Ні дембеля, ні грошей: Порошенко закидає владі намір обдурити військових
Петро Порошенко обурений тим, що із законопроєкту про мобілізацію прибрали ключові норми про демобілізацію та грошові доплати військовим на фронті. >>
Відчайдушна спроба: чи врятує владу офіційна блокада ОРДЛО
17.03.2017
Події довкола блокади ОРДЛО, що тривала без малого два місяці, набули у середу несподіваного прискорення.
Президент Петро Порошенко, який весь цей час залишався переконаним противником блокади, заявив про таке.
«Сьогодні пропоную Раді національної безпеки та оборони ухвалити рішення про тимчасову повну зупинку транспортного — і не лише залізничного — сполучення з окупованою територією», — сказав Порошенко на засіданні РНБО.
Президент зазначив, що негативний ефект блокади для всієї України абсолютно очевидний, адже вона «кардинально вплинути на окупантів не здатна».
Він також додав, що блокадники не наблизили, а віддалили перспективу повернення окупованих районів.
За його ініціативою РНБО перекрила транспортні артерії на схід аж «до реалізації пунктів 1-2 Комплексу заходів із виконання Мінських домовленостей від 12 лютого 2015 року, а також до повернення під українську юрисдикцію захоплених підприємств».
Згадка про захоплені підприємства звучить доволі цинічно. Адже всі чудово розуміють, що йдеться про вугільний бізнес Ріната Ахметова, котрий останнім часом отримав протекцію глави держави.
Завдяки цій протекції доходи як першого, так і останнього суттєво зросли. Детальніше про це буде сказано далі, а поки що хотілося б зауважити, що весь сценарій блокади ОРДЛО був виписаний таким чином, що «хороших» політиків, задіяних у цій грі, просто не існує.
Кожен з них тією чи іншою мірою переслідував та переслідує свій власний меркантильний інтерес.
І те, що по різні боки барикад опинилися тандеми Порошенко + Ахметов та Садовий + Коломойський, не робить жодну з цих пар борцями за добробут України.
Що ж стосується змін у настроях Президента Порошенка, то це більше скидається на запізнілий порятунок реноме та виправлення помилок. А їх у нього останнім часом тільки більшає.
Чаювання з Садовим
Від сенсаційної середи повернемося до вечора вівторка, коли з’явилася інформація про те, що мера Львова Андрія Садового можуть відсторонити від посади у випадку, якщо йому вручать підозру щодо недбалості зі смертельними випадками.
Про це в ефірі телеканалу ZIK сказав Генпрокурор Юрій Луценко. Йдеться, як нескладно здогадатися, про трагедію на сміттєзвалищі біля львівських Грибовичів, де в травні 2016-го загинуло троє людей.
Із висуненням Садовому підозри Генпрокуратура явно не квапилася: незабаром тим подіям виповниться вже 10 місяців. Здавалося б, до чого тут блокада ОРДЛО?..
Річ у тім, що минулої суботи, тобто буквально за пару днів до заяви Луценка, Андрій Садовий зустрічався з іншим силовиком — міністром МВС Арсеном Аваковим. Причому рандеву це мало несподіваний формат.
«Коли ми були в Авакова, міністр повідомив, що Президент знає про нашу зустріч і запрошує мене на чай. Це було спонтанне запрошення, — розповідав пізніше Садовий.
— Ми достатньо довго говорили на різні теми, розмова була дуже непроста (...). Також ми говорили про блокаду, звучало прізвище Семенченка, Соболєва, Пастуха, він аргументував, що і як треба робити. Я маю своє розуміння з цього приводу. Розмова була дуже важка, Аваков здебільшого слухав».
Повертаючись до цієї теми на своєму «Фейсбуці», Садовий наголосив:
«Пане Президенте, в суботу Ви цікавились моєю думкою щодо блокади. Впевнений, що не лише моєю. Так от, той, хто порадив Вам піти на цей крок — зробив Вам ведмежу послугу. Це шлях у нікуди. Зробіть зараз те, що у Ваших силах — звільніть негайно всіх захоплених ветеранів-активістів. Це брутальна провокація внутрішнього конфлікту!» — звернувся Садовий до Петра Порошенка.
Але Порошенко більше не кликав Садового на чай, щоб підтримати або припинити цю дискусію. Садовому відповів радник Президента Олег Медведєв.
