...Кілька тижнів тому потрапила на Хрещатик. Не була там від часів Революції гідності, тому цікаво було подивитися, як змінилося за цей час обличчя української столиці.
Та коли вийшла зі станції метро «Хрещатик» і на першому ж сувенірному рундуці побачила матрьошок, очам своїм не повірила.
Навіть засумнівалася, чи справді сьогодні 2017 рік і в нас війна з Росією.
Матрьошки і навіть шапки-вушанки, декомунізовані, щоправда — без зірок на лобі, проводжали мене аж до майдану Незалежності.
В кіоску на вулиці Городецького, за яким уже починається територія Революції гідності, вирішила взяти кави.
«Вам со слівкамі? Нєт? С вас восєм...». Хлопчині, по той бік прилавка, на вигляд років двадцять, тобто народився і виріс уже в незалежній Україні.
Але «совок» і його наслідки виявилися значно живучішими, ніж наша вистраждана незалежність, ніж жертва Небесної Сотні і героїв АТО.
Уявила, що за кілька тижнів до Києва приїдуть шанувальники пісенного конкурсу «Євробачення».
Якою вони побачать нашу країну — Україною, яка заплатила кров’ю за свій європейський вибір, чи провінційною Малоросією, на головній вулиці якої разом із кавою подають мову країни-окупанта?
«Рішення не репресивне і не дискримінаційне»
Тому, безперечно, варто аплодувати кроку Київради, яка минулого тижня схвалила в першому читанні проект рішення «свободівця» Юрія Сиротюка з промовистою назвою «Про подолання наслідків совєцької окупації в мовній царині в Києві».
Цей документ зобов’язує сферу послуг та комунальні підприємства послуговуватися винятково державною мовою, а також замінити або продублювати іншомовні вивіски українською.
За рішення проголосував 91 депутат із 98 присутніх. Свої голоси віддали «свободівці», «порошенківці-ударівці», київський міський голова Віталій Кличко і секретар Київради Володимир Прокопів.
Обережні керівники таких рішень зазвичай остерігаються. Адже одна частина виборців (не факт, що більша) їх безперечно привітає, а інша — неодмінно буде незадоволена.
І те, що Віталій Кличко «доріс» до цього, дає надію, що ми можемо мати справді європейського мера європейської столиці. У другому читанні рішення може бути проголосоване орієнтовно за два-три тижні.
Якщо подивитися уважно документ, то ніби й нічого нового в ньому нема — всі вищезгадані вимоги прописані в законодавстві.
Але розгублені й розвіяні по сторінках багатьох законів, вони зазвичай ігноруються (або заперечені сумнозвісним законом Ківалова—Колесніченка).
А юридично непідкутий споживач часто-густо й поняття не має, на статтю якого закону йому спертися, аби вимагати меню українською чи обслуговування державною мовою.
Тому це рішення Київради має стати козирем для тих небайдужих, хто готовий відстоювати своє право не тільки спілкуватися українською, а й чути її у відповідь.
Не в офіційних установах, які сяк-так мовні приписи виконують, а в магазинах, кафе, перукарнях, у транспорті, на заправках — там, де рідної мови зазвичай майже не почуєш.
«Ми вітаємо рішення Київради, — каже «УМ» Оксана Левкова, очільниця громадського руху «Не будь байдужим!», який багато років бореться за українську мову в сфері обслуговування.
— І приємно, що його паростки свого часу закинули теж ми. Раніше щороку 15 березня, у Міжнародний день захисту прав споживачів, ми вручали антипремію «Гнилий кабак» закладам, де ігнорують права україномовних відвідувачів (у різні роки цю антипремію отримували мережа кав’ярень «Шоколадниця», кав’ярня «Kofein» та мережа «Муракамі». — Ред.)».
Багато закладів покарали штрафами... Це рішення Київради може стати чудовою артпідготовкою до ухвали законопроекту №5670 «Про державну мову», на який ми з нетерпінням чекаємо. В ньому всі ці моменти будуть дуже чітко прописані. І ми робимо все можливе, аби цей законопроект переміг».
Рішення столичних депутатів не передбачає якогось покарання для підприємців, які ігноруватимуть документ.
«Ймовірно, не знайшли механізму», — припускає Оксана Левкова. Та й сам Юрій Сиротюк каже, що рішення більше рекомендаційне.
«Київська міська рада має свої повноваження як орган місцевого самоврядування. І, на жаль, ми не можемо імперативні рішення ухвалювати в цій галузі. Захистом прав споживачів займається спеціальний орган. І, відповідно, ми рекомендуємо, але ми залишаємо за собою контрольні функції, — цитує депутата «Радіо Свобода».
— У випадку порушення ми будемо звертатись до цієї організації із захисту прав споживачів. Щодо злісних порушників, то міська рада, коли надійде час поновлення договору оренди, отримання ліцензії, може їх не поновлювати і не надавати. Такі рішення ми залишили за собою. Але я свідомо виписував це рішення так, щоб воно було не репресивне і не дискримінаційне. Щоб ніхто не сказав, що одна мовна група захищає свої інтереси шляхом іншої».
Починати лікування слід було ще років 25 тому
Невдоволене сичання в бік «озабочєних националістов, коториє занімаются нє тєм, чєм нада», вже чути — і в соціальних мережах, і навіть у деяких ЗМІ.
Наприклад, кримська агенція «Новий дєнь», перекручуючи факти, написала, що в Києві заборонили будь-яку мову, крім української.
Але ж ні про яку заборону не йдеться! Йдеться лише про вимогу обслуговувати в Україні українською — і це прописано в законодавстві.
Не стримує обурення й агенція «НА Харьков»: «Мало им декоммунизации и сверхсвидосмости, которые и так, как болезнь, летают по стране».
