Валентин Купний: «Насування НБК «Арка» не вирішує проблеми ЧАЕС»

— З величезним інтересом я ознайомився з думками Сергія Парашина про стан справ на ЧАЕС до і після спорудження НБК «Арка». Поділяючи назагал їх слушність, хотілося, одначе, сформулювати певні застереження щодо висновків шановного колеги. 

— У чому ж, на вашу думку, вони полягають? 

 

— Таких моментів є кілька. Перший. Щодо міркувань про стратегію подальших кроків. У жовтні 2016 року на ЧАЕС вийшов «Звіт щодо необхідності актуалізації стратегії перетворення об’єкта «Укриття». Документ дуже якісно описує всю історію створення стратегії цього об’єкта. І головна думка цього звіту, на відміну від точки зору пана Парашина, полягає у тому, що стратегія 2001 року дозволяє достатньо гнучко робити висновки про ситуацію на об’єкті — після отримання сучасних даних про його стан. 

Головний висновок: треба зосередитися на проведенні аналізу стану об’єкта «Укриття». І це велика проблема. Адже у 90-х роках, як відомо, були повністю припинені роботи з аналізу паливновмісних мас. 

Ми зараз дуже багато говоримо, але мало розуміємо, в якому стані перебувають паливновмісні маси на об’єкті. Те, що вони руйнуються, це зрозуміло. Навіть не спеціалістам. А от темпи цього руйнування, скільки там знаходиться пилу, в якому стані він, усе це належить зрозуміти. Роботи треба продовжувати, але вони надзвичайно затратні та небезпечні з огляду на рівні радіації.

Одночасно з цим треба оголосити проведення міжнародного тендеру з розробки техніко-економічного обґрунтування з переведенням ПВМ у контрольований стан, як записано у Законі України «Про загальні засади подальшої експлуатації і зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення зруйнованого четвертого енергоблока цієї АЕС». І у цьому ТЕО на основі сучасних знань можна буде намітити шляхи виходу із ситуації, які можна буде втілити вже найближчим часом. 

— Ви маєте на увазі, що у нас не існує достовірної інформації про стан об’єкта?

 

— Саме так! І за подібних обставин дуже важко ухвалити правильне рішення. Адже те, що зараз пропонують чиновники, це реалізація проектів, опираючись на інформацію, отриману в 90-ті роки. І головна тезастабілізували , яка звучить між рядками, — «Давайте гроші, і ми будемо щось робити». 

Друга суперечність — це термін демонтажу нестабільних будівельних конструкцій. Як дедлайн називають 2023 рік, коли закінчується строк служби стабілізованих будівельних конструкцій об’єкта «Укриття». Перше, на що я хочу звернути увагу: коли ми в 90-х роках говорили про вузли, які треба стабілізувати, їх було три десятки. 

Потім у процесі узгодження залишилося сім. Ці сім вузлів стабілізували. Решта 23 залишилися у своєму первісному вигляді 1986 року. І зараз чиновники стверджують парадоксальну річ: мовляв, нестабільні конструкції, — це ті, які раніше стабілізували. А ті, які стоять iз 1986 року, не викликають жодних занепокоєнь! І знову ж головна думка: «Дайте грошей!». 

— Тобто дедлайн у 2023 році — це доволі умовна дата? 

 

— Звичайно! Адже і досі, у 2017 році, ніхто не знає, які будівельні конструкції залишаються стабільними, а які ні. Треба провести аналіз сучасного стану всього об’єкта «Укриття». І тільки після цього аналізу можна буде зробити висновок, що треба укріпити, а що може стояти. 

Тож говорити про 2023 рік як про дату, що визначає стан об’єкта «Укриття», сьогодні не можна. Такі розмови означають нерозуміння того, що в нас відбулося у листопаді 2016 року. А в листопаді минулого року над об’єктом насунули «Арку». Тож на будівельні конструкції унеможливлені будь-які зовнішні впливи, які скорочують строки служби. Там нема вітру, нема снігу, нема дощів. Із потенційно небезпечних природних факторів залишився лише землетрус. 