«Те, як керувати партією, власне, ваша справа. Але ви адвокатуєте право озброєних банд вільно мандрувати країною, і тим самим створюєте велику небезпеку для держави. І для мене як громадянина».
Після цього слово взяв Генпрокурор Луценко — зі своєю майже незавуальованою погрозою. Ще пізніше знову заговорив Президент Порошенко:
«Те, що дії наших блокадників влетять Україні в копієчку, це очевидно. В яку саме, покаже калькуляція. І ці рахунки ми виставимо не лише самопроголошеним республікам, а й «Самопомочі», «Батьківщині» та іншим зачинщикам та промоутерам блокади».
І хоч сам Порошенко блокаду зрештою підтримав, його гнів, очевидно, шукав і не знаходив виходу.
«Хіба годиться в такий от спосіб відволікати увагу від провалів свого лідера, який за два з половиною мерські терміни не спромігся вирішити найгострішого комунального питання і буквально засипав сміттям найкрасивіше місто України?» — додав він, маючи на увазі Садового.
Чорні справи на «чорному золоті»
Нагадаємо, що торгова блокада основних транспортних артерій з окупованими регіонами Донбасу розпочалася 25 січня за ініціативи ветеранів АТО та окремих народних депутатів.
Тоді, наприкінці січня, обговорювалися дві взаємовиключні конспірологічні теорії.
За однією з них, власник донбаського вугілля Рінат Ахметов став союзником Петра Порошенка, а відтак й отримав захист своєї вугільної логістики, в яку вирішили втрутитися організатори блокади.
За іншою ж версією, все відбувалося навпаки — це Ахметова «відтирали» від його бізнесу, за що той буцімто активно мстився, використовуючи зв’язки з бойовиками, котрі організували обстріли Авдіївки.
Зараз, із плином часу, стає очевидним, що обґрунтованішим є все-таки перший сценарій. Щоб зрозуміти, чому це саме так, слід ненадовго заглибитися у недавню історію і згадати, як саме писали «вугільну історію» колишні та чинні високопосадовці.
У 2014 році тодішній уряд під проводом Яценюка зайняв недвозначну позицію щодо торговельних відносин із ОРДЛО.
«Ми не купуватимемо вугілля в «ДНР» / «ЛНР». Це злочин, це фінансування тероризму. Ми розуміємо, що це вугілля дешевше, але вони на ці гроші купують зброю і вбивають наших хлопців», — говорив Яценюк 2,5 року тому.
«Ми не ведемо жодних переговорів із жодними так званими республіками», — вторив Яценюкові тодішній міністр енергетики Юрій Продан.
А вже у 2015 році наступник Продана Володимир Демчишин зробив одне маленьке, але вагоме уточнення: ми не купуватимемо вугілля у сепаратистів... за завищеною ціною.
Тобто якщо злочинці готові демпінгувати, на фінансування тероризму можна й заплющити очі.
«Ми погодилися купувати вугілля за тією ж ціною, за якою купуємо в українських виробників — це 1100 гривень плюс ПДВ. Щонайменше половина вугілля, що видобувається на непідконтрольній території, має собівартість, значно нижчу, ніж ця цифра», — говорив Демчишин у вересні 2015-го.
А на початку 2016 року той-таки Демчишин заявив, що Україна припиняє закупівлю вугілля з ПАР.
І хоч раніше йшлося про те, що південноафриканське вугілля буцімто не підходить для наших ТЕС, рік тому Демчишин називав уже іншу причину для відмови від співпраці з ПАР: нам, мовляв, вистачає й власного палива, тож немає сенсу доставляти його аж з Африки.
Втім велике питання ще й у тому, а чи існувало воно взагалі — вугілля з ПАР? Рік тому було актуальним одне журналістське розслідування, ініціатори якого стверджували: під виглядом африканського палива в Україну постачається антрацит з окупованого Донбасу.
Наприкінці 2016-го — на початку 2017-го постачань вугілля з ОРДЛО українські чиновники перестали соромитися взагалі.
Виникла нова концепція: так, антрацит надходить з окупованих територій, але компанії-постачальники зареєстровані в Україні. Вугілля отримало індульгенцію — його проголосили «ворожим» лише на половину.
При цьому про тероризм, «убивство наших хлопців» і про імпорт із ПАР перестали згадувати взагалі.
