У середу, 19 квітня, в Польщі мав бути допитаний Дональд Туск — голова Європейської ради і колишній прем’єр-міністр Польщі.
Поки що Туска викликають до прокуратури як свідка, проте існує вірогідність, що чиновник змінить статус на обвинуваченого. Причина? Ймовірна співпраця з ФСБ Росії.
Для нас ця історія є повчальною у тому, як діють правоохоронні структури інших країн — без пієтету перед посадами та гучними іменами.
На жаль, Україні далеко до Польщі — у нас, крім відправленого за ґрати Олександра Єфремова, немає фігурантів справ про державну зраду чи сепаратизм. А дарма.
Приводів для цього українські екс-можновладці давали значно більше, аніж їхні колеги-поляки.
Провина за відсутність покараних та притягнутих до відповідальності лежить на правоохоронних органах, у тому числі й на Генпрокуратурі.
Щоправда, нині покращити репутацію ГПУ може доведена до кінця справа Януковича, перше (заочне) засідання по якій призначене на 4 травня.
Однак і це не скасує тих вельми скромних результатів, з якими очільник прокуратури Юрій Луценко відзначає свій перший рік на цій посаді.
Три роки чекань
Революція гідності поставила досить високу планку очікувань, зокрема й перед силовими структурами. Однак не так сталося, як гадалося.
Убивці Небесної сотні, винні у розпалюванні сепаратизму, діамантові прокурори, нардепи-корупціонери та нечисті на руку чиновники — ось далеко не увесь список гучних справ, які анонсувала, починала, а потім провалювала Генпрокуратура за постмайданівський період.
Почалося все з Генпрокурора Олега Махніцького, котрий узявся розслідувати розстріли на Майдані.
Тоді відомство порушило справи проти Андрія Клюєва, Олексадра Попова, Володимира Сівковича та Володимира Коряка.
Втім на виклики ГПУ з’явився тільки тодішній столичний мер Попов. Його справу в суді розглядають і досі. Про місцезнаходження решти невідомо нічого.
Третій рік поспіль судять мера Харкова Геннадія Кернеса. Йому інкримінували замах на життя, а також викрадення людини.
Однак Кернес не за ґратами і досі займає посаду мера.
Пізніше на зміну Махніцькому прийшов Віталій Ярема. Його представляв новообраний Президент Порошенко.
Під його керівництвом Генпрокуратура не розслідувала жодної справи щодо Майдану.
Зате взялася за екс-лідера партії «УКРОП» Геннадія Корбана, соратника олігарха Ігоря Коломойського.
Справа тягнулася майже два роки. Корбану інкримінували хабарництво, викрадення людини й залякування. І дали термін у півтора року умовно.
Постмайданним прокурором номер три став Віктор Шокін. Шокін отримав шанс двічі відбілити ім’я ГПУ.
Перший раз у справі так званих діамантових прокурорів.
Їх публічно затримали влітку 2015 року з грошима, дорогоцінностями й іншим крамом. А от посадити не змогли.
Мало того, через цю справу звільнили реформаторів ГПУ: заступників Генпрокурора Віталія Каська та Давида Сакварелідзе.
Другий епізод, пов’язаний з прокурорством Шокіна, торкається справи Ярослава Кашуби — голови Держслужби зайнятості, якого у вересні 2015 року піймали на хабарі у 622 тисячі гривень.
А вже за півроку — поновили на посаді.
Спроба номер чотири
Четвертим Генеральним прокурором — після відправленого у відставку Шокіна, котрий зараз бореться за поновлення на посаді — став Юрій Луценко.
Його призначення супроводжувалося ексцесами у Верховній Раді.
Для початку під нового Генерального переписали закон, що дозволило віддати крісло голови ГПУ людині без вищої юридичної освіти.
Для цього в парламенті заледве вистачило голосів. Те саме стосувалося й ситуації, коли парламентарії голосували за призначення Луценка.
Тоді (а було це 12 травня 2016 року) вкотре виявилося, що парламентської коаліції не існує і спільних зусиль БПП i «Народного фронту» для лобіювання «потрібних» рішень недостатньо.
Довелося підключати підконтрольні Ігорю Коломойському фракції — «Відродження» та «Воля народу».
В кулуарах подейкували, що ця оборудка обійшлася зацікавленим у призначенні Луценка в кругленьку суму.
Що вже від самого початку знівелювало довіру до новопризначеного Генпрокурора.
А він тим часом не забарився потрапити у скандал. За кілька місяців після початку роботи на новій посаді Юрій Луценко опинився в центрі уваги ЗМІ через візит на Кіпр.
Туди Генпрокурор поїхав, щоб отримати потрібну інформацію у справах по офшорах.
Поїхав не один, а в супроводі народного депутата від БПП Олександра Грановського, якого журналісти вважать куратором усіх правоохоронних органів від Президента України.
Більше того, Грановського та Ігоря Кононенка — народного депутата і близького соратника Петра Порошенка — називають заочними керівниками одного з важливих департаментів у ГПУ (з розслідування економічних злочинів).
Юрій Луценко заявив, що залучив Грановського в інтересах розслідування справ з офшорами деяких депутатів.
Однак досі невідомо, наскільки реальною була допомога Грановського і чи вдалося ГПУ «накопати» щось проти народних депутатів, прізвища яких не розголошувалися.
Однак головним здобутком Луценка були і залишаються не «офшорні» розслідування, а справа Олександра Єфремова.
Справа Єфремова
30 липня 2016 року в аеропорту «Бориспіль» за підозрою в посяганні на територіальну цілісність і недоторканність України був затриманий колишній керівник фракції Партії регіонів Олександр Єфремов.