Звідси випливає висновок: у будівельних конструкцій 2007 року термін експлуатації є значно довшим, ніж 2023 рік. Так, звичайно, можливо, там треба щось укріпити, провести деякі роботи. Але це незначні обсяги і в жодному випадку не «алярм». 

— Ще один помилковий постулат стосується аерозолів. Сергій Костянтинович міг дещо забути. Він стверджує, що викидів з об’єкта немає. Це не зовсім правильно. І я просто наведу цитату з монографії Огородникова 2008 року видання. Показано, що середня швидкість вітру в 3-4 метри за секунду і пориви понад 7 метрів за секунду призводять до збільшення концентрації радіоактивних аерозолів на проммайданчику. І на прикладі лісових пожеж у серпні—вересні 2002 року встановлено, що на проммайданчику ЧАЕС, зокрема у локальній зоні об’єкта «Укриття», концентрація радіоактивних аерозолів, зокрема 137-го цезія, може суттєво зрости за рахунок трансграничного регіонального атмосферного переносу. 

І остання цитата Огородникова: «В 2000—2006 роках співвідношення 137-го цезію до 241-го америцію становило 50—70. Із цього випливає: упродовж усього періоду моніторингу на проммайданчику їх радіонуклідний склад був близьким до паливних часток, що випали поблизу четвертого блоку ЧАЕС у квітні 1986 року». 

Аерозолі об’єкта «Укриття» у термінології 1986 року — це гарячі частинки, це трансурани. Хоча їх і міряють за цезієм. Насправді, наголошу ще раз, це — трансурани! Це треба було би пам’ятати всім, хто працює на об’єкті «Укриття». 

— Безпечність ЧАЕС, на вашу думку, перебільшена?

 

— Із літа 2016 року я постiйно наголошую на «круглих столах», семінарах: у 2016 році на Чорнобильській атомній станції на робочих місцях померло 11 людей у віці до 50 років. Пенсіонерів у 2016 році померло 23 людини у віці до 60 років. 

Січень 2017 року вже відкрив рахунок. На станції вже померла одна людина 1980 року народження. Плюс троє пенсіонерів: 51 і 53 роки. 

Коли я це озвучую, то прошу керівників станції, міністра: проведіть аналіз цієї статистики! Чому помирають люди?!

У мене є свої пояснення, я їх не хочу озвучувати. Але я би хотів, аби адміністрації всіх рівнів і медики  проаналізували ці дані.

Наведу приголомшливу цифру: у квітні 2016 року НЦРМ і Міністерство охорони здоров’я опублікували Національну доповідь щодо 30-ї річниці Чорнобиля. Тут є спеціальний розділ 4.8, присвячений роботі підрядників при спорудженні «Арки». Кілька цифр: за результатами вхідного медичного контролю щодо допуску підрядників до роботи 48% такого дозволу не отримали. Причина — захворювання органів шлунково-кишкового тракту. Через рік періодичний контроль. І вже через рік із допущених до роботи виведено із зони 25%! Знову на першому місці шлункові хвороби, на другому — органи дихання. 

Я думаю, що ніхто не буде стверджувати, що підрядники — люди, які не працювали у зоні, — більше вразливі до хвороб, ніж мешканці Славутича та працівники ЧАЕС. А наша медсанчастина таких досліджень не проводила: на мою думку, вона пропускає всіх, хто хоче працювати на станції. І це одна з причин смертей на ЧАЕС. 

— Хотів би окремо зупинитися на тезі, що донори втомилися від об’єкта «Укриття» та України взагалі. Як на мене, причини цієї втоми — доволі прозаїчні. У 2006 році новий директор Чорнобильської станції, який працював усього лише рік, раптом скасовує тендер на розробку НБК, нового безпечного конфайменту. Тендерна комісія, яка була складена, зокрема, й із працівників станції, спершу обрала французьку компанію, яка мала необхідний досвід, аби виконати це завдання, і раптом — скасування результатів! 

