Стрімко зійти на олімпійський п’єдестал вдається одиницям. Зазвичай, майбутнім призерам торувати шлях до Олімпу доводиться впродовж не одного олімпійського циклу.
Приклад киянина Павла Тимощенка, котрий, за словами його тата та наставника Юрія Тихоновича, «довго запрягав», — яскравий тому приклад.
Лише на своїх третіх літніх Іграх йому вдалося потрапити «в призи». А трохи відпочивши, він уже продовжив збирати нагороди на етапах Кубка світу-2017, де розжився «сріблом» та «золотом».
Про тривалий і непростий шлях свого становлення, а також — проблеми сучасного п’ятиборства Павло Тимощенко розповів в інтерв’ю «Україні молодій».
«Більше реклами, менше екстриму»
— Павле, як після Олімпіади змінилися ваші пріоритети? Тепер, певно, можна без зайвих думок виходити на старти й досягати максимальних результатів?
— Відверто кажучи, виступати, ні про що не думаючи, не виходить. Принаймні в моєму випадку. Але, загалом, особливо нічого не змінилося, хіба що трохи по-іншому ставишся до змагань, тренувань. Зникли та напруга й хвилювання, що виникали перед відповідальними стартами.
Стало якось простіше, особливо в плані самовідчуття. Зменшилася кількість усіляких подразників, які раніше змушували додатково на них відволікатися. Тепер головну роль грають інші пріоритети. Концентруєшся, так би мовити, на вужчих завданнях, коли потрібно зробити якусь конкретну справу, виконати певну установку.
— Після першого етапу Кубка світу-2017 у США, де ви стали другим, на вашій сторінці у «Фейсбуці» з’явився допис з іронічним заголовком «Проблема сучасного п’ятиборства в назві». У тому тексті відчувалося ваше занепокоєння від того курсу, котрим останніми роками рухається сучасне п’ятиборство. Вважаєте, що воно й справді йде не тим шляхом?
— Такою є моя реакція на процеси, що нині відбуваються в нашому господарстві. З одного боку, в Міжнародної федерації сучасного п’ятиборства є бажання залишитися в олімпійській сім’ї, паралельно збільшивши кількість олімпійських нагород, які можна було б розігрувати в нашому виді спорту. І це не може не радувати. Але при цьому мене непокоять підходи, котрі спортивні чиновники застосовують для досягнення своїх цілей.
За останнє десятиліття в сучасному п’ятиборстві впроваджено стільки нововведень, які просто кардинально змінили його обличчя. Як відомо, сучасне п’ятиборство придумувалося спеціально для олімпійських ігор, над проектом якого більше ста років тому масштабні дискусії вела ціла група розумних інтелектуальних людей. «Набираючи» спортивні види для сучасного п’ятиборства, вони виходили з того, яким має бути ідеал людини, що гармонійно розвивається. Сьогодні ми живемо в активному динамічному світі, де люди прагнуть екстриму, яскравих відчуттів. І хтось хоче діяти саме в цьому напрямі.
— І, схоже, він вам не надто подобається?
— У плані кількості медалей, які розігруються поміж представників сучасного п’ятиборства на літніх Іграх — а це по одній нагороді в чоловічому та жіночому заліку — наш вид спорту виглядає більш ніж скромно. Водночас у плані організаційних та фінансових питань сучасне п’ятиборство дуже громіздка справа. Можливо, саме тому й виникають розмови про те, що сучасне п’ятиборство не цікаве, і його взагалі потрібно прибрати з олімпійської програми. Але я вважаю, що це не сам вид спорту не цікавий. Просто чиновники пропустили той момент, коли суміжні з нашою дисципліною види спорту — біатлон, тріатлон — почали активно займатися організаційними питаннями та власною популяризацією.
Пішли шляхом змін і в Міжнародній федерації сучасного п’ятиборства, звернувшись по допомогу до креативної команди менеджерів. Але замість того, аби налагодити, в першу чергу, систему «піару», сприяючу просуванню самого бренду, вони вирішили активно змінювати правила. Спочатку було вирішено об’єднати в одну дисципліну біг зі стрільбою, проводячи таким чином паралелі з біатлоном, який сьогодні користується високою популярністю.
Але, думаю, що «стріляючі лижники» популярні не лише тому, що вони швидко бігають на лижах і добре стріляють. У них дуже якісні телевізійні трансляції, що відбуваються у «прайм-тайм», хороша організація самих змагань, значна кількість спонсорів тощо.
Словом, вони (Міжнародний союз біатлоністів) працюють дещо в іншому напрямі, роблячи ставку на маркетингові питання, а не включаючи до програми змагань стрибки з трампліна на трасі. Власне за останні 20 років у змагальному процесі біатлоністів нічого не змінилося.
Натомість у сучасному п’ятиборстві з’явилася чергова радикальна пропозиція — впровадити смугу перешкод під час бігу. У вигляді експерименту подібні новації вже тестувалися на перших етапах Кубка світу. Можливо, це й виглядає більш сучасно та екстремально, але це нововведення мало чим підходить для нашого виду спорту. Поєднання в сучасному п’ятиборстві різних видів спорту — фехтування, стрільби, кінного спорту, — вимагає від спортсмена хорошої фізичної підготовки, значних енерговитрат, часу.