Та ні, «болєзнь» — це небажання усвідомити, що ми живемо не «в русском мірє», а в Україні, й починати лікування слід було ще років 25 тому.
Та добре, що бодай зараз Київрада прописала ці «ліки» столиці. А там, дивись, досвід підхоплять інші міста.
Як аргумент для невдоволених, пригадався випадок, який стався із канадським туристом у Києві.
Представник української діаспори непогано знав «калинову», але й припустити не міг, що мову дідів-прадідів можуть не знати аборигени в самій Україні.
«Прозрів» в одному зі столичних ресторанів, де намагався замовити звичайну печеню.
А цілий «консиліум» російськомовних офіціантів ніяк не міг второпати, якого-такого «пєчєнья» забажав канадський гість.
«Українці, прокидайтеся!»
Засилля російськомовних вивісок на 26-му році незалежності й четвертому році війни з Росією вже не просто ріже око, а відверто дратує.
«Якою логікою треба керуватися, щоб, живучи в столиці України, вирішити назвати власний ресторан: «Блінофф», «Тургєнєф», «Апрєль», «Нєвскій», «Шляпа», «Ваше Благородіє», «Калинкинъ», «Столипін», «Собраніє», «ПатіФонъ», «Рестоград Імперія», «Скатєрть-Самобранка», «Романковская Усадьба», «Калінка-Малінка» чи «Купеческій дворъ», «Разгуляєво»?», — поширює у «Фейсбуці» перелік «Рух за мову».
Не можу зрозуміти логіки й у назві мережі ресторанів «Желток», яка позиціонує себе як... заклад американської їжі...
Взагалі ж достатньо нетривалої екскурсії будь-якою вулицею Києва, щоб назбирати колекцію іншомовних вивісок та реклами.
Давно слід було врегулювати ці питання: якщо вже й назвався «благородієм», то принаймні переклади свою вивіску на державну мову.
Звісно, далеко не всі зрадіють рішенню Київради. Особливо ті, кому доведеться вийти із зони комфорту й таки заговорити державною мовою.
І якщо з вивісками все більш-менш зрозуміло (тут можна і контролювати, і карати), то в живому спілкуванні все не так просто.
Це довів експеримент письменниці Лариси Ніцой із журналістами телеканала «ЗІК»: вони вирішили пройтися крамницями і з’ясувати, наскільки сфера послуг готова рішення Київради виконувати.
В одній із крамничок «Метрограду» спроба отримати інформацію українською мовою, а потім книгу скарг закінчилася викликом поліції, бо, бачте, причепилися «со своєй мовой».
«Українці, не спіть, прокидайтеся. Ви розумієте, що рускій мір не буде підкорятися жодним прийнятим вами законам? Думаєте якийсь інший закон допоможе, якщо ви самі нічого не робитимете? Ніхто, крім вас, не вимете хату. І мести повинен кожен навколо себе. Пам’ятаєте Чорноволове? Україна починається з тебе», — резюмує пані Лариса.
Тобто не чекати, доки документ ухвалять і він запрацює, а самому вимагати обслуговування українською. Вже сьогодні і зараз.
МАЙТЕ НА УВАЗІ
Що саме зазначено в проекті Київради?
1. Встановити, що в місті Києві у всіх сферах обслуговування громадян вживається державна мова — українська. Постачальник послуг зобов’язаний звертатися й спілкуватися з клієнтом державною мовою. Перехід на іноземні мови можливий за бажання клієнта в разі, якщо постачальник послуг ними володіє.
2. У всіх закладах громадського харчування, торгівлі обов’язкова наявність меню державною мовою. Під час обслуговування відвідувачів персонал зобов’язаний пропонувати меню українською мовою, і тільки на вимогу відвідувача надавати меню іншою мовою.
3. Звернути увагу підприємців, які надають послуги в сфері обслуговування споживачів на території Києва, на необхідність неухильного дотримання вимог статті 10 Конституції (державною мовою в Україні є українська) та наголосити, що обслуговування відвідувачів, які звертаються до персоналу державною мовою, будь-якою іншою мовою є неповагою до них та містить в собі ознаки порушення прав споживачів.
4. Мовою роботи, діловодства й ведення документації органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій комунальної форми власності є українська. (Варто сподіватися, що «мовою роботи» українська стане й для водіїв та кондукторів комунального транспорту. — Авт.).
5. На території Києва рекламні оголошення, вивіски, плакати, афіші, повідомлення та інші форми аудіо- та візуальної реклами, цінники мають виконуватися українською мовою. У разі, якщо вивіска суб’єкта господарювання є зображенням зареєстрованого товарного знака іноземною мовою, встановлення такої вивіски можливе тільки з обов’язковим зазначенням його перекладу або транслітерації українською мовою рівновеликим шрифтом.
Є ІДЕЯ
Колись учителям російської мови доплачували за їхній предмет — це додавало спеціальності престижу, у вузах на російську були більші конкурси, які дозволяли відбирати найкращих.
На жаль, мова грошей і сьогодні значно зрозуміліша, ніж мова заборон чи рекомендацій.
Переконана: якщо сьогодні україномовному офіціанту заплатити на двісті-триста гривень більше зарплати, то завтра українською заговорять навіть ті його колеги, хто досі «савсєм нє гаваріл і нічєво не панімал».
Якщо хтось хоче поговорити про дискримінацію за мовною ознакою, то нехай згадає, що в деяких країнах людина без знання державної мови не може ні освіту отримати, ні роботу, ні бути допущеною до виборів.
Я ж вважаю, що нема нічого поганого в доплаті працівнику за його універсальність. Хочеш заробляти більше — вчи українську!
Такий стимул може стати дієвішим за будь-які обмеження.
