Слідом за Росією заопікуватися долею нацменшин надумала й Угорщина. Але не у такій агресивній формі і без танків на наших кордонах.
Поки що все звелося до кількох тез віце-прем’єра Угорщини Жолта Шем’єна. Чиновник порушив тему прав етнічних угорців в інших країнах.
І заявив, що виживання етнічних угорських громад за кордоном залежить від їхньої здатності добитися автономії.
Шем’єн додав, що автономія — мета для всіх етнічних угорців, і вони в жодному разі не повинні відмовлятися від таких вимог. Захист інтересів етнічних угорців в інших країнах залежить і від того, наскільки успішні їхні політичні партії. Вони повинні бути представлені не тільки на місцевому рівні, а й у парламентах країн-реципієнтів, підкреслив чиновник.
Одночасно зі словами Шем’єна прозвучали й інші аналогічні заяви. Наприкінці березня у Будапешті проходив форум угорських депутатів від країн Карпатського басейну.
На ньому були присутні й депутати від Європарламенту, а також топові керівники країни — спікер угорського парламенту Ласло Кьовер, керівник МЗС Петер Сіятро, держсекретар із питань нацполітики Арпад Янош Потапі тощо.
«Депутати закликали уряд Угорщини використовувати всі можливі засоби для захисту прав угорських громад у регіоні — з особливим акцентом на використанні їхньої рідної мови. А також вітали програму угорського уряду щодо суттєвого збільшення кількості пунктів пропуску на кордонах, необхідних для зв’язку з сусідніми країнами, і програму з розвитку мережі дитячих садків, де освіта рідною мовою», — йдеться у резолюції даного форуму.
На все це разом узяте гостро зреагувало українське МЗС. У відомстві нагадали, наскільки важливою є конструктивна співпраця Києва і Будапешта.
Вона повинна включати повагу Угорщини до територіальної цілісності України та її Конституції, підкреслили в МЗС.
А посла Угорщини в Україні Ерно Кешкеня викликали для прояснення позиції керівництва його країни.
Пізніше на зустрічі з угорським прем’єр-міністром Віктором Орбаном Президент Петро Порошенко також «висловив стурбованість» висловлюваннями деяких високопоставлених чиновників Угорщини щодо необхідності створення автономій угорців.
Словом, Україна абсолютно несподівано отримала для себе ще один головний біль. Він, щоправда, не новий.
З історії закарпатського сепаратизму
Західний регіон України, який у минулому столітті перебував під владою різних держав і акумулював чимало різних національностей, є також доволі проблемним. І про деякі сепаратистські настрої на теренах Закарпаття відомо давно.
Йдеться, щоправда, зараз не про теперішню політику Угорщини, а про казус під назвою «Підкарпатська республіка».
Три роки тому російські медіа анонсували її проголошення і навіть вказували конкретну дату — 24 квітня 2014 року. Проте цього не сталося.
Можливо, наш читач пам’ятає тему, якій ми свого часу приділяли увагу, — так званому «Сойму підкарпатських русинів». Зараз ми не будемо переповідати всю історію русинів від прадавніх часів i до 2017 року.
Як не будемо й заглиблюватись у термінологію, встановлюючи, коли саме етнонім «русин» перестав бути дефініцією всіх українців, звузивши значення до одного субетносу.
Згідно з переписом населення 2001 року, русинами себе визнали 10183 мешканці Закарпаття. На превеликий жаль, чи не найбільш відомим iз них є отець Дмитро Сидор — лідер «Сойму» та за сумісництвом священик УП МП.
Отець Сидор був засуджений за сепаратизм іще режимом Януковича. Наприкінці 2008-го СБУ порушила проти нього кримінальну справу, а в березні 2012-го Сидора засудили до трьох років ув’язнення за статтею 110 ККУ («Замах на територіальну цілісність України).
Виконання покарання відтермінували на два роки, проте «святий отець» мав уже звільнитися з тюрми. Хоча за всіма буремними подіями про нього, швидше за все, «забули».
Діяв Сидор не один. У часи особливо активної розкрутки русинської тематики у нього був вірний соратник — такий собі Петро Гецько, самопроголошений прем’єр самопроголошеної «Підкарпатської республіки».
Але він, як кажуть поінформовані особи, нині перебуває у Росії.
Очевидно, що там його й використовують, адже те, що в справі «русинства» не обійшлося без російських спецслужб, ні в кого не викликає сумнівів.
У 2016 році спілка хакерів «КіберХунта» отримала доступ до листування помічника Путіна Владислава Суркова.
У його пошті був знайдений опис планів президента РФ і його поплічників щодо захоплення українських територій на Західній Україні.
Йшлося й про плани з дестабілізації політичного життя в Україні і проведення дострокових парламентських виборів.
І хоча достовірність такої переписки не доведена, одне те, що в ній згадується створення «республіки на Закарпатті», свідчить радше на користь її автентичності.
Згідно з одним із документів, планується започаткування організації «Русинська Рудина» та збільшення її чисельності до тисячі осіб.
Члени «Рудини» повинні проводити дестабілізуючі акції та залучати ще більше людей у свої лави. Також вони повинні виступати за федералізацію Закарпаття.
Найперше завдання сепаратистів, згідно з листуванням Суркова, полягає у нагнітанні негативних настроїв, розповсюдженні листівок та інших друкованих матеріалів.
А відтак — у захопленні адмінбудівель та проголошенні тимчасового уряду угорсько-русинської автономії.
Після цього тимчасова «влада» має взяти під свій контроль ужгородський аеропорт, кілька авто- та залізничних перевалів.
