Убивство Вороненкова: публічні повідомлення Луценка стають фатальними для свідків

Убивство російського політика Дениса Вроненкова (чия біографія в минулому сповнена детективних подій) й причини цієї показової страти породжують усе більше запитань: кому в першу чергу була вигідна смерть, і чому українські силовики не лише не вберегли ключового свідка в справі щодо злочинної діяльності Януковича, а й втратили джерело інформації про фінансові інтереси керівництва російських спецслужб.

 

Екс-депутат Держдуми РФ Ілля Пономарьов, який також отримав політичний притулок у Києві й мав зустрітися в цей фатальний день із колегою, зокрема каже, що головний військовий прокурор України Анатолій Матіос чітко розумів, яка важлива фігура була перед ним, адже його відомство змогло «розкрутити» Вороненкова для цінних свідчень по Януковичу.

 

Але для того, щоб ефективно їх використати, за словами Матіоса, потрібна була політична команда, якої всі чекали «згори», але так чомусь і не дочекалися. 

 

«Вороненков знав, хто може вчинити на нього замах, — додав Пономарьов. — До речі, він не вважав свої покази проти Януковича ключовими для кримінальної справи. Більш важливими є його свідчення, надані українській військовій прокуратурі про війська спецпризначення РФ і їх взаємодію з українським спецназом у період Майдану».

 

Цікавим є те, що хотів цього чи ні, але Генпрокурор Юрій Луценко, який публічно заявив про важливу роль показань Вороненкова у справі держзради Януковича, фактично підставив свідка.

 

Витік через Генпрокурора не був запланований, і для Вороненкова це було шоком і несподіванкою.

 

Та й самі військові прокурори припускали, що про Вороненкова публічно стане відомо лише під час процесу, коли там уже оголосять про його свідчення.

 

Чомусь напрошується аналогія з травнем 2005 року, коли пан Луценко був міністром МВС i публічно запросив на «каву» свого попередника Юрія Кравченка, а зовсім скоро того знайшли застреленим у нього вдома. 

 

Тож чому наша влада не змогла вберегти такого важливого свідка? Це незрозуміло й навіть підозріло... Складається враження, що не всім сторонам були вигідні його зізнання.

 

А от чи полетять голови керівників українських спецслужб й інших силових підрозділів, які зараз фактично поховалися в кущі, за такий привселюдний промах у роботі — питання риторичне.

 

За таке треба відповідати, адже хто після цього наважиться співпрацювати з їхніми структурами, аби викривати гучні як кримінальні, так і політичні злочини?

 

Як тут не згадати про, даруйте, такого політичного клоуна, як пан Гончаренко, на якого, швидше за все, був фейковий замах, після чого цьому депутату було виділено «полк» охорони. Те ж саме стосується й «замаху» на Антона Геращенка, якого теж більш ніж достатньо убезпечили наші специ. 

 

ДО РЕЧІ