Дуже гостра реакція Президента Петра Порошенка на можливість проведення дострокових виборів змушує замислитися над тим, якими можуть бути його дії із захисту його президентської влади, а також того контролю, який він зараз має над парламентом. «Я регулярно вивчаю питання громадської думки і не бачу жодної перспективи, щоб унаслідок позачергового голосування був би обраний парламент iз більшим реформаторським потенціалом, ніж той, який зараз працює. Передвиборча кампанія поставила б на паузу всі реформи на півроку, а то й на рік», — говорить Порошенко. Він постійно повертається до цієї теми, в той чи інший спосіб обґрунтовуючи потребу в збереженні статус кво. Якщо ж ситуація все ж вийде з-під контролю, в рукаві у Порошенка може знайтися козир, якого не було в жодного з його попередників. Чинний Президент може оголосили воєнний стан і тим самим заблокувати будь-які вибори. Наразі такий сценарій видається не надто реалістичним, проте українська історія вміє дивувати.
Краще пізно, ніж ніколи?
За пару місяців інформаційна картина дня буде доповнена аналітикою на тему триріччя президентства Петра Порошенка. Можливо, хтось з оглядачів згадає й про те, що останній — не лише голова держави. Він також — очільник українського війська. До певної міри ця посада є формальною, адже в більшості держав президент або прем’єр країни виступає у ролі її головнокомандувача.
Однак в Україні ситуація все ж особлива — в нас йде війна. Тому оцінювати Порошенка як головнокомандувача цілком доречно, от тільки говорити на цю тему багато не доводиться — три роки тому Верховний головнокомандувач не зробив того першочергового кроку, який багато хто від нього очікував, — він так і не надіслав до Верховної Ради подання щодо оголошення стану війни, в якому через російську агресію вимушено перебуває Україна.
Існує безліч пояснень того, чому воєнний стан не було введено ще три роки тому. Проте значно менше розуміння того, чому про нього заговорили зараз. У 2014-му на кожен аргумент «за» висувався аргумент «проти»: соціуму говорили про те, що за умови введення воєнного стану нам годі й сподіватися на допомогу західних країн — як військову, так і фінансову. Також говорили, що воєнний стан накладає певні обмеження на права громадян: вони будуть змушені підкорятися введенню комендантської години, забути про страйки; політичні партії, можливо, призупинять свою діяльність; та й загалом, уся повнота влади перейде до військового командування.
Усе це так і є, проте попри всі негативні наслідки введення воєнного стану його питання лишається не закритим. У лютому цього року про можливість введення воєнного стану нагадала депутатка від БПП Ірина Луценко — дружина Генерального прокурора і дуже наближена до глави держави персона. Контекст її повідомлення був пов’язаний з інтенсивними обстрілами Авдіївки.
«Якщо таке загострення триватиме довгий період і це загрожуватиме екологічній безпеці, гуманітарній безпеці, якщо ми побачимо, що президент РФ Путін серйозно налаштований наступати по всіх фронтах, ми допускаємо введення воєнного стану», — сказала Ірина Луценко.
Утiм Авдіївка — це далеко не перший приклад інтенсивних військових дій, які провадить агресор на нашій території. І, тим не менш, саме цей момент у війні був використаний для того, щоб порушити питання воєнного стану. Випадковість?.. Річ у тім, що воєнний стан накладає табу на проведення будь-яких виборів — як парламентських, так і президентських. Він же виключає й можливість внесення змін до Конституції.
Через місяць (!) після заяви Ірини Луценко з коментарем iз приводу воєнного стану виступив радник Петра Порошенка Юрій Бірюков. «Єдиний шлях вирішення цієї всієї історії — політико-дипломатичний. Тому що військового механізму звільнення у нас немає. Ну немає. Його не існує», — зазначив він. Бірюков пов’язав введення воєнного стану із «зачисткою» окупованих територій від бойовиків. «Хтось готовий віддати такий наказ? Точно не Петро Олексійович Порошенко. Тому що тоді кількість загиблих мирних жителів буде вимірюватися сотнями тисяч. Ось у цьому й питання: який сенс вводити воєнний стан?» — запитав він.
Якщо виходити з того, що у великій політиці нічого не робиться й не говориться просто так, то слова Луценко та Бірюкова, озвучені з інтервалом у місяць, виглядають як певне зондування ґрунту. Істеблішмент, котрому підкинули «вдячну» тему для дискусій, розділився на тих, хто підтримує, і тих, хто засуджує введення воєнного стану. Серед прихильників радикальних рішень опинився міністр закордонних справ України Павло Клімкін (що також показово), а ще представники опозиції — такі, зокрема, як Юлія Тимошенко та Дмитро Ярош.
«Останній довід королів»
Та в кожному разі ініціатива щодо внесення подання відносно воєнного стану походитиме винятково від Верховного головнокомандувача. Чи скористається Порошенко своєю прерогативою, спрогнозувати складно. Це залежить від того, яким є його ставлення до ймовірних дострокових виборів — як президентських, так і парламентських. А якщо говорити ширше — то до збереження влади за будь-яку ціну та до її пролонгації на найближчий час.
За інформацією мера Львова Андрія Садового, восени поточного року Президент Порошенко може зважитися на дочасне проведення парламентських і президентських виборів. «Тому що Президент втрачає довіру і боїться, що за рік йому буде дуже важко думати про наступний термін», — зазначає Садовий.
Водночас сам Президент досить болісно (аби не сказати нервово) сприймає саму думку про дострокові парламентські вибори, котрі, ясна річ, зруйнують навіть ту подобу коаліції, яка існує зараз. При цьому Порошенко вже традиційно називає прихильників таких виборів агентами Москви.
«Оскільки, згідно з Конституцією, рішення про дострокові парламентські вибори і про розпуск парламенту приймає винятково Президент України, я хочу заспокоїти всіх опозиціонерів і наголосити на тому, що жодних дострокових парламентських виборів, у яких зацікавлена Росія, яка зацікавлена у дестабілізації ситуації, я їм не подарую», — зазначив Порошенко 15 березня.
Протягом наступних днів Президент iще не раз повертався до дражливої теми виборів. У різній тональності, але з одним й тим самим змістом: жодних виборів до 2019 року не відбудеться. Гіпотетично Верховна Рада може підняти бунт проти спроб глави держави вирішувати долю парламенту одноосібно. Для цього у нардепів є три можливості: заблокувати роботу Ради більш ніж на 30 днів; розвалити остаточно нинішню ситуативну коаліцію; у квітні (коли добіжить кінця імунітет уряду Гройсмана) перешкодити формуванню нового Кабміну.
Три підстави — несформованість уряду, коаліції та непрацюючий парламент — дають Президенту України можливість розпустити чинну Раду та оголосити дострокові вибори. Однак зараз, судячи з усього, Петро Порошенко впевнений у своєму контролі над парламентом і у відсутності в його стінах достатньої кількості фрондерів.
Проте вже завтра ситуація може кардинальним чином змінитися. Що робитиме Президент України тоді? Скористається правом на оголошення воєнного стану? (Можливо, коли на кін поставлено особисту владу, навіть транш від МВФ набуває другорядного значення). Чи — навпаки — забуде про воєнний стан і лобіюватиме зміни до Конституції, як це робили його попередники? Президент Петро Порошенко дорожить своїми повноваженнями, тож інтрига полягає тільки в тому, що саме він робитиме для їхнього збереження. І як далеко зайде у цій своїй місії.
