наполягає на ухваленні в Україні нового календаря державних свят.
Без одіозних «майських», тобто без 1 та 9 травня. До речі, здається, що відмова від «червоних днів календаря» лякає симпатиків «русского міра» значно більше, аніж демонтаж радянських пам’ятників.
Недарма на Інститут національної пам’яті та на його голову почастішали напади саме після актуалізації ідеї щодо зміни переліку офіційних вихідних.
Чому? Та тому, що жодне знесення Леніна або Щорса не дає російським пропагандистам такої яскравої телекартинки, як натовп навіжених iз «георгіївськими» стрічками, що верещить про утиски, провокує, атакує і водночас стає у позу жертви.
Цьогорічні «свята» у Києві показали, що навіть у столиці України «путінізм-кретинізм» квітне буйним цвітом. Щирий він чи фінансово вмотивований — із цим належить розбиратися Службі безпеки.
Яка, між іншим, не виявила наразі зацікавлення портретами Сталіна, які тягав Києвом так званий «Безсмертний полк».
Свідки секти «великої перемоги»
По подіях 9 травня відзвітувала тільки поліція. Підсумки «святкування»: десятки затриманих по всій країні.
У Києві серед узятих під варту — представники ОУН (чомусь від самого початку не було сумнівів, що правоохоронці не стануть «в’язати» тих, хто по інший бік барикад), їм інкримінують хуліганство.
У Дніпрі — серйозна бійка, напад «безсмертних» на учасників АТО.
У Запоріжжі — бійка також. Кілька поранених поліціянтів (один — у столиці, інший — у Запоріжжі, а решта — у Дніпрі). Про все це сповістив заступник міністра внутрішніх справ Сергій Яровий.
Отож, що сталося? А сталося те, що задовго до 9 травня канал «Інтер», а разом із ним i доволі сумнівні «ветеранські організації» посиленно «розганяли» тему маршу, який проведе та очолить запозичений за «порєбріком» «Безсмертний полк».
Ідейку такого маршу колись — iще у 2012-му — Владіміру Путіну підкинули журналісти одного з томських телеканалів.
За їхнім задумом, то мала бути хода родичів загиблих у Другій світовій війні з їхніми портретами у руках. Кремлю ця тема припала до душі.
Її очистили від будь-якої сімейної скорботи і перетворили на суто політичну, пропагандистську акцію.
На пострадянських, а також на деяких діаспорянських теренах участь у такій акції засвідчує відданість «спільному минулому» й уславлення розваленої у 1991-му імперії.
У Києві організатором цьогорічної ходи «Безсмертного полку» виступила така собі Олена Бережна, що титрує себе «директором Інституту правової політики та соціального захисту».
Раніше ця пані потрапила у стрічку новин із наміром подати до суду на Олега Скрипку, який критично висловився на адресу російськомовних українців.
Окрім Олени, на марші «Безсмертного полку» опинилася також її тезка Ірина Бережна — колишня «регіоналка», яка крокувала на чолі колони.
Десь з оберемком червоних гвоздик вигулькнув і її однопартієць Нестор Шуфрич. Був помічений у натовпі й екс-прем’єр Валерій Пустовойтенко.
А ще — депутат Вадим Новинський з «Опозиційного блоку», відомий, зокрема, своїм сентиментом до московської православної церкви. Власне, й на марші не обійшлося без її присутності.
Новинський зі своїм фірмовим виразом обличчя йшов до парку Слави разом із митрополитами УПЦ МП Онуфрієм та Антонієм.
Святі отці крокували обабіч Новинського, як двоє бодігардів. До речі, до вищезгаданого каналу «Інтер» нардеп має опосередковане відношення, адже канал є близьким до його однопартійців.
Також на акції «засвітилися» й представники «медведчуківського» «Українського вибору», хоча самого кума Путіна біля Вічного вогню чомусь не було. (Можливо, Віктор Медведчук рушив до Москви — скласти компанію президенту РФ, якого цього року проігнорували навіть Лукашенко з Назарбаєвим, а з усіх світових лідерів до Москви завітав лише очільник Молдови Ігор Додон).
Для повноти картини бракувало тільки Наталії Вітренко (її «червоний» побратим Петро Симоненко у цей день гастролював на Житомирщині, тому в столичній ході участі не брав).
