Зайвий раз переконуєшся у тому, що українська політика — річ і непередбачувана, і дуже стрімка.
Ще недавно з приводу дострокових парламентських та президентських виборів Петро Порошенко висловився гранично чітко: він не допустить їх проведення.
Але ось у відставку йде людина з його близького оточення — Валерія Гонтарева.
Крісло очільника Нацбанку таким чином лишається вакантним, і на нього, як кажуть, з-поміж інших кандидатів може претендувати і екс-Прем’єр Арсеній Яценюк.
Чи означатиме таке гіпотетичне призначення укріплення зв’язків між Блоком Порошенка та «Народним фронтом»? Напевно, що так.
Але що далі? Штучне підтримання напівмертвої коаліції, кістяк якої складають ці дві фракції?
Чи — навпаки — розвал парламенту і підготовка до нових виборів, під час яких крісло глави НБУ відіграє роль «відступного»?
Поки що сказати складно, але слово «вибори» цієї весни квітне скрізь — замість знаменитих київських каштанів, які тільки надимають свої бруньки.
Про батьків-засновників
Тим часом ознакою виборів в Україні завжди був сплеск партійного будівництва. Останні новини з цієї царини торкаються партії «Основа», заснованої Сергієм Тарутою.
Інформація про те, що екс-голова Донецької ОДА планує запустити власний політпроект, з’явилися ще в 2015 році.
Втім протягом тривалого часу колишній співвласник «Індустріального союзу Донбасу» не давав ніяких коментарів з цього приводу.
Таємне стало явним минулого тижня, коли про старт політичної сили було оголошено офіційно.
За словами Тарути, його партія буде «перш за все ідеологічною» і не виступатиме як його приватний проект.
Що стосується ідеології, то для свого дітища Тарута обрав консервативний напрям.
«Партія буде побудована на ідеологічних принципах консерватизму — це республіканська партія з головною цінністю — людиною... Республіканська ідеологія базується на підвищеній обороноздатності, збільшенні витрат на захист, дозволяє носити зброю... Вона розрахована на розвиток середнього класу населення», — прокоментував Тарута.
Загальні фрази традиційно приховують відповіді на більш інтригуючі запитання, наприклад, хто і як фінансуватиме «Основу»?
За пару місяців перед її стартом ЗМІ писали про те, що разом із Тарутою нову політичну партію планують запускати засновник ТМ «Моршинська», колишній «губернатор» Львівської області Микола Кміть та голова правління аграрної корпорації «Сварог Вест Груп» Андрій Гордійчук.
Останній, до речі, ще до кінця минулого року брав участь в Аграрній партії України, але нібито посварився з керівництвом АПУ.
А офіційним головою «Основи» є Андрій Ніколаєнко, відомий тим, що взимку 2014 року, в розпал Майдану, тодішній Президент Віктор Янукович призначив його головою Кіровоградської обласної державної адміністрації.
Цікаво й те, що у Верховній Раді VI скликання Ніколаєнко був помічником-консультантом нардепа від Партії регіонів Сергія Ларіна, який пізніше став «губернатором» Кіровоградської області, а потім доріс до заступника глави адміністрації президента Януковича.
Після перемоги Революції гідності Ніколаєнко хоч і був звільнений, але швидко опинився в кріслі першого заступника голови Донецької ОДА Сергія Тарути, з яким і звільнився у вересні 2014 року.
Партія Донбасу
Окрім питання складу партії, другий важливий момент завжди торкається того прошарку електорату, якому адресовані її основні меседжі.
Отже, задля якого саме «середнього класу» створено «Основу»?
Голова Інституту публічної політики та консалтингу «Інпол» Сергій Биков вважає, що політичний проект Тарути може бути «націлений на залучення електоральних симпатій тих виборців, які, по-перше, не згодні з «Опоблоком», а по-друге, це електорат, який не голосуватиме за партії Порошенка і Тимошенко.
Якраз на цей електоральний сегмент орієнтований проект Тарути».
Але створення персональної партії під конкретну людину — річ для українських олігархів не надто типова.
В більшості випадків вони розкладають яйця в різні політичні кошики, щоб при будь-якому розкладі не залишитися без політичного лобі.
Однак досвід створення олігархічних партій є вже в постмайданний час.
Досвід цей, щоправда, не дуже успішний, хоча і про повний провал тут говорити не доводиться.
Йдеться про «УКРОП» Ігоря Коломойського, котрий не цілком впорався з поставленими перед ним завданнями.
Що ж стосується Тарути, то він, швидше за все, не знайшов у чинному політикумі того, хто міг би ефективно просувати його бізнес-інтереси, і це змушує його робити все самому.
«Тарута — засновник однієї з найбільших донецьких фінансово-промислових груп, який, можливо, певним чином втратив якісь позиції на рівні СКМ, проте все ще залишається в лідерах», — говорить Сергій Биков.
А тим часом інший колишній «губернатор» — Міхеїл Саакашвілі — також активно презентує свою власну політичну структуру.
Його «Рух нових сил» обіцяє «велике об’єднання» з партіями «Хвиля», «ДемАльянс», «Воля», а також деякими іншими.
Все це Саакашвілі робить не просто задля реалізації лідерських амбіцій, його мета — влада, а інструментом її досягнення є, природно, парламентські вибори.
«Думаю, в Україні події розвиватимуться дуже швидко, і в цьому році все закінчиться виборами», — прогнозує колишній керівник Одеської ОДА.
Нескладно припустити, що Сергій Тарута з цим цілковито згодний, адже інакше втрачається сенс у теперішньому партійному «пожвавленні».
Всі старі та нові партійні лідери мріють розділити шкуру невбитого ведмедя — останнього лишилося тільки заарканити.
ДО РЕЧІ
Соціологи з компанії Active Group провели опитування, щоб з’ясувати, хто з українських політиків і політичних сил має найбільшу підтримку громадян.
Респондентам пропонувалося відповісти на запитання: «За кого б ви голосували, якби вибори Президента України проходили в середині березня?»
Лідером політичних уподобань виявилася Юлія Тимошенко, глава партії «Батьківщина», її кандидатуру підтримали б 14,7% опитаних.
Друге місце — за чинним Президентом України Петром Порошенко (12,5%). За Вадима Рабиновича віддали б свої голоси 8,9% опитаних. Четверте і п’яте місця дісталися Олегу Ляшку (8,5%) і Юрію Бойку (8,2%).
Анатолій Гриценко (7,2%) і Андрій Садовий (6,2%) теж виявилися досить популярними політиками. Решта кандидатів не набрали й 5% голосів.
Що ж стосується підтримки політичних партій, то їхній рейтинг свідчить, що давно присутні в країні політсили втрачають підтримку соціуму, а популярність нових політичних проектів зростає.
Так, згідно з результатами опитування, більшість виборців підтримали б Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина» (15,9% респондентів).
Друге місце, як і в президентському рейтингу, займає «Блок Петра Порошенка «Солідарність» (11,0%).
Партія «За життя» (10,4%) і «Опозиційний блок» (10,1%) посіли третє і четверте місця, відповідно.
За ними слідують Радикальна партія Олега Ляшка (8,9%) і партія «Громадянська позиція» (7,4%).
Тим часом подолати 5-відсотковий бар’єр на виборах до Верховної Ради, можливо, було б під силу Всеукраїнському об’єднанню «Свобода» (4,4%) і Національному руху «Державницька ініціатива Яроша» (3,0%).
11,8% респондентів з відповіддю не визначилися.
