Весілля в Темирівці: кіносценарій рімейку фільму «Весілля в Малинівці»

Синє небо. Два військові гелікоптери з зображеннями прапорів України на бортах.

Штурман:

— Лінія розмежування. За річкою — сепари!

Пілот:

— Бойова готовність. Стежити за горизонтом.

В оптичному прицілі — сторожка з супутниковою антеною край саду. Біля сторожки сільський староста Назар Апологет порається коло вуликів. На звук гелікоптерів випростовується, махає дружньо пілотам.

 

* * *

 

Околиця степового села Темирівка на південному сході України. Весна. Зацвітають яблуні. 2017 рік. Розбитою дорогою суне джип із розмальованим «георгіївською стрічкою» салоном. 

У салоні — бородаті молодики цмулять спиртне із горла. Планшет. На екрані — блатний шансоньє Іван Кучин. Пісня — на повний звук:

... А на бокале — муха, а в кабаке — шалман.

Откинулся братуха по кличке Барабан…

 

* * *

 

Дорогу до криниці переходить старушенція з двома відрами. Вбрана у вишиванку. Джип сигналить, різко гальмує, з вікна передніх дверцят висовується бойовик у ватянці:

— Старая, жіть надаєла! Ну-ка п-шла назад, нечя мне с пустой тарой переходить!

Старенька іронічно кидає погляд у бік машини, поправляє хустку на голові, але стоїть на місці:

— Вони, сину, не пусті...

Бойовик пересмикує затвор автомата і направляє його на бабусю:

— П-шла, хохлушка, сказал, а то пущу в расход, хунта бандеровская! 

Бабуся стенає плечима і простує назад. Порівнявшись із джипом, виймає з одного відра «цяцьку» і ліпить її до решітки радіатора. Джип зривається на всіх газах і мчить у напрямку місточка. Чути, як бойовик доповідає по рації у штаб обстановку. Тільки-но машина вискакує на місток, бабуся дістає з-під вишиванки мобільний телефон і натискає кнопку. Вибух. Розвідгрупа бойовиків злітає в повітря. За цією сценою спостерігає у бінокль Петро, місцевий юнак, виставлений командиром добробату «Сокіл» у дозор. Із ним — його наречена Яринка.

— Ов-ва! — вигукує хлопець. — Баба Ганя вийшла на стежку війни... Путлеру — капут!

 

* * *

 

Юнак і дівчина край сільського саду. Щойно вони цілувалися, обіймалися. Петро:

— А яка тепер влада у вашій Темирівці?

Яринка:

— Це ж сіра зона. Ніякої влади.

— Як це ніякої? Ні укрів, ні сепарів нема?

— Нема. Окрім діда Назара. Сільський наш староста на прізвище Апологет.

— Так передай дідові Назару і всьому населенню привіт від доблесної Української армії. Від комбата Яреми.

— Від самого комбата?

— Ти тільки не галасуй.

— І ти не галасуй.

— О, твій агробарон Єрохін!

До помешкання діда Назара, відставного льотчика далекобійної авіації, підрулює «мерседес». Із нього виходить череватий землевласник Єрохін.

 

* * *

 

Єрохін до діда Назара:

— А я дорогою з області до тебе заглянув... Як-не-як сільський голова.

— Староста.

— Ну, по-сучасному, хай буде староста...

— А я тут живу, на перехресті, будь-яку скотину сюди прибити може... Це ж треба, рехворматори сучі, обізвали старостою... Та це ж у німецьку окупацію старостів фашисти ставили...

— Постав мені для спокойства печать на бланк, що я у відрядження їздив на київську територію, а то як заскочуть укри, щоб не було питань...

— Так ти ж у Донецьк їздив, до сина... всі знають, що твій Альоха — там у начальниках бандитських..

— Ну, ну, Назарій Омелянович, ти говори та не забувайся... Сьогодні він у Донецьку, а завтра, дивись, і Темирівку візьме!

— Чур тобі!

— Тссс.., Омеляновичу, ходять чутки, що влада зміниться.