А також укріпити кордони. Згодом «уряд» повинен виступити з пропозицією визнати Мукачеве федеральним суб’єктом управління.
Непрямо достовірність подібних планів підтвердила СБУ, яка заявила, що розкрила агентурну мережу російських спецслужб.
Останні вербували у Москві заробітчан із Закарпаття — для участі в проплачених акціях в Україні.
Завербованим українцям давали вказівку проводити мітинги на підтримку автономії області та створення фейкової республіки «Підкарпатська Русь».
Фантомні болі Угорщини
Із планами Росії в принципі все зрозуміло. Повернемося натомість до планів Угорщини.
Висловлювання віце-прем’єра Угорщини Жолта Шем’єна, хоч і стало скандальним, не є чимось неординарним для нинішньої націоналістичної Угорщини.
Шем’єн обіймає посаду в уряді Віктора Орбана, котрий і сам не цурається подібних заяв. Крім того, починаючи з 2010 року, відколи Орбан удруге очолив уряд, захист закордонних угорців є державною політикою Угорщини.
Принаймні в тому форматі, в якому це розуміє сама Угорщина.
Що стосується Шем’єна, то й цьому політику не вперше просувати ідеї автономії. Наприклад, у 2014 році він сказав, що «кожна нація повинна виробити власну концепцію автономії».
Зокрема, в цьому напрямі повинні діяти й жителі Закарпаття.
Він особливо підкреслив, що створення автономій має прецеденти в ЄС, зокрема у Каталонії. Тій самій Каталонії, яка зараз наполягає на повному відділенні регіону від Іспанії.
Коментуючи політику Угорщини, експерти говорять про фантомні болі угорців та рефлексії з приводу втрати колись великої території Австро-Угорської імперії.
Згадують вони і про те, що Угорщина має особливий «талант» відстоювати власні інтереси, зачіпаючи інтереси інших.
Адже ідея угорської автономії просувається не лише в Україні, а й у Румунії, Сербії, Словаччині. Далеко не всім державам подобається подібний натиск свого сусіда.
Так, наприклад, стосунки Угорщини та Румунії характеризують як такі, що перебувають у стані холодної війни. Хоч це й не означає, що Угорщина планує ті чи інші силові дії, аби повернути під свій протекторат частину Європи.
І все-таки ситуація не може не викликати занепокоєння. Нині Угорщина активно інвестує в Україну.
Її уряд ініціював так званий план Егана щодо економічної підтримки Закарпаття, який передбачає допомогу малому та середньому бізнесу, надання пільгових кредитів — усього близько 100 млн. євро.
Влітку минулого року Угорщина відкрила свій ринок праці для українців за зразком Чехії і Польщі, не приховуючи зацікавленість у кваліфікованій робочій силі.
Не дивно, що в Закарпатській області запустили й безплатні курси угорської мови.
Є також й інші проекти: Угорщина виділила кредит — 50 млн. євро на трасу до Мукачевого і окружну дорогу Берегового.
Володимир Гройсман під час нещодавнього візиту в Будапешт обговорив з угорським колегою інші плани щодо розбудови інфраструктури — реконструкцію та будівництво КПП, запуск швидкісного поїзда «Інтерсіті» «Мукачеве—Будапешт», який повинен почати курсувати вже в цьому році.
Крім цього, станом на початок 2017 року на Закарпатті налічується понад 100 тисяч громадян, які отримали паспорт резидента Угорщини.
Усього ж етнічних угорців на Закарпатті понад 150 тисяч — проживають вони, в основному, в Берегівському, Виноградівському, Мукачівському та Ужгородському районах.
Щороку ті, хто має угорське громадянство, отримують в подарунок від угорської адміністрації кілька сотень євро.
Теоретично колись ці люди можуть спробувати перенести Закарпатську область України на карту іншої держави, особливо якщо свою воду на цей млин литиме ще й Росія.
Багато чого тут залежить від української влади: вона мусить керувати подальшим розвитком подій, а не лише висловлювати занепокоєння.
Робота з перетворення країни на дуже привабливе місце проживання для будь-якої нації, забезпечення економічних гараздів і можливостей для всебічного розвитку всіх без винятку громадян є дещо складнішою за написання дипломатичної ноти.
Проте піднапружитися все ж варто. Надто багато зараз поставлено на карту — географічну зокрема.
ДО РЕЧІ
За даними перепису населення 2001 року, в Закарпатському регіоні проживають понад 100 національностей і народностей.
Українці становлять 80,5%, угорці — 12,1%, румуни — 2,6%, росіяни — 2,5%, цигани — 1,1%, словаки — 0,5%, німці — 0,3%.
Також на території області проживають 1540 білорусів, 565 євреїв, 518 поляків, 490 вірмен та інші.
На Закарпатті діють 62 національно-культурні товариства з обласним статусом, у тому числі 13 — угорської, 17 — ромської, 5 — словацької, 3 — російської, 11 — русинської, 4 — англійської, 2 — єврейської, 2 — німецької та по одному — польської , чеської, вірменської, білоруської й азербайджанської громад.
Як рідну українську мову вказав 81% місцевих жителів, угорську — 12,7%, російську — 2,9%, румунську — 2,6%.
У зв’язку з активізацією угорських урядових інститутів кількість носіїв угорської мови останнім часом значно зросла.
У 98 дошкільних навчальних закладах навчання проводиться мовами національних меншин, у тому числі 74 — угорською, 2 — румунською, 1 — російською, 17 — українською та угорською, 2 — українською і словацькою, 1 — угорською та російською, 1 — українською та німецькою мовами.