За словами Луценка, Єфремова підозрюють у заволодінні майном «Луганськвугілля»; вчиненні умисних дій з метою зміни кордонів України; порушенні Конституції, яке призвело до загибелі людей; здійсненні організаційного та іншого сприяння створенню та діяльності терористичної організації «ЛНР».
Варто зазначити, що звинувачення Єфремова в економічному злочині мають досить слабку доказову базу.
«Луганськвугілля» розташоване на окупованій території, отже, отримати якісь документи чи провести слідчі дії, які доводили б провину Єфремова, нереально.
Найбільш перспективним є звинувачення щодо сприяння сепаратизму й державній зраді.
У разі професійно зібраної доказової бази ці статті передбачають довічне ув’язнення.
Однак, незважаючи на те, що розгляд справи триває давно, є великі сумніви, що буде винесено реальний вирок.
Головні свідки, які б могли підтвердити пряму участь Єфремова в організації «ЛНР», або втекли з України, або з них зняли обвинувачення.
Зокрема, «права рука» Єфремова — Арсен Клінчаєв — наразі в Росії. Він виїхав без жодних проблем, що наштовхує на думку, що його могли випустити спеціально.
Без головного свідка справа реально може забуксувати.
Ще проти одного з поплічників Єфремова — екс-нардепа Володимира Медяника — знято звинувачення.
Восьмого серпня 2016 року Печерський райсуд Києва обрав Медянику запобіжний захід у вигляді утримання під вартою строком у 60 діб.
Але за деякий час Генпрокуратура змінила свою позицію й заявила, що в момент захоплення бойовиками адмінустанов Луганська колишній народний депутат від Партії регіонів Володимир Медяник діяв на користь української влади, виступаючи посередником між нею та сепаратистами.
Імовірно, що у справі Єфремова йдеться про так звані договорняки з «Опоблоком».
Про це свідчить, зокрема, нещодавнє голосування «Опоблоку» разом із провладними партіями щодо аудиту НАБУ. Схоже на те, що влада таким чином добирає необхідні голоси.
Тим паче що реальних вироків немає не лише відносно Єфремова, а й у інших справах щодо колишніх та нинішніх високопосадовців, які своїми діями фактично сприяли анексії Криму і розв’язанню військового конфлікту на сході України.
Далі буде
Що іще можна записати в актив Луценку (чи, навпаки, списати з його активів)?
Наприклад, справу судді Чауса, котрий ховав «наколядовані» долари в скляній банці, а після розголосу його корупційних схем утік за кордон. Знайшовся Чаус лише нещодавно.
Тепер у ГПУ чекають на його екстрадицію з Молдови. Інша гучна справа Луценка — підозра у корупції голові ДФС Роману Насірову.
Проте кількатижневе шоу навколо цього чиновника завершилося внесенням застави.
Було й ще дещо цікаве. Так, за прокурорства Луценка ГПУ відкрила кілька гучних кримінальних проваджень, провела низку обшуків, які супроводжувалися яскравим висвітленням у ЗМІ.
Приміром, ГПУ обшукала двох мерів міст — Бучі та Ірпеня в Київській області — Анатолія Федорука та Володимира Карплюка, яких звинувачують у тому, що впродовж шести років вони незаконно відводили у власність земельні ділянки своєму оточенню.
Загалом мери розікрали 890 га лісу під Києвом, вартість якого складає сотні мільйонів гривень. Однак жодного так і не заарештувавли, вони й надалі перебувають при своїх посадах.
Також Генпрокуратура провела обшуки в маєтках Андрія Клюєва і Володимира Сівковича, яких підозрюють у причетності до подій на Майдані.
А ще — направила до Верховної Ради подання щодо зняття депутатської недоторканності з Олександра Онищенка, котрому інкримінують розкрадання державних коштів в особливо великих розмірах.
Недоторканність iз парламентарія зняли, але на той момент Онищенко перебував далеко за межами України.
А от щоби переконати нардепів позбавити імунітету відомого олігарха, представника «Опоблоку» Вадима Новинського, Юрій Луценко особисто приїхав до парламенту.
Депутати підтримали подання Луценка. Новинський не став тікати з країни, але особливих успіхів у справі не помітно. Оглядачі вважають, що вона може легко розвалитися в суді.
А от що буде зі справою про держзраду Віктора Януковича — наразі сказати тяжко.
Генпрокурор обіцяв передати справу до суду ще до кінця 2016 року. Але йому постійно щось заважало.
Зокрема, в Луценка виник конфлікт iз керівником Департаменту спеціальних розслідувань ГПУ Сергієм Горбатюком, який безпосередньо курирував кримінальне провадження проти Януковича.
Дехто з експертів вважає, що зі справи Януковича не вийде нічого путнього.
На думку політолога Костя Бондаренка, Генпрокурор лише «хоче показати, що у своїй діяльності на посаді голови ГПУ він значно ефективніший, аніж його попередники.
Адже якщо на якійсь підсумковій прес-конференції Луценка запитають: «Що ви зробили на своїй посаді?», він відповість: «Ми вручили підозру Януковичу».
А колега Бондаренка Андрій Золотарьов каже, що епопея з можливим поверненням на посаду Генпрокурора Віктора Шокіна («УМ» писала про це нещодавно) створює для Луценка нагоду піти у відставку без значних репутаційних втрат.
Тим паче що в реформуванні ГПУ нинішній її очільник зайшов у глухий кут, і потреба замінити його є справді актуальною.
Щоправда, Юрій Луценко, судячи з усього, не збирається підводити фінальну риску під своїм головуванням в ГПУ.
І, напевно, не погоджується з тим, які характеристики дають цьому головуванню. А якщо й погоджується, то, мабуть, десь дуже глибоко в душі.
