Правда про вождя,

21 квітня виповнилося 147 років із дня наро­дження Володимира Ульянова (Леніна).

 

Це не привід для святкувань, а запрошення до роздумів.

 

Літератури про вождя світового пролетаріату написано дуже багато, також відзнято чимало кінофільмів, написано безліч віршів і пісень.

 

А от розвінчувальних матеріалів поки що обмаль.

 

Усі гріхи Комуністичної партії Радянського Союзу — ГУЛАГ, Біломорканал тощо — скидають на Йосипа Сталіна, а про Леніна і сьогодні згадують рідко. 

 

Ворогів у Володимира Ілліча було багато, кілька разів вони навіть здійснювали замахи на його життя.

 

Довгі роки панувала офіційна версія хвороби Леніна — мовляв, у нього був спадковий атеросклероз головного мозку.

 

Однак було знайдено медичні документи, які підтверджують, що вождь світового пролетаріату помер від сифілісу, точніше від ускладнень після нього.

 

Таку «пікантну» хворобу він підчепив від паризької повії в 1902 році.

 

Про культ, який створили довкола вождя, найкраще сказав поет Володимир Маяковський у поемі «Владимир Ильич Ленин»:

 

Богу почести казенные не в новость.

Нет! Сегодня настоящей болью сердце холодей.

Мы хороним самого земного

Изо всех прошедших по земле людей.

 

А щоб об’єктивно змалювати особистість Леніна, найкраще звернутися до його творів.

 

Ілліч не любив людей, які мислили не так, як він, і закликав знищувати їх. Ось зміст телеграми в губвиконком міста Пенза, копія — Євгенії Бош (соратниці Леніна):

 

«Необхідно провести масовий і безпощадний терор, сумнівних закрити в концентраційному таборі поза містом. Експедицію каральну пустити в хід. Телеграфуйте про виконання. 9.08.1918 р. Ленін» (Повна збірка творів, т. 50. ст.165).

 

А ось телеграма в Саратов тов. Пайкесу (керівнику Саратовського партійного комітету): «Розстрілювати заколотників і тих, хто коливається, нікого не питаючи і не допускаючи ідіотської тяганини» (т. 50, ст. 165).

 

У 1922 р. газета «Правда» писала про те, що велика частина населення вважає, що перехід до ринкової економіки — це здійснення ленінської ідеї.

 

Адже НЕП — це дітище вождя. Але, як відомо, Ленін вважав НЕП тимчасовим відступом від шляху соціалістичного розвитку.

 

І ось доказ: у 1922 р. Ленін писав Каменєву: «Величезна помилка думати, що НЕП поклав кінець терору. Ми ще повернемося до терору і до терору економічного» (т. 44, ст. 28).

 

Вірні ленінці все здійснювали за заповітом Леніна.

 

Отже, даремно ми все валимо на Сталіна — він усього лише продовжувач початого курсу.

 

Прогресивні політики і більшість населення планети вважають, що терор не може бути виправданий ніякими історичними обставинами, а тим більше масовий терор.

 

Ленін же вважав розстріли людей, незгодних із його ідеями, звичною справою.

 

Він писав: «Революціонер, який не хоче лицемірити, не може відмовитись від смертної кари.

 

Не було жодної революції і епохи громадянської війни, в яких не було б розстрілів» (т. 36, ст. 503).

 

З підозрою вождь ставився і до своїх соратників, які сумнівалися у його твердженнях або діяли не за його програмою. Він вважав, що таких необхідно змушувати «правильно думати і діяти», бо якщо мислити інакше, то досягти бажаного результату неможливо. 

 

Якщо аналізувати діяльність більшовицького вождя, то стає зрозуміло, що він одним розчерком пера посилав на смертну кару десятки тисяч своїх співвітчизників за коливання і сумніви у правильності комуністичного шляху.

 

Історія мала б уже навчити нас розпізнавати таких вождів.

 

Розповіді про звірства комуністів над своїми ж однопартійцями, співвітчизниками допомогло б справі декомунізації, розпочатій після Революції гідності, але так іще й не завершеній.

 

Дуже сильна ще інерція мислення...