— Що — вся? (дід Назар знімає з голови пілотку синьо-жовтого кольору)

— Ага, уся.

— Не загадуй. Ще оно Путін перекинеться, і сепари відразу складуть зброю...

— Ще не відомо, чи Путін буде перший, чи київські бариги. В Америці — новий президент, то всім рахунок пред’являть, усім...

— Та вони всі в одній шоблі. Кому — війна, а кому — мать родна...

 

* * *

 

Сцена в сільському саду. Ярина та Петро милуються-любуються. Лунає пісня кохання. («Океан Ельзи»).

Петро:

— Мені на передок час! Не буду більше на цього магната Єрохіна спину гнуть. Паї повідбирав у пенсіонерів, а сам у маслі купається як вареник...

— І навіщо ми на Майдан їздили? Поводирі одурили нас та й усю Вкраїну...

— Завтра в мене присяга. І кулемета видадуть. Ми їм покажемо.

— Візьми й мене, я патрони подаватиму.

— Тобі не можна, тебе вб’ють.

— А тебе?

— Мене кулі не беруть. 

— Ой, мама!.. Цілуй уже та біжи...

З’являється мама Ярини. Петро зникає. Мама помічає, що тут хтось був із її донькою:

— Ти що тут у кущах ховаєшся?

— Я не ховаюсь. Просто в холодок стала — сонце ж.

— А голос Петруся... чи мені почулося?

— Так, він прибігав, сказав, що не буде працювати на Єрохіна, бо в того син — сепар у Донецьку. І дідові Назару привіт передав від наших...

— А цілувався що — із дідом Назаром?

— Мамо...

— Доню... я вже надивилася передач «Вагітна у шістнадцять»...

— Та ж мені вісімнадцять...

— Все одно, вітер у голові... Ти в мене красуня... А батько все десь на спецзавданнях... Усе за Україну воює на видимих і невидимих фронтах... Уже й донька виросла, чи й упізнає...

 

* * *

 

Моторолером ускакує баба Варвара. Біля сільради ставить «коника» на підпору, рішуче крокує до старости.

— Назаре!

— Що, моє серце, що, знову тебе обважили чи общитали?

— Ходімо мерщій до Лободихи. Лободиха, коли не з тієї ноги встане... не з того чоловіка... не з тієї ноги не того чоловіка, то може такого натворити! А якщо Лободисі хтось кольне в очі, що солдатиків бачили в неї, ночувальників, то знаєш, яка ця Лободиха — як лошиця без намордника...

— Та не торохти, торохтиш уже сороковий год, торохтиш і торохтиш. Нічого не второпаю...

— Ось так і мучуся, людоньки, він же слова ніколи не дасть сказать!

 

* * *

 

На майдан перед сільрадою вривається 20-30 молодиць на моторолерах.

— Є у нас в Темирівці влада чи одне названіє? — кричить заводійка. — Ага, ось вона, влада, Назаре, трясця його матері!

— Тпр-ру-ру..

— Назаре, думаєш, як тикнув нам перед виборами по 200 гривень, то ми тебе навіки над собою поставили?

— То ж Єрохін, куркуляка, підкупив нас, — додає якась із натовпу, — щоб самому верховодити в селі. 

— Ой, — махає на старосту рукою заводійка. — Ні влади, ні пива тепер путнього нема... А я була в Гуляйполі, дівчата, кажуть, атошники скоро підуть у наступлєніє і війні буде кінець!

— Мужики додому повернуться, дай, Боже!

— До кого вернуться, а до кого й ні.

— Олігархи кляті зчинили таку колотнечу... Он наша переселенка, Катерина... Як потрапив її чоловік на службу ще в Помаранчеву, так і досі не бачила. Чи развєдчік, чи совєтнік... Може, в саму Африку послали!

— А може, «развєдав» якусь паву столичну... банкірку... та й справляє у її спальні свій інтернаціональний долг?

 

* * *

 

На сільський майдан уривається ескорт «мерседесів». Дід Назар одягає біло-синю пілотку зі словами «Уп’ять власть міняється!»