Півтора року пішли в Європейського банку і підрядників, щоб довести Україні, що так робити не можна. Думаю, багато хто розуміє, що директор просто «був на сцені», а рішення про скасування тендеру ухвалювали зовсім інші люди. Перемога, зрештою, виявилася за здоровим глуздом — і тодішній віце-прем’єр Андрій Клюєв зрештою скасував це суперечливе рішення. Рішення тих, які тоді стояли за директором. І вже у 2007 році був схвалений контракт. 

Переконаний, що донори не були в захваті від такої нахабної поведінки української влади. Тож пояснити їхню втому дуже легко. 

Але водночас на Заході є фірми, які зараз зайнялися спробою отримати кошти на роботи з характеризації палива і розробку ТЕО поводження із паливновмісними масами. Це дуже серйозна робота. І на Заході технічні спеціалісти це добре розуміють. 

Вона надзвичайно потрібна, особливо, з урахуванням «Фукусіми». Але в Україні у владі немає людей, які би достатньо розуміли проблему і йшли назустріч цим пропозиціям Заходу. Тож головне завдання керівників різного рангу — час уже займатися не будівельними конструкціями і не оперувати бюджетними грошима, а вирішувати головну проблему, яка приведе до безпеки ЧАСЕ: вивчати паливновмісні маси всередині об’єкта «Укриття». 

Висновок: донори втомилися від нинішньої поведінки як адміністрації станції, так і України в цілому. Але західні фахівці чудово розуміють, що насування «Арки» у жодному разі не вирішує проблему безпеки Чорнобильської атомної станції, тим паче на довготривалий період. Тому треба далі працювати. Це чудово розуміють «технарі»: і західні, і наші. Вони готові працювати, обґрунтовувати. Треба лише, аби їм не чинили опору. 

— Неоднозначне питання і щодо експлуатаційних витрат. Як відомо, у 2004 році було затверджено ТЕО на НБК. Із грубим порушенням наших нормативних документів! У ТЕО взагалі не було розділу експлуатаційних витрат з утримання у безпечному стані цієї споруди. І немає досі, до 2017 року! Назва цього документа правильна, але у змісті тільки зарплата і комунальні платежі. Все!

— Тобто кошти на обслуговування «Арки» не передбачено взагалі? 

 

— Найбільший обсяг роботи — це поточні та капітальні роботи. Адже абсолютно очевидно, і це розуміють навіть не технарі, що сто років «Арка» просто так не простоїть. Її треба буде обслуговувати і поточними, і капітальними ремонтами. Устаткування НБК «Арка» імпортне. І ремонт відбуватиметься імпортними запчастинами, наголошую — імпортними! Далі, я думаю, не варто говорити. Це імпорт, і це валюта. Ніде, на жаль, не вказано вартості цих вузлів. Я можу сказати тільки про періодичність заміни деяких із них: шарнірних опор та їх обстеження — один раз у 30 років. 

Чи довірять нашому персоналу займатися цим ремонтом, я не знаю. Або будуть тренінги для вітчизняних фахівців, або ж це робитимуть зарубіжні бригади, що виготовляли ці вузли. 

А тепер щодо герметичності «Арки». Її забезпечують мембранами: східною, на торці, і західною. Загальна довжина горизонтальних мембран з одного боку східного торця становить орієнтовно 230 метрів, вертикальних — 122 метри. 

— Вони також потребуватимуть заміни?

 

— Передбачається можливість заміни тільки окремих ділянок у випадку їх пошкодження. А після експлуатації упродовж 30 років можлива установка нових мембран без демонтажу раніше встановлених. Варто звернути увагу і на термін служби вентагрегатів. Він становить 20 років. Потім ці агрегати треба буде міняти. Насоси, арматуру, електронне обладнання — кожні 10 років, дизель-генератори — раз у 20 років, компресори і трансформатори — раз у 25 років. І так далі. 

Іншими словами, через 20-30 років НБК вимагатиме десятків мільйонів євро лише для здійснення планових ремонтів. Так, сам конфаймент дорогий, але його обслуговування буде також не дешевим. Оцінки є різні. Директор станції у 2015 році називав цифру 40-50 мільйонів євро щорічно. І ця цифра достатньо поширена. Але це усно. Офіційних підрахунків не наведено. А це необхідно зробити. Треба розуміти, з чим ми маємо справу.  

