Паризька угода, що набрала чинностi в листопаді 2016 року і має прийти на зміну Кіотському протоколу, мусить виконати низку завдань.
Зокрема, не допустити підняття середньої глобальної температури більше, ніж на 2 градуси.
Це має допомогти запобігти катастрофічним змінам клімату, наслідки яких стають усе очевиднішими сьогодні.
Для реалізації цього завдання більшість країн світу, включаючи Україну, мають досягти максимальної частки відновлювальних джерел енергії — тобто 100% до 2050 року в секторі електроенергетики — та створити передумови для повної декарбонізації економіки у другій половині сторіччя.
Наша країна наразі до таких масштабних змін не готова.
Розвалимо ми, віддуватимуться наступники
Про енергетичну незалежність України залишається тільки мріяти, якщо відновлювальна енергетика не розвиватиметься в країні активніше.
Про це повідомляють представники експертної громадськості, бізнесу та нардепи за результатами аналізу проекту нової «Енергостратегії-2035», запропонованої до розгляду Міністерством енергетики.
«Енергоефективність має стати головним пріоритетом розвитку сектору та загалом країни у наступні десятиліття, і це є дійсно правильним фокусом», — зазначає Ірина Ставчук, координатор кампаній Національного екологічного центру України.
Водночас документ спирається головним чином на вугілля та атомну енергетику, а планова частка відновлювальної енергетики становить лише 21% до 2015 року. Експерти наголошують, що це суперечить міжнародним зобов’язанням України.
«Проект енергостратегії треба суттєво доопрацювати. Тим паче, статистика свідчить: найбільші інвестиції у світовому енергетичному секторі за останні десять років спрямовані саме на розвиток відновлювальної енергетики, що дозволяє розвивати цю галузь достатньо високими темпами», — коментує Андрій Конеченков, голова правління Української вітроенергетичної асоціації.
«Інвестори і справді зацікавлені вкладати в Україну і в розвиток відновлюваної енергетики тут. Зараз виглядає так, що є лише бажання добити остаточно енергетику, що лишилася у спадок від СРСР, в екологічні проекти не інвестувати, а через 10 років — побачимо, що буде, адже при владі вже будуть інші люди», — наголосив нардеп Олексій Рябчин.
Наразі, як відомо, Україна живе за стратегією, ухваленою в 2013 році, і її сміливо можна назвати «вугільною». Адже писали її під керівництвом однієї з наших компаній-гігантів, монополістів. Тому питання, яке стоїть зараз: «Чи потрібно її замінити?» — звучить риторично.
В Америці це робить мер...
Найбільший недолік нового документа — ідеологема до 2025 року експлуатувати те, що у нас є, не інвестуючи у нові технології та оновлення на екологічні фільтри. «І подібне враження склалося й у колег із Європейської комісії та інших міжнародних партнерів, із якими доводилося спілкуватися», — каже Рябчин.
Наприклад, у США багато уваги приділяють «зеленій» інфраструктурі й відповідній політиці.
«Там на рівні штатів створюють «зелені» банки, які допомагають здешевити відновлювані джерела енергії та поліпшити енергоефективність. І мери міст кажуть, що вони це роблять, аби здешевити тарифи й платіжки для людей. У «них» це робиться на рівні міської влади, а ми на національному рівні не можемо створити, наприклад, «Фонд енергоефективності» чи ще якісь заходи, які нам допомагали б оновлювати нашу інфраструктуру в ЖКГ. Тобто якщо є політична воля й професіоналізм — це робиться навіть на рівні міста», — наголошує нардеп.
Ще у нашій стратегії, на думку Рябчина, нема так званого «енергетичного переходу». «Тобто яким чином ми будемо переходити з одного стану енергетики, коли використовуємо ще потужності, побудовані в часи СРСР, до іншого, — каже нардеп.