— О, дівчата, так це ж урка гуляйпільський... Єрохіна нашого синок...

— Той, що при Кучмі трастами народ дурив?

— Ага... А тоді вшився в Донецьк... самого Рудого охороняв... звір!

Ватажок бойовиків Єрохін-молодший поважно виходить із машини. Йому доповідає Матрос-Альбатрос:

— Гаспадін єнєрал армії Рігьонов! У ваше атсутствіє в гарнізонє Теміровка нікакіх акцій нє проізошло. Народ к рефєрєндуму гатов!

Жіночки із натовпу до Єрохіна:

— Льоха, це ти? Тоже алігатором став? Дивіться, як прирядився! Просто тобі — Ахметка!

— Я сам сєбє Ахмєтка! Ви мнє тут шуткі не шутітє! У мєня целая дівізія «Ураганов» под Волновахой стоїть.. четирє машіни! Ви тут нє ето...

— Скажи нам на милість, Альоха...

Єрохін сердито:

— Альоха на базарє шаурмой таргуєт! Ад’ютант! Ну-ка представь обращєніє для дєрьовні!

Матрос-Альбатрос:

— Народ, стройся! Смі-і-рна! Гаспадін єнєрал армії Луганско-Данєцкого регіона, ЛУГАНДОНА!

На плацу невпопад марширують 30-40 охоронців Єрохіна під запис німецького маршу: «Дойчен золдатен унд офіцірен!» Троє безхатьків тримають портрет Путіна, коричневий прапор із зображенням пляшки горілки і двома ковбасами навхрест (герб).

Староста Назар чухає потилицю:

— Господін єнерал?

Матрос-Альбатрос підбігає до старости, ніби хоче грудьми затулити патрона:

— Разойдьомся красіво!

Єрохін:

— Малчать! Пусть дєд гаваріт.

Староста:

— Хотів спитати в тебе, пане-товаришу, або по-німецькому хер генерал, чи є в тебе, як мовиться, яка-небудь програма?

Єрохін:

— А как же можна без програми? Я что, похож на прєдставітєля Мєждународного валютного фонда? Я ж атаман ідейний, «Руський мир» — моя программа!

— Ну, це ми вже чули по московських каналах...

Єрохін:

— Погулял я по Парижу і Лондону, в Москвє послє Пельцина побивал, і демократов у Тбілісі (наголос на останньому складі) відал... А нашему брату-хлєборобу нужна такая держава, как у Туркмен-баші! Регіони нужни! ЛУГАНДОН!

Безхатьки палко плескають в долоні. Жіночки скрушно похитують головами. 

Староста зітхає:

— Значить, чекай грабежів!

Підскакує Матрос-Альбатрос до діда Назара:

— І что ето я такой влюбльонний? Може, ти за кієвскую хунту стоішь? Так ми єйо за трі нєдєлі, а может і раньше того... 

Староста:

— Дивись, не перечепись... Не поспішай поперед батька в пекло!

 

* * *

 

Єрохін помічає серед жінок Яринку, підходить до неї:

— Иринка?.. Уже невеста! Генеральшею тебя сделаю, будеш одеваться в салонах Кристиана Диора!.. Хатинку на Канарах подарю! К себе возьму.

Яринка:

— Куди це?

Єрохін:

— В банду... в штаб, то есть, прес-секретарем сделаю... будеш кажний день в телевізорах виступать... Іномарку «Порше-каен» дам. Пойдем в сарай...

Єрохін намагається обійняти Яринку. Мати дівчини відпихає його:

— Відпусти її. Думаєш, як ото мордовороти при тобі з автоматами, то вже хазяїном став? Я й Ахметці подзвонити можу!... Ще в лихі дев’яності від суду його врятувала. Може, й марно...

Єрохін з острахом:

— Хотите, в субботу я по-честному свадьбу справлю?

Мати Яринки хреститься:

— Спаси і сохрани від таких женихів!

Матрос-Альбатрос (убік):

— И еще одна свадьба... В нас у кажном гарнизоне свадьба имеется!