— Доволі немалі кошти, на вашу думку, гарантуватимуть стовідсотковий захист від впливу радіації? 

 

— Об’єкт «Укриття» був небезпечним упродовж останніх 30 років, відколи він стоїть, і продовжує бути небезпечним, навіть коли над ним постала «Арка». І, на моє глибоке переконання, його небезпечність зростає, оскільки відбувається руйнування паливновмісних мас усередині матриці. Наприклад, знаменитої «слонячої ноги» вже нема! Вона розсипалася! І колись монолітні паливновмісні лави перетворюються на пил! У принципі, це було зрозуміло ще в 90-х роках. Але досі ніхто не знає, з якою швидкістю відбувається процес. І по-друге, не зрозумілий характер цього пилу. 

При обвалі даху машинного залу в 2013 році проґавили нагоду зрозуміти, скільки пилу піднімається під час руйнування таких об’єктів, як дах станції. Могли провести відповідні заміри, але адміністрація станції тоді була налякана, намагалася показати, що на об’єкті все добре. Очевидці бачили, що піднявся чорний гриб пилу, як при вибуху. Але скільки кілограмів, не знає ніхто. А це дуже суттєво, адже для безпеки вже нового конфайменту закладено, що назовні може потрапити 8 кілограмів пилу...

Тож до об’єкта «Укриття» треба ставитися дуже уважно, адже він залишається доволі небезпечним. Я часто цитую слова директора однієї південноафриканської атомної станції. Він заявив, що атомна станція буде безпечна, якщо ми вважатимемо її небезпечною. І вона стане небезпечною, якщо ми ставитимемося до неї, як до цілком безпечного об’єкта. Для мене це гасло з 1979 року і донині. Так, цей об’єкт небезпечний, і це треба визнати. І я, до речі, зовсім не переконаний, що вдасться зупинити викиди назовні. І хочу розвіяти помилкове твердження: «Арка» не розрахована на жодне падіння літака! Іноді таке доводиться читати. Насправді це не так. 

— Хіба«Арка» не проектувалася як повністю герметична споруда? 

 

— Її характеристики у назві: конфаймент! А герметичний об’єкт називається «контаймент». «Арка» не щільна. І це треба пам’ятати. І тому якщо під час обвалу всередині назовні може з’явитися 8 кілограмів гарячих частин, то населення на межі «тридцятки» за перші два роки отримує десять граничних доз опромінення. Це інформація для тих гарячих голів, які хочуть вже запускати у зону відчуження бізнес. 

І хочуть обмежитися «десяткою», а вся інша територія ніби може нормально функціонувати. Не можна там нормально працювати, поки паливновмісні маси перебувають у ниніш­ньому стані! Це ж відкрите радіоактивне джерело. І бар’єр між людиною і цим відкритим джерелом має залишатися на рівні 30 кілометрів зони відчуження. Все інше — старий об’єкт «Укриття», НБК «Арка» це не перешкода для радіації. Вони не герметичні, вони не запобігають у надзвичайних ситуаціях опроміненню тих, хто там опиниться. 

Я наголошую: єдиний бар’єр — це 30 кілометрів. Адже на атомній станції є 4 бар’єри, на ЧАЕС один, ось і відчуйте різницю! І щодо бізнесу: я категорично проти, щоб у будь-якому вигляді, під будь-яким соусом запроваджувати бізнес у зоні відчуження. Особливо у «десятці», як, наприклад, зараз пропонують розмістити там сонячні батареї. Щодо статистики смертей на ЧАЕС я вже казав. Проммайданчик — це територія аерозольної активності. Такою вона буде довго, не менше, ніж 100 років, аж поки ми не наведемо лад у паливновмісних масах. 

За Конституцією України ліквідація наслідків аварії на ЧАЕС — це обов’язок держави. І треба займатися саме ліквідацією наслідків, а не плодити там різні бізнес-проекти, які приносять збагачення тим, хто рахує гроші. А ті, хто працюватиме на цих об’єктах, втрачатимуть своє здоров’я , а може, і життя.