Як зомбують українських дітей на Донбасі

  За даними ООН, на початок минулого року на окупованих територіях Донецької та Луганської областей, головним чином у Луганську та Донецьку, проживало близько 400 тисяч дітей. І я хочу акцентувати увагу на тому, якого тиску та маніпуляцій зазнає психологія дітей, котрі мешкають на тих територіях. Ця практика розповсюджена й на підконтрольні Україні території, розташовані неподалік від зони бойових дій.

  Агресори захопили телецентри, що належать українському концерну радіозв’язку та телебачення, позбавивши можливості транслювати українські радіостанції й телеканали. Натомість створили спеціальні пропагандистські радіо та телеканали терористичних формувань. Наприклад, це — телеканали «Новоросія ТБ», «Луганськ 24» та інші. Терористичні телеканали, які переважно підтримує уряд РФ, проводять систематичну пропагандистську роботу з населенням та дітьми окупованих територій. Та й друковані видання «співають» під дудку Кремля. Чого тільки вартий журнал для дітей «Вєжлівиє чєловєчкі», що видається в Луганську! Він, а також інші видання просякнуті мовою ненависті як до України та українців, так і до західного світу та його цінностей.

Також воєнізовані угруповання взяли під тотальний контроль школи та інші дитячі установи, створивши спеціальні пропагандистські освітні програми з історії, культури, зокрема, спеціальний урок політінформації. Вони спрямовані на формування в дітей специфічного світогляду, що допоможе терористам із часом використовувати юних громадян України, які проживають на окупованих територіях, у своїх цілях. У пропагандистських терористичних шкільних програмах для учнів широко застосовується риторика ненависті до України та її громадян. Зокрема, українці це — «фашисти», «карателі», а також «живая сіла врага». (Тематичне відео можна переглянути за цим посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=wd7A4YxoEEw та у програмі ICTV, де також зібрано чимало цікавих прикладів: https://m.youtube.com/watch?v=btZjyFFQBOg 

Дітям прививають недовіру та ненависть до США та Європи, а це, як відомо, є порушенням декількох міжнародних договорів. Скажімо, Конвенції про права дитини, Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму. Цікавою в цьому контексті є також Резолюція 110 «Про заходи, що повинні вживатися проти пропаганди та розпалювачів нової війни», а також Резолюція 2143 від 07.03.2014 «Про дітей та збройні конфлікти». Вочевидь, що такий насильницький вплив агресора створює новий реальний епіцентр соціальної та громадянської напруги, як предтечу до нової великої війни.

Більше того, те, що відбувається у «вихованні» терористами цих сотень тисяч дітей — наших із вами співгромадян — то лише підготовка ґрунту. А непередбачувані наслідки сьогоднішніх маніпуляцій можуть бути попереду, якщо ми так само, як зараз, ховатимемо голову в пісок і вважатимемо, що це все нас не стосується і не торкнеться ніколи. 

Зазвичай в аналітичних записках заведено прораховувати варіант, коли не буде зроблено нічого. Тут може спрацювати класичне: якщо рушниця висить на сцені, вона вистрелить обов’язково. Втрати людей, ресурсів, територій можуть бути неадекватно великі у порівнянні з тими, які знадобляться на вирішення проблеми зараз. Часу на роздуми немає, бо, як сказав Макіавеллі: «Війни не можна уникнути. Її можна лише відстрочити до вигоди вашого супротивника».

  Звичайно, ідеальним варіантом є наполегливе, невідворотне та швидке повернення Україною своїх територій, і водночас обережна й системна робота щодо посилення прагнення національної самоідентифікації тих, хто опинився під пресом російської окупаційної пропаганди. Всі інші варіанти, наприклад, вимога України у переговорах щодо припинення психологічного та політичного насильства над громадянами України та інші, є проміжними варіантами. 

  Маю надію, що до вирішення цієї проблеми залучиться більше коло людей, котрі мають достатньо ресурсів і повноважень. Пам’ятаймо, друзі: «Нікому ще не вдавалося уникнути наслідків власної бездіяльності».