У столичному Будинку художника до 14 травня триває ІІ Всеукраїнська виставка абстрактного живопису.
Серед її учасників — найвідоміші митці з усієї України, від легендарних Івана Марчука та Олександра Дубовика.
Оглянувши експозицію з кількох сотень робіт, розумієш, наскільки різноманітним є нефігуративне мистецтво.
Київський Будинок художника — місце, яке нікого не залишає байдужим.
Кияни люблять саму будівлю, споруджену 1977 році спеціально для НСХУ, вже за незвичайний зовнішній вигляд, за мозаїки та скульптурні фігури муз на фронтоні.
Влада час від часу згадує, що це — цінна нерухомість у самому центрі столиці.
(Втім це стосується всіх «творчих» спілок). У середовищі художників мало не з початку Незалежності не вщухає дискусія з приводу «вмісту» ЦБХ.
Ті з них, хто не має стосунку до НСХУ, особливо голосно критикують дирекцію виставок, та художників-«спілчан» узагалі — за якість їхнього доробку.
Тим часом останніми роками з «якістю» у Будинку з музами щось сталося. Цілком дивовижне та приємне.
Раз по раз на Львівській площі відкриваються виставкові проекти, колективні або персональні, якими, напевне, не соромно було би похвалитися й у найбільших музеях світу.
Та оскільки справа відбувається в ЦБХ — про них загалу відомо, на жаль, набагато менше, ніж, скажімо, про заходи «Мистецького арсеналу».
Лише цiєї весни у Будинку художника пройшла дуже гарна виставка творів Тетяни Яблонської з колекції родини.
Майже одразу опісля відкрився дуже високо оцінений експертами і просто поціновувачами сучасного мистецтва проект художників Володимира Будникова і Влади Ралко «Три кроки».
Тільки-но встигли демонтувати цю експозицію — у ЦБХ презентували ІІ Всеукраїнську виставку абстрактного живопису. Перша така відбулася ще 2015 року і була присвячена 110-річчю Казимира Малевича.
З урахуванням періодичності — раз на два роки — цьогорічний «огляд» нефігуративу можна сміливо вважати міні-бієнале.
Тим більше що, як зазвичай у «спілчан», його учасниками стали десятки авторів з усієї України, а кількість робіт зашкалює за три сотні.
Приємно здивує глядачів, які ще не були на Всеукраїнській виставці ( вхід — за традицією, безкоштовний), саме якість живопису.
Таке враження, що підтримати Будинок художника (який давно, на жаль, страждає від недофінансування та інших негараздів) «не словом, а ділом», участю в його проектах, вирішили чи не всі найвідоміші художники з усієї України.
Зрозуміло, ті з них, хто в принципі пише нефiгуратив — абстрактні роботи.
Відкривають експозицію нові твори живого класика українського сучмистецтва і легенди неофіційного мистецтва Олександра Дубовика «Все буде добре» (2014) та «Святий Севастіан» (2017) .
Поряд — Петро Бевза. Далі в різних залах — відразу декілька робіт Анатолія Криволапа та його дочки Ганни Криволап. Петро Лебединець, Ганна Гідора, Петро Антип, Олена Рижих і навіть Іван Марчук iз парою картин iз циклу «Погляд у безмежність» (2008 — 2010 рр.)...
Навіть заради лише цього переліку найгучніших імен сучасного українського мистецтва варто мерщій їхати на Львівську площу!
До речі, цікаво: молоді митці, звертаючись до нефігуративу, мало не поголовно намагалися використовувати англійський алфавіт як один iз додаткових засобів виразності.
Художники старші — традиційні і воліють створювати «чисту» абстракцію.
А взагалі, в експозиції можна побачити все розмаїття нефігуративного живопису, від варіацій на теми його родоначальників Василя Кандинського і Казимира Малевича — до Міро, Поллока та iнших.
Головне, здебільшого, — це саме «варіації», а не мавпування. На виставковий плакат Дирекція виставок, до речі, відібрала цілком традиційну хорошу роботу — «Композицію» Ігоря Дороша з Тернополя.
Недоліки у виставки є. І вони, на жаль, теж цілком типові для Будинку художника. Головний — це те, що поміж дуже й просто гарних робіт прокралися і твори, м’яко кажучи, «різні».
Як завжди, такi твори (але не тільки такі!) висять у «круглому», найдальшому, залі на третьому поверсі ЦБХ.
Після нього хочеться повернутися до самого початку огляду — до Олександра Дубовика і компанії.
Та головне — кращі є! Якщо і надалі у Будинку художника ставитимуть таку високу планку — загальний рівень виставкових творів, неодмінно, також вирівняється.
