У бюджетнім казані
Немає державних коштів —
є кошти платників податків.
Маргарет Тетчер
У бюджетнім казані
Цифри радісні й сумні.
Це, звичайно, як для кого:
Як для бізнесу малого,
То йому — маленькі дози,
А точніше — цифри-сльози,
Щоби, як до цього, рачки
Він випрошував подачки.
А для холдингів великих,
Для компаній — цифри-ріки.
І з них сині та зелені
Потечуть струмки в кишені —
У приватнії комори,
В Україні і в офшорах,
Мільйонерам, мільярдерам,
А точніше — ненажерам.
Бо нардепи й урядовці —
Спільники у цій тусовці —
Цілу нічку гендлювали,
Наче злодії, ховали,
Не свої — народні статки —
Хапуни-скоробагатьки.
Товкли, наче на кутю,
Як не ту, то ту статтю.
Освітяни й лікарі —
Пішаки у їхній грі.
Для них цифри-обіцянки
Різні — звечора і зранку:
Нібито культурній сфері
Відчинили трішки двері,
Щоб носами не крутили
І високо не злетіли.
А науці до кишені —
Що залишиться у жмені,
А точніше — в казані
На самісінькому дні.
А зарплата-мінімалка —
Як з двома кінцями палка,
А не паличка чарівна,
Бо стриба, мов білка, гривня.
Ціни — дикі та кусючі,
А тарифи — просто сучі.
Ще й податкові затії —
Просто зашморги на шиї.
За межею виживання
Дід Павло і баба Таня.
Від їх пенсійок убогих
Простягнути можна ноги.
А таких, йо-йой, немало,
Хто забув, як пахне сало,
Розтає у роті масло.
Та зате навколо — гасла
Президентсько-урядові
І партійно-ошукові,
У яких у кожнім слові,
Як не локшини на вуха, —
В шоколадиках макуха.
Хоч крути чи так чи так —
Не бюджет — договорняк.