— Але як ми будемо переходити (а в цьому немає сумнівів, бо інфраструктура має критичні обмеження по часу, все обладнання й так страшенно застаріле) — поки що незрозуміло. Представники Європейської комісії, які займаються енергетикою й були у нас, казали: «Ми приїздимо на ваші об’єкти інфраструктури як у музей. Нам це цікаво, адже ми на такому ще по книжках в університеті навчалися. Яким чином ви будете все це оновлювати? І чому у вашому тарифі постійно «сидить» інвестиційна складова, за яку платять люди, а інвестиції не відбуваються!»...
Не думають вітчизняні енергетики і про технологічне оновлення: зокрема, трансфер низьковуглецевих технологій. «Це річ, за яку бореться Китай, Індія, Бразилія та інші країни, що розвиваються, — пояснює Олексій Рябчин.
— Також не прописано перехід на «розумні мережі», немає переходу й на енергетичну децентралізацію. Йдеться про те, що, наприклад, у селах люди можуть збиратися у енергетичний кооператив — ставити вітряки, сонячні станції, біогазові установки й споживати власну електроенергію для власних потреб. Але ж у нас є «енергомонополісти», для яких це не дуже приємно — їм це невигідно».
Гроші на вітер
«Починаючи з 2006 року, коли ухвалювали першу енергетичну стратегію й було закладено побудову 22 атомних блоків, — за майже 11 років майже нічого не змінилося, ми їх не побудували, i йдеться лише про продовження терміну роботи вже існуючих», — говорить Андрій Конеченков.
Не краща ситуація й у вітроенергетиці. Так, у Європейському Союзі у 2016 році в галузі вітроенергетики було встановлено 12,5 ГВт нових енергетичних потужностей.
Водночас 7,5 ГВт вугільних станцій було закрито, а також було виведено з експлуатації 2,3 ГВт на природному газу і 2,2 ГВт на мазуті.
Тобто якщо скласти ці цифри, то це десь тих самих 12 ГВт — те, що замінила сьогодні вітроенергетика...
Щодо України, то, за нашою стратегією, лише до 2025 року ми маємо ввести 500 МВт енергетичних потужностей.
У нас сьогодні 526 МВт (враховуючи й Крим), а без півострова — 427, 8 МВт.
Сьогодні Європа постійно наголошує на тому, що з’явився новий промисловий ринок.
Європейська енергетична асоціація підрахувала, що за 2016 рік 72 млрд. євро — це обіг грошей, які залучені лише у вітроенергетичний сектор.
Аналогічна ситуація і в біоенергетиці, і в сонячній енергетиці, і в інших зелених технологіях.
А в нашій стратегії розвитку жодного слова не сказано про те, що розвиток нової енергетичної галузі має розвиватися разом iз розвитком машинобудівних заводів.
Торік у нас переглянули закон стосовно відмови від локальної складової, і було введено бонус, який стимулює виробництво.
Наприклад, якщо ви сьогодні виготовили башту для турбін, то ви маєте додатково 5% до зеленого тарифу, а якщо ще й раму зробили — то 10%.
І це зараз стимулює виробників, наприклад і «Південмаш», інші виробники, які не знають, що робити з працівниками, — почали розглядати розвиток вітрової та сонячної енергетики.
І ще багато заводів почали вести переговори з такими компаніями, як Westa, Siemens — відомими світовими виробниками вітротурбін.
Тобто процес iде, але стратегія розвитку енергонезалежності цього не передбачає.
Коли приватник не врятує
«Головна ж помилка у Стратегії: передбачається відмовитися від великих енергооб’єктів, а перейти до приватного домогосподарства, тобто зайти на малі проекти й розвивати «зелену» енергетику тільки в домашніх господарствах, — продовжує пан Конеченков.
— Так, це важливий крок, але головні інвестиції повинні йти саме у промисловий сектор. Якби не створювали бар’єри у розвитку «зеленої» енергетики, то сьогодні не було б проблем із вугіллям».
Сьогодні ринок iде врозріз iз ухваленням деяких урядових постанов. Скажімо, якщо говорити про ринок сонячної та вітрової вітроенергетики, то банки збираються фінансувати ці види енергетики.
