Не знаю, як вважаєте ви, шановні читачі «України молодої», але, на мою думку, політичний оглядач, політолог, аналітик, експерт — передовсім об’єктивна, справедлива, законослухняна людина, яка добре володіє матеріалом, фактами, залізною неспростовною логікою, дає об’єктивні і справедливі оцінки всьому, що відбувається.
А ще є патріотом своєї країни, шанує і поважає патріотизм людей різних національностей.
Чого не можна сказати про так званого політолога, оглядача Тетяну Монтян.
Вона нагадує героя роману Ярослава Гашека «Пригоди бравого солдата Швейка» підпоручника Дуба, в якого кожне друге слово було «лайно» або «задниця».
Звісно, словесний фонтан, чи то пак словниковий запас, у Тетяни Монтян дещо потужніший, ніж у людожерки Еллочки у «Дванадцяти стільцях» Ільфа і Петрова, але з виступу у виступ, мов на запиляній платівці, кочують «перли» пані Тетяни на кшталт «хунтята» (від слова «хунта»), «упороті», «майдауни», «дебіли», «дебілоїди», «тварі», «шваль», «нацики» (це вона про керівників Української держави), «ж…па», «г…но» (про ситуацію в країні) тощо.
Одні тільки назви виступів (оглядів) Монтян чого варті:
«Порошенко — злодій і син злодія», «Україні кердик», «Україна вже розвалилася», «Донбас послав Україну на … (три букви)» і т.д.
Україна для Монтян — це «папуасія», «сомалі», а українці (перепрошую) — «піндоси».
От за що така ненависть цієї особи до України і всього українського?
Особливо лютує Т. Монтян на українців, котрі проживають на західних теренах нашої держави, бо вони лише й здатні (на думку Монтян) прати кальсони європейцям.
Як журналіст я об’їздив усю Україну і з повною відповідальністю за свої слова говорю, що в західних регіонах України живуть нормальні, працьовиті, гостинні люди, вони нічим не гірші за тих, хто мешкає в центрі, на півдні чи на сході України.
Різниця лише в тому, що відсоток людей, які люблять свою країну, історію, культуру, народні, національні, релігійні традиції, у західних областях України значно вищий, ніж у решти країни.
Але любити свою історію, культуру, традиції — це абсолютно нормальне явище для будь-якого народу, суспільства.
Відсоток ворогів української державності на сході країни значно вищий, тому що в населення Донбасу (і навіть у тих, хто є українцем за національністю) немає національної гідності, та навіть і людської.
І це не стільки провина, як біда людей, що мешкають на сході.
Тут їм варто нагадати слова Леніна:
«Людина не винна в тому, що народжується рабом. Але якщо людина не прагне визволитися з рабства, виправдовує своє становище і славословить своє рабство, то така людина не тільки раб, вона ще й холуй. І такий холуй огидний...»
Великий російський письменник і знавець людських душ Федір Достоєвський писав, що людина може винести все: муки, страждання, голод, холод, втрату близьких.
Людина не може знести, коли принижують її людську гідність.
А в деякої частини українців немає почуття власної гідності.
Їх принижували, винищували, виморювали голодом, репресували, висилали в ГУЛАГи, а вони й далі твердять, що ніякого Голодомору не було, як і ГУЛАГів, репресій, — їм подавай наглядача, старшого брата.
У 1993 р. в «Українському домі» експонували виставку до 60-річчя Голодомору в Україні.
Мені запам’яталася стаття в регіональній газеті Донецької області.
Один учитель написав листа Сталіну, що діти непритомніють на уроках від голоду і потрібно щось робити.
За таку «крамолу» вчителя розстріляли. І один робітник сказав, що на честь того, що розстріляли «ворога народу», він бере соцзобов’язання денну норму виконувати на 120 %.
До якого цинізму і жорстокості можна довести людей, які беруть на себе подібні зобов’язання «в честь» розстріляної ні в чому не винної людини!
І нині нащадки тих, хто перевиконував норми «із солідарності» з лінією партії, воюють із нащадками тих, хто вцілів від Голодомору на Дніпропетровщині, Херсонщині, Чернігівщині, Київщині, на тій самій Донеччині й Луганщині.
Монтян говорить, що українська влада воює зі своїм народом. Не будемо вдаватися у дипломатичні тонкощі, хто нехтує Мінськими домовленостями.
Але хто ж на кого напав? Україна на Росію чи навпаки? Українці воюють у Росії, постачають туди військову техніку, зброю чи навпаки?
Питання, як кажуть, риторичні і зрозумілі навіть недалеким людям. Хай би на ці запитання відповіла сама Монтян.
Вона за фахом юрист, займалася адвокатською практикою, то най би займалася захистом бабусь, які посварилися за межу.
Це було б кориснішим та ефективнішим, ніж лізти в політику й обливати брудом Україну й український народ.
Віталій БУЛАВКО, журналіст, пенсіонер
Київ