Прогресивній соціалістці не пощастило — її заблокували у власній квартирі, та ще й розписали двері фарбами.
Не присутнім на акції (або не поміченим журналістами) був і Євген Мураєв — лідер партії «За життя» та власник телеканалу NewsOne.
Утiм напередодні Мураєв сформулював своє захоплення 9 травня в авторській колонці на сайті «Страна.ua».
«Для народу України це завжди буде свято. Крапка. І якщо нас iз Європою щось і єднає — так це статус переможців, єдиний для усіх колишніх радянських республік», — повідав світу 40-річний нардеп.
ОУН прийде — порядок наведе?
Словом, контингент «святкувальників» чітко й недвозначно просигналізував про те, хто насамперед був бенефіціаром червоно-регіонального шабашу у Києві.
Останній, до речі, був названий Президентом Петром Порошенком «взірцем витонченої політичної спекуляції на почуттях людей».
Та попри все, глава держави взяв участь в урочистостях як 8-го числа (у День пам’яті), так і 9-го. «Гіркі спогади про ті роки не залишають нас, їх дбайливо передають із покоління в покоління.
Свято це є і буде, але ми більше не станемо відзначати його за московським сценарієм», — сказав Порошенко.
Традиційна половинчастість нашого Президента не сподобалася проукраїнській частині соціуму і спонукала проросійську до ще більш нахабних вчинків.
А відтак не дивно, що у Києві опонентами «Безсмертного полку» виступила не влада (в особі її правоохоронних структур), а Організація українських націоналістів.
Утім показати себе повною мірою ОУН не дали (можливо, це й на краще, бо інакше уникнути кровопролиття не вдалося б).
Офіс організації на вулиці Мазепи зранку 9 травня оточила поліція, й націоналістів було блоковано, щоб вони не могли покинути приміщення до завершення ходи.
«Оунівці» кидали з вікон фаєри, вигукували гасла «Революція», «Воля або смерть», «Комуняку на гілляку» та крутили у виставленому динаміку патріотичні пісні.
Проте не можна сказати, що поліція на підступах до парку Слави бездіяла зовсім. Поліціянти ніжно умовляли схибнутих на московській символіці громадян зняти георгіївські стрічки.
А ще намагалася перевиховати тих, хто витягнув зі схронів серпи та молоти й почепив їх на себе чи на плакати.
Аж занадто обережне ставлення до правопорушників виглядало б доволі смішно, якби від всього цього не було так сумно.
Водночас із тим поліція взяла у кільце кількох хлопців з українським прапором з організації «С14», які скандували «Слава Україні!»
Загалом інциденти тривали недовго, хоча й цього вистачило для унаочнення певних негативних тенденцій.
Коли хода дійшла до парку Слави і стала покладати квіти до Вічного вогню, відбулося кілька сварок і сутичок — одна з них була через спробу відібрати у проукраїнських активістів червоно-чорний прапор: сторони почали жбурляти один в одного гвоздики, але ця квіткова війна досить швидко завершилася.
Великі суперечки викликала і наявність забороненої символіки: так, священнослужитель московської церкви в Україні (УПЦ МП) кріпив «георгіївські стрічки» на портрети загиблих учасників Другої світової війни, а в натовпі були помічені портрети Сталіна і Жукова.
Інші — драматичніші — наслідки мало 9 травня у Дніпрі. Але про це читайте в іншому матеріалі «УМ», а ми тим часом завершимо сказане словами директора Інституту національної пам’яті Володимира В`ятровича.
«8 і 9 травня найбільше вразила різниця в атмосфері відзначень. Перший день — спокій, взаємна повага, увага до всіх ветеранів. Другий — напруга, взаємна нетерпимість, політизація. Тому що 9 травня досі відбувається у форматі, який визначає Москва. Тому що російській владі цей день потрібен для того, аби продемонструвати на весь світ силу свого впливу на пострадянському просторі.
А сила імперії тримається на давньому — divide et impera. Щоб відгородитися від руйнівного впливу, завадити зовнішнім маніпуляціям і використанню в політичних цілях пам’яті про загиблих у минулій війні, керівництво України має зробити ще один відважний крок — усі державні заходи перенести на 8 травня».
Це було відзначено В`ятровичем ще рік тому, проте віз і нині там. Що заважає керівництву України зрушити його з місця — питання, мабуть, риторичне.