Єрохін злиться:

— Не вороши, Софія Михайловна. Видит Бог, не хотел я своїх обижать. А доведется. Накрою Темировку «Ураганами», ох накрою...

Яринка втікає, Матрос-Альбатрос кидається навздогін.

 

* * *

 

Блок-пост АТО. Поруч — густа лісосмуга. Дозорні затримують Яринку.

— Хто, звідки, куди йдеш?

— Я з Темирівки.

— З Темирівки? Це ж сіра зона... Що там у вас?

— Учора Єрохін налетів із бойовиками. Силує мене за нього заміж виходити.

— А ти?

— А я кажу: «Ні!»

— А він?

— А він у сарай хотів затягнути...

— Тепер у нас зостанешся? Може, на контракт підеш?

— Ні, в мене мама там, їй самій сутужно буде — ні пенсії, ні роботи!.. А мій Петька десь тут, на передовій...

З-за перегородки виходить полковник Огієнко.

— Я все чув, дочко. У мене є план. Якщо не здрейфиш допомогти нам — Темирівка буде нашою. І ніякий Єрохін уже туди не поткнеться.

— Не здрейфлю.

— Тільки про те, що була в нас, нікому ні слова. Навіть мамі.

— І навіть Петрові?

— І навіть йому.

 

* * *

 

У штабі АТО. Полковник Огієнко генералу:

— Дозвольте особисто очолити операцію? Там — донька моя, Яринка, і їй загрожує небезпека!

— Дійте!

Полковник до учасників операції:

— Єрохін чекає спеціального представника Кремля, офіцера ГРУ Пахомова. Та вони раніше ніколи не бачились. Отже, готуємо для непроханих гостей яскравий сюрприз!

 

* * *

 

На плацу біля штабу бійці АТО вишикували близько сотні полонених бойовиків. Усі в мундирах армії РФ із шевронами. Офіцер доповідає:

— Товаришу генерале, диверсійну групу взяли неподалік Мар’їнки. Прямували в наші тили — підривати мости і водогони.

Генерал підходить до згорбленого і похнюпленого «війська», запитує одного арештанта за одним:

— Звідки?

— Тульская дивизия ВДВ...

— Морпех... Мурманськ...

— Смоленський батальйон...

У наметі біля плацу в цей час транслюється інформпрограма російського ТБ. Путін — на весь екран. Його голос: «На Донбассе наших войск нет. Это трактористи и шахтери из местних...»

 

* * *

 

Полковник Огієнко і генерал. Генерал:

— Що засумував, Ігоре Олексійовичу?

Полковник:

— Та це ж моя мала батьківщина... Більше десяти років тут не бував, ви ж знаєте: усе спецзавдання, усе — далеко від дому... Ось Яринку зустрів, а поки що навіть сказати їй не можу, що її батько.

 

* * *

 

Степ. Яринка з Петром мчать мотоциклом у Темирівку.

— Сьогодні дискотека є?

— Є.

Дискотека. Вивіска над павільйоном «Диско-бар Чикаго».

— Чому Чикаго? — запитує Петро.

— А це Лідія, власниця, вона сама в Києві живе... Каже, була в Америці, то там найкрутіші українські хлопці — в Чикаго...

Гурт «Тік» виконує жартівливу пісню. До павільйону підкочують два мікроавтобуси. Люди в балаклавах вдираються на дискотеку. Бійка. Хапають Петра. Той устигає випхати Яринку у вікно на кухні. Дівчина втікає.

 

* * *

 

Штаб сепаратистів. Петра катують бородані. З’являється Єрохін.

— Но без фанатизма! Он мне нужен целенький... будет заложником. Я за него хороший викуп получу. Оч-чень хороший!

 

* * *

 

Галявина біля річкового плеса неподалік Темирівки. Староста Назар ловить вудкою рибу, пахкає люлькою. Раптом відчуває, як до спини хтось приставив трубчастий предмет:

— Хенде хох! 

Ззаду стоїть машиніст тепловоза без взуття. Вєрка Сердючка з «мамою».

— Знімай черевики! — наказує Вєрка.