А чергове нововведення суттєво змінює існуючі пропорції, руйнуючи гармонію сучасного п’ятиборства. Тож, звісно, що проблема сучасного п’ятиборства не в назві. А розвиватися сучасному п’ятиборству потрібно! Тільки у різних напрямах. Перш за все, думаю, має стати більше реклами.
«Хороша нагода подолати власні недоліки»
— Виходить, що сучасне п’ятиборство відчутно втрачає свої рейтинги. Базуючись на багатопрофільності, в сучасному світі, де робиться акцент на окремих вміннях та навичках, йому може не знайтися місця?
— Сто років тому, й справді, більше цінувалися гармонійність, різноманіття. Сьогодні, навпаки, в шані — вузька спеціалізація. Водночас запит на багатофункціональність у спорті нікуди не зник. Просто сучасне п’ятиборство разом iз біатлоном та тріатлоном перебуває в іншому сегменті.
До речі, коли біатлон став олімпійським видом, його прикріпили до Федерації сучасного п’ятиборства. І до початку 1990-х вони були під одним управлінням. У 1993 році Міжнародний олімпійський комітет вирішив розвести по різних роках проведення літніх і зимових Ігор, після чого біатлонне господарство розпочало самостійну діяльність, демонструючи стрімке зростання своєї популярності у світі. У той час людство переживало технологічну революцію, й біатлоністи на неї активно відреагували. Реакція ж чиновників від сучасного п’ятиборства, як мені здалося, була не такою жвавою.
Стосовно популярності, то слід визнати, в нашому виді спорту дуже мало статистики. Порівняти, приміром, його з футболом чи тенісом, де легко можна оцінити динаміку росту швидкості першої подачі тенісиста. Сьогодні світ став ближчим, тож сучасне п’ятиборство має бути популярнішим.
Інтернет, телебачення — людей, які стежать за сучасним п’ятиборством, стало більше. Проте на самих змаганнях уболівальників, які раніше заради цього виду спорту могли кудись поїхати або прийти на трибуни, на жаль, не так багато. Десять років тому стартів з більшою глядацькою аудиторією було значно більше, ніж є зараз.
— Хай там як, а проблеми організаційного характеру не заважають вам демонструвати високі результати. Цікаво, які особисті персональні якості допомагає розвивати сучасне п’ятиборство?
— Кажучи про себе, мені довелося в спорті пройти особливий шлях, який не в кожному виді можливий. У мене хоч і непогано виходило, але спочатку я відставав від своїх ровесників у плаванні та бігу, потім я не міг повною мірою себе проявити у фехтуванні й на коні. Тож, загалом, вийшов досить довгий шлях мого становлення — зі злетами та падіннями. Можу сказати, що сучасне п’ятиборство — це прекрасна нагода, можливість для того, аби подолати власні недоліки.
Щодо конкретних якостей, що вдалося виробити за роки заняття сучасним п’ятиборством, то це — працьовитість, цілеспрямованість, стійкість, вміння аналізувати та коригувати власні дії. При цьому в процесі освоєння кожного з п’яти наших профілів часом вироблялися абсолютно протилежні в психологічному плані риси.
— Чи допомагають вам у житті здобуті за останні роки визнання та популярність?
— У моєму випадку чутливість до таких понять, як персональна популярність, iз віком зменшується. Зрозуміло, що спортивний вік має досить обмежені рамки, а для подальшого життя себе у фінансовому питанні якось потрібно забезпечити вже зараз. Останнім часом мене досить часто запитують, чим я займатимуся після завершення кар’єри? Мовляв, що далі, виграно ж практично все?
Але значення популярності в нашій країні дещо перебільшене. У нас її роль не така відчутна, як за кордоном. Приміром, аби в Україні вирішити якесь питання, значно важливіше мати хороші персональні контакти.
— Опинившись перед Олімпіадою-2016 на лікарняному, ви присвятили досить багато власного часу літературній роботі, займаючись веденням персонального блогу. Можливо, відчуваєте в собі бажання та сили для написання після завершення спортивної кар’єри мемуарів?
— Причин, які тоді змусили мене почати писати, було досить багато. І ця робота займала досить багато часу, потребувала певної кількості зусиль. І робити її було не завжди легко: іноді писалося швидко, іноді — дуже складно. Але в один момент я зрозумів, що вже немає того бажання: потрібно сконцентруватися на чомусь одному. Не можна розпорошувати сили на багато справ, потрібно було тренуватися.
А написати книгу — це хороша й класна ідея. Насправді, мені дуже пощастило, що в моєму розпорядженні була література, написана знаними в минулому п’ятиборцями (зокрема дворазовим олімпійським чемпіоном (1956, 1964) Ігорем Новіковим). Власне, це книги, на яких я виріс. У них я зміг прочитати про непростий шлях до великих перемог.