Перший кредит, який отримала вітчизняна компанія у грудні 2016 року, зараз «будує» 70 МВт у Херсонській області.
Львівська компанія у цьому році «побудує» 20 МВт за рахунок кредитування Європейським банком реконструкції та розвитку. І це дуже гарні знаки, що є компанії, бізнес, які бачать економіку цього процесу.
«У нас зараз є потенціал — і вітро-, і сонце-, і біоресурс, який ми маємо використовувати. Інша справа, що багато «гравців» з атомної та вугільної промисловостей мають своє бачення. Тому було прийнято кулуарне рішення, мовляв, треба зробити невеличку стратегію на 20-25 сторінок, яка б окреслювала правильний курс для всіх галузей. Але ж під кожну галузь має бути дорожня карта, й прописати не просто, що ми хочемо це зробити, але і як ми це зробимо (де візьмемо гроші, хто дасть інвестиції, як це вплине на споживача).
Тож вважаю, що енергетична стратегія має бути повністю переписана й має бути чітко визначений термін з подальшим розвитком: під кожну галузь має бути окрема «дорожня карта», де все прописано», — резюмував голова вітроенергетичної асоціації.
Через зміни клімату — 250 млн. біженців
«Якщо не вирішувати проблеми, пов’язані зі зміною клімату, — це означає, що більш-менш стабільне життя, яке ми бачимо зараз, для майбутніх поколінь може бути зруйноване, — каже Ірина Ставчук. — Це і захоплення територій, і пересихання річок, і скорочення врожайності, війни за воду та харчування — це мільйони біженців по всій планеті».
Як заявила експерт, нещодавно з’явилася інформація, що якщо викид парникових газів не скорочувати відповідно до Паризької угоди, то вже до середини століття 250 млн. людей можуть стати біженцями саме через зміни клімату. «Ми не можемо бути осторонь цієї проблеми», — додала вона.
«Стратегія до 2035 року передбачає лише 20% частки енергії з відновлювальних джерел і за наступні 15 років вийти на 100% просто неможливо! — продовжує еколог.
— Наприклад, якщо зараз будувати вугільну ТЕЦ, то вона існуватиме 20-40 років, і потім її швидко закрити неможливо. Також важливо, щоб викиди парникових газів скорочувалися уже зараз. Бо вони накопичуються в атмосфері, й чим швидше процес скорочення викидів розпочати, тим краще для природи».
Наступний, на її думку, екологічний аспект у секторі енергетики — здоров’я людей.
«У нас величезна кількість вугільних станцій, які не відповідають європейським нормам екологічності: викиди певних речовин перевищені в десятки, сотні, а подекуди й тисячі разів. Але, згідно зi Стратегією, до 2025 року ці станції продовжуватимуть працювати, й усе частіше звучить фраза щодо відтермінування виконання екологічних вимог щодо вугільних електростанцій і відтермінування регулювання щодо викидів парникових газів.
Тобто максимальне продовження цих застарілих і дуже забруднюючих блоків, які дуже негативно впливають на здоров’я людей. За даними звіту 2016 року Всесвітньої організації здоров’я, Україна займає перше місце у світі за кількістю смертей від забруднення атмосферного повітря!» — стверджує вона.
Ще один аспект ризику, на думку експерта, — вода.
Стратегія передбачає досить агресивний розвиток сектору гідроенергетики: будівництво великих ГЕС, гідроакумулюючих станцій, до яких екологи мають питання.
«В Україні більшість проектів спроектовані за часів СРСР (тоді екологічні проблеми фактично не враховувалися), але на сьогоднішній день це — «динозаври». Тобто, будуючи нові ГЕСи, а скільки їх уже є, ми зруйнуємо екосистеми, які є зараз, і відновлювати їх буде складно або й неможливо. Через зміну клімату в Україні є проблеми з водою — відбувається пересихання річок. Для прикладу, за останні два роки стік на річці Дністер став на 36,5% меншим, ніж раніше», — резюмує Ірина Ставчук.