Староста з піднятими руками задирає догори босі ноги і всміхається:

— Так уже зняли з мене, синку...

— Халєра! Ходять тут усякі!

— А ти.., ви, хто будете? Партизани? Мо’, підем у село... вдома є взувачка.

— Ага ж, так узути нас і хочеш. А гроші є?

— А які вам — доляри, єври, гривні?

— Та хоч тугрики або китайські юані...

— Так і грошей, люди добрі, нема, самі, можна сказати, дівідєнти революції Гідності.

— Бідності!

Староста повертається обличчям до нападників.

— О... та це — доня, а я «сину», «сину»...

— Яка я тобі доня? Тамбовська вовчиця тобі доня!

— Бачу, залізничниця, провідник?

— Начальник поїзда! Товарного!

— А що ж возите у наших степах?.. Звідси до найближчої станції кілометрів сорок.

— Возили... кокс, батя, а тепер — путі отрєзани, стоп-машина! Пробираємось у рідні краї, а черевики сепари познімали... харашо, що хазяїн груза конверт видав на котрабас, було чим одкупиться, а то б із мамою загриміли на дно кар’єра..

— Хо-хо, ходіть, я вас хоч юшкою пригощу та паленочкою почастую...

Ідуть у затінок, де в Назара вариться юшка у казані на триногах. Він пригощає непроханих гостей. Аж тут крізь кущі продираються супутники Вєрки Сердючки ( її гурт).

— Матір Божа, — скрикує староста. — Ці також машиністи? Скільки ж там тієї контрабанди перли?

Вєрка Сердючка:

— Команда! Ти думаєш, льогкий хліб котрабасиста? Цигарки сховай, водку сховай, шоколад...

Гурт долучається до трапези. 

Захмелілі староста і Вєрка сидять на березі, ноги — в річці, обнялися за плечі.

Староста:

— Щось лице мені твоє знайоме. Мабуть, десь я тебе в натурі бачив?.. А це не ти, бува, як Помаранчева революція була, приїздила в район трьома автобусами вербувати місцевих тітушок у столицю, щоб ющенківцям морди бити?

Вєрка:

— Автобуси «Нео­план»?

Строста:

— «Неоплан».

Вєрка:

— По п’ятсот гривень на рило давали?

Староста:

— По п’ятсот.

Вєрка:

— Ні, не я!.. А мені теж фізіономія, морда лиця знайома ніби... Ай-ай-ай... ану скажи, в 2012 году, як ото футбольний чемпіонат був, чи не ти у Харкові білети на стадіон «Металіст» по блату продавав?

Староста:

— По двісті баксів?

Вєрка:

— У правий сектор.

Староста:

— І були не білєти, а сертифікати, які пропонували обміняти на справжні білєти у день матчу і не обміняли? Ні, не я...

 

* * *

 

Так званий гуманітарний конвой із Росії. У темряві сунуть пофарбовані у білий колір тентовані «КамАЗи». Десять машин. Злива. У вибалку їх очікує засідка спецназу української армії. Зупиняють першу машину.

Полковник Огієнко:

— Господин Пахомов, я — ад’ютант Єрохіна, велено встретить!

З кабіни вилазить кремезний чоловічок в уніформі, якого відразу нейтралізують. За допомогою газових балонів присипляють усю групу. Замінюють екіпажі. Відкривають ящики з маркуванням «Рыбные консервы» г. Астрахань, «Макароны» г. Москва, а там — снаряди, кулемети, міни... Усе це вивантажують у яр і підривають. 

Машини рушають повз указівний знак «Волноваха 25 км».

 

* * *

 

Темирівка. Біля сторожки. Промчав ескорт «мерседесів» Єрохіна-молодшого. Дід Назар знову міняє синьо-жовту пілотку на біло-синю. Біля нього загорає Матрос-Альбатрос. З-за гори з’являється полковник Огієнко, перевдягнений в одяг сільського дядька. З акордеоном за плечима.

Матрос-Альбатрос зі­скакує на ноги, пересмикує затвор автомата:

— Стой, кто йдьоть? Єслі наш, називай пароль! Єслі укроп — куля в лоб... 

