Коли толерантнiсть — бiда,

Якось, увімкнувши Українське радіо, почув (на жаль, не від початку) суперечку між двома гостями студії.

 

Журналіст із міста Кропивницький аргументовано доводив своєму опоненту (не знаю, хто то був, але, думаю, в Україні таких чимало) конституційність вимог знання української мови як державної, із чим візаві вперто не погоджувався, і ведучий передачі йому підтакував.

 

Наприкінці 2016 року «Україна молода» опублікувала статтю Наталії Лебідь «Кінець епохи Майдану?».

 

На жаль, думаю, ведучі Українського радіо її не читали, інакше питання мови на радіо в таком ракурсі не виникало б.

 

Як для автора статті, так і для мене, розчаруванням стали результати опитування, проведені Центром Разумкова, в якому на запитання «Чи є росіяни і українці братнім народом?» — ствердно відповіли 51,1% опитуваних українців.

 

До чого ми, українці, толерантні, чи то боязнь образити когось у своїй же хаті.

 

А наші російські «брати» тим часом нищать Україну, кожен день убивають наших воїнів, не соромлячись.

 

На це можу запропонувати таке рішення: усіх тих, кому росіяни — браття, мобілізувати і відправити на фронт, можливо, й відповідь тоді буде інша.

 

Дивує позиція працівників Українського (підкреслюю!) радіо на 26-му році нашої Незалежності щодо української мови. Адже нема мови — не буде й держави.

 

Наші ЗМІ мають бути не трансляторами тих чи інших маловажливих подій, а вести наступальну боротьбу з тотальною брехнею, що ллється з усіх каналів «братньої» Росії.

 

Час схаменутися і зрозуміти, що в Росії всі ЗМІ давно перетворилися на підрозділи інформаційних військ.

 

Навіть серед 92 загиблих пасажирів російського Ту-154, що летів у Сирію, дев’ять були журналістами, тобто десята частина! Коли ж російські журналісти-блогери Божена Ринська та Аркадій Бабченко, на думку кремлівських «подпєвал», не висловили належної скорботи з приводу цієї аварії, почалося справжнє їх цькування. 

 

Нашій беззубій толерантній владі потрібно навчитись, як мобілізуватись у боротьбі з фашистською російською пропагандою, а на питанні мови має бути поставлена крапка.

 

В жодній країні світу так привільно себе не почувають ворожі ЗМІ, як в Україні, всі ці «рускоговорящіє» депутати, теле- та радіоведучі поводять себе настільки агресивно відносно мови й держави, що стає страшно.

 

Усі ці мураєви, рабіновичі, шуфричі на українських телеканалах розмовляють тільки російською.

 

Якось на радіо «Ера» ведуча звинуватила владу, що вона бездіяльна на сході, нічого не робить, щоб «достукатися» до донецько-луганського обивателя (який, на мою думку, патологічно ненавидить Україну та уряд у Києві).

 

Виникає запитання: а чому радіо «Ера» не працює з цього питання там, на сході, адже його господар — також влада?

 

Я чудово знаю Павла Івановича Жебрівського, з яким пройшли складний шлях у партії «Наша Україна», особливо під час виборів у президенти Віктора Ющенка.

 

Ми відчули роль слова і мови, коли з усіх каналів радіо і телебачення лунала пропаганда проти «Нашої України» і вихваляння Януковича, тому я впевнений, що Павло Іванович як місцева влада робить усе від нього залежне, щоб змінити погляди мешканців Донбасу на українську владу.

 

Тільки йому потрібна допомога. Виникає запитання до Міністерства інформації та інших чиновників, які повинні займатися питаннями боротьби з ворожою ідеологією, де вони, де плоди їхньої праці?

 

Така ситуація з мовою в нашій державі і розгул «русского міра» по Україні, всякі хрестові походи, неповага «московських» батюшок до всього українського, про що неодноразово писала «Україна молода», призвели нашу державу до війни.

 

На мою думку, панам Кириленку та Стецю давно пора створити ідеологічний загін, який не фіксував би наші біди, а вів  наступальну боротьбу проти російського фашизму і боровся за уми української нації.

 

Українські телебачення та радіо повинні щодня нагадувати жителям Донбасу, хто винен у тому, що Крим не наш, Донецьк «освоюють» російські «моторИла», Луганськом, завдяки Єфремову з компанією, править пастух із Буковини.

 

А шанувальникам іноземних мов раджу вивчати іспанську, італійську, польську мови, які можуть стати в пригоді за будь-якої економічної ситуації в країні, адже двері в Європу рано чи пізно відчиняться перед нами...