Полковник:

— Зараз усі — свої, і всі — не свої!

Матрос-Альбатрос:

— Нє всє дома, так сказать, ага-ага! Кармани покажи!

Матрос-Альбатрос вивертає полковнику кишені, там — порожньо:

— Как закрома Родини, всьо уже украдено до нас!

Полковник:

— Дайте хоч закурити, третій день іду, аж вуха попухли.

Матрос-Альбатрос:

— Куда, кто такой?

Полковник:

— У шахтарському посьолку жив... Бухгалтером я на шахті був... Шахту закрили, а в хату снаряд попав, 152 міліметри... згоріла до тла... Іду тепер туди, не знаю куди. Може, в Європу...

Матрос-Альбатрос:

— Дак, кто же тебя туди, голозадого, пустить? А шо ето у тебя за музон, играешь, а ну-ка сочіні какоє-нібудь гоца-доца, го-ца-ца!

Полковник бере акордеон, сідає на колоду, награє мелодію пісні «На городі чорна редька».

Матрос-Альбатрос:

— Мужик, Моцарт отдихаєт... Будеш зажигать публику в суботу. Наш генерал Ерохин свадьбу закативаєт. А народ-то угрюмий, нєту, мол, веселия!

До сторожки збігаються сільські дітлахи, з плеєрами, у футболках із написами «ЛУГАНДОН». Полковник запалює сигарету і тихо сідає на пеньок.

Матрос-Альбатрос:

— А я ведь по першому образованію — артист, можна сказать. Погорілого театра... Мелитопольский культпросвет закончил, батя. Правда, один курс с коридором... Но тоже человек, можна сказать, искусства... Гражданин трех великих держав — России-матушки, Гондураса и Наибии...

Полковник:

— Намибии.

Матрос-Альбатрос:

— Чьо? А, да-а, етого самого... 

 

* * *

 

Майдан у Темирівці. Біля сільради. Підрулює ескорт «мерседесів» Єрохіна. Бармен дискобару виходить на ґанок і натискає клавішу вимикача. Вивіска «Чикаго» автоматично змінюється на «Пенза».

З’являється Вєрка Сердючка зі своєю командою. Єрохін виходить із «Крайслера». Він одночасно схожий на всіх нардепів-горлохватів. Плакати: «Дайош Верховну Раду без казлів!», «Долой старих бариг! Дорогу — новим!», «Геї за Кусюка!».

Політик біля мікрофона:

— Скотиняки! В уряді — скотиняки, у парламенті — скотиняки, на Банковій — скотиняка на скотиняці. Вони не тямлять, як продати землю! Ми знаємо, голосуйте за нашу силу!

 

* * *

 

У хаті — Яринка і мати. Розглядають фото з сімейного альбому. Вдирається банда Єрохіна.

Єрохін:

— Иринка, малинка... сладка ягодка била.

Яринка:

— Чого приліз? Тобі мало шльондр московських? Забирайся!

Єрохін:

— Е-е, так дєло не пойдьот. Пойдьот иначе... А ну-ка, посмотри сюда!

Єрохін показує смартфон, відео із кадрами перебування Петра у полоні сепаратистів.

Яринка:

— Відпусти його, він же — поранений!

Єрохін:

— А тепер у нас с тобой, Иринка, будет минское соглашение — обмен пленних! Я випускаю етого лазутчика, а ти станеш со мной под венец! 

 

* * *

Біля сторожки край саду. Старший Єрохін бесідує з молодшим. Охоронці назирці.

Старший:

— Посильний передав, що тобі десять «КамАЗів» розписано, підкріплення, значить, з Ростова. І посунете укрів на захід.

Молодший:

— Эх, эти политиканы… мы бы уже и Варшаву взяли, и Берлин был бы у наших ног…

Старший:

— Ну пока хотя бы Темировку возьмите!

Молодший:

— Дак, я вот и свадьбу затеял, чтобы обойти наблюдателей ОБСЕ. Гостей будет триста, и все это — мои бойцы.  Жениха того, Петьку, пустим в расход… А по телеку покажем, мол, восстало село против произвола киевской власти… защиты просит в ополченцев!

 

* * *

Майдан біля сільради. Столи гнуться від наїдків і напоїв. Людно. Ждуть «молодих».

 

* * *

Водонапірна башта за селом. Снайпер сепаратистів приготувався стріляти. Поруч — фото «мішені», Петра, нареченого Яринки. По рації чути голос: «Укропа высадят на холме. Увидит свою бабу с Ерохиным, побежит в направлении церкви... тогда и лупи». — «Все понял. Понял!».

 

* * *

За будинком сільради полковник (музикант) говорить по мобільному телефону: «Готовність десять хвилин!». Це чує Матрос-Альбатрос і ховається в дискобарі зі словами: «Что-то не нравится мне нинешний режим. Кажется мне, ми накануне великого шухера!» Сідає у «Кадиллак» Єрохіна і збирає всі цінні речі з салону в рюкзак. Сідає в пошарпаний старенький «Москвич» і тихо залишає село: «Как гаваріл вєлікій Станіславський, все искусство в том, чтоби вовремя покинуть сцену». 

На видноколі — десять «КамАЗів», укритих білими тентами.

Майдан біля сільради. Єрохін веде до столу Яринку у весільній сукні. За столами — ряжені гості. У кожного — прихований ствол, гранатомет. Налили, випили.

Єрохін вигукує:

— Маестро, музику!

Виходить полковник з акордеоном і починає грати мелодію «На городі чорна редька»: 

На городі чорна редька,

Чорна редька, чорна редька.

Любить мене, мамо, Петька,

Мамо , Петька, ой, як любить.

 

* * *

Навпроти церкви на узгірку спиняється джип, звідти випускають Петра, нареченого Яринки. Він бачить, що за стіл Єрохін веде у весільній сукні Яринку, і щодуху біжить сюди. Снайпер на водонапірній башті ловить його у приціл. Але в цей час двоє спецназівців української армії заламують руки снайперу і виводять із башти.

«Москвич» — на польо­вій дорозі. Матрос-Альбатрос у формі українського вояка вдоволено відповідає комусь по мобільному телефону:

— Слава Україні!.. Смерть ворогам!...

 

* * *

Сільський майдан. Полковник грає далі. 

Тим часом «КамАЗи» наближаються до весілля. Стають півколом. Тенти з лівих бортів стрімко здіймаються, десятки українських кулеметників дають трасуючі черги над головами ряжених гостей, а полковник командує:

— Усім скласти зброю! Єрохін, — на землю або голова з пліч!

Єрохін падає на землю. Полковник ловить в обійми Яринку і заступає її від небезпеки. Ряжені складають зброю і відступають до стіни сільради.

 

* * *

Петро, зранений і побитий, уже біля столів. Яринка кидається йому на груди. Поцілунки, сльози радості, обійми.

Полковник Огієнко командує:

— Всі гражданє бандити будуть відправлені цим же конвоєм назад, за межі нашої держави. І пам’ятайте: хто до нас із мечем прийде, той від меча і загине!

Бойовиків укидають у «КамАЗи». Хтось фарбою із балончика пише на тенті «Иван, домой!»

У кадрі — Яринка і Петро, полковник Огієнко з дружиною Софією, староста дід Назар, Вєрка Сердючка, вокально-хореографічний ансамбль «Україночка», діти... Камера знімає їх великим планом, потім віддаляється вгору, в небо. Темирівка — з висоти пташиного польоту.

 

* * *

Передбачається, що головні ролі виконуватимуть:

Староста — П’єр Рішар

Полковник Огієнко — Іван Гаврилюк 

Вєрка Сердючка — Андрій Данилко

Матрос-Альбатрос — Володимир Зеленський

Мати Яринки — Валентина Степова 

Олексій Єрохін — Сергій Притула

Батько Єрохіна — Богдан Бенюк

В епізодах: бандити, бійці АТО, генерал, сільські молодиці, діти.

P.S. Продюсери можуть звертатися до автора сценарію або до редакції.