«Ми одержуємо з окупованих територій вугілля в обсязі до 9 млн. тонн на рік. Його там видобувають українські компанії, які зареєстровані на території України і сплачують податки в державний бюджет», — коментує ситуацію віце-прем’єр Володимир Кістіон.
«Це наша земля, це наші надра, всі підприємства зареєстровані на українській землі — нашій, контрольованій, і я не бачу сьогодні іншого варіанта, окрім як отримувати це вугілля», — заявляє й шеф Кістіона, глава українського уряду Володимир Гройсман.
До сказаного слід додати одне невеличке уточнення: «наша земля» і «наші надра» мають цілком конкретні адреси.
Одна з них — «ДТЕК Енерго» — компанія, що належить Ахметову. В листопаді минулого року директор із логістики цієї компанії Орест Логунов заявляв, що «ДТЕК Енерго» зацікавлена у збільшенні видобутку та вивезення вугілля антрацитної групи з окупованого Донбасу. В цьому, власне, ніхто й не сумнівався.
Іншими словами, Рінат Ахметов сам у себе вугілля видобуває, а потім компанії, котрі належать йому ж, купують це вугілля у Ахметова і перепродують його Україні.
Та ще й за формулою «Роттердам плюс», яку, однак, Ахметов вигадав не сам, а у співавторстві з головою Нацкомісії з держрегулювання у галузі енергетики та комунальних послуг (НКДЕКП) Дмитром Вовком, призначеним на цю посаду особисто Петром Порошенком.
Приватні інтереси
Однак це ще не кінець історії. Все має свою ціну, і Рінат Ахметов у даному випадку змушений поділитися мільярдами з оточенням Президента Петра Порошенка.
Справа в тому, що інвесткомпанія ICU скупила значний обсяг облігацій ДТЕК із терміном погашення в 2018 році. Облігації скуповували за мінімальною ціною, однак після вигідних для ДТЕК рішень НКДЕКП їхня ціна зросла на 40%.
Таким чином, вклавши, наприклад 100 мільйонів доларів у скупку дешевих облігацій і продавши їх після зростання за 140 млн., ICU матимете 40 мільйонів чистого прибутку.
Зазначимо, що інвесткомпанія ICU відома багаторічною співпрацею зі структурами Петра Порошенка.
Після його обрання Президентом України у 2014 році співвласники фірми отримали призначення у владу. Так, Валерія Гонтарева стала головою Нацбанку, а Володимир Демчишин очолив Міністерство енергетики та вуглепрому.
Помічником віце-президента ICU Гонтаревої працював свого часу і очільник НКДЕКП Дмитро Вовк.
Отже, мотиви противників блокади (а у їхньому складі перебували вся президентська команда, в тому числі й силовий блок) є зрозумілими.
Але в чому полягає інтерес іншої сторони — Ігоря Коломойського та Андрія Садового, котрі нині грають за одну команду? Тут усе також доволі просто.
Річ у тім, що Порошенко таки має рацію: «Самопомочі» та її лідеру потрібно виправляти репутацію після гучного «сміттєвого скандалу» у Львові, який боляче вдарив по рейтингах Андрія Садового і його політичної сили. Що ж стосується Ігоря Коломойського, то цей політик переслідував щонайменше дві мети.
По-перше, він зацікавлений у тому, щоб посилити свою переговорну позицію із владою щодо боргів по «Приватбанку».
До 1 липня цього року колишні акціонери «Приватбанку» повинні погасити частину боргів по рефінансуванню та кредитах, виданих банком компаніям групи «Приват».
Якщо ж цього не відбудеться, держава має намір націоналізувати низку активів Коломойського в Україні.
Ставши одним із негласних лідерів блокади, Коломойський, імовірно, сподівався щонайменше на пом’якшення умов реструктуризації.
Або ж — у кращому для нього варіанті — списання частини боргу. По-друге, він міг сподіватися на те, що якщо блокада триватиме, Україні доведеться заміщати антрацит для ТЕС і ТЕЦ мазутом. А 90% мазуту в Україні виробляє Кременчуцький НПЗ — структура «Укртатнафти» Ігоря Коломойського.
Хто виграє, а хто остаточно програє від пролонгації блокади, дізнаємося найближчим часом. Чи продасть Коломойський свій мазут, чи збереже Садовий посаду, чи підніме Порошенко рейтинг і чи знайде застосування вугіллю Ахметов?
Поки що оглядачі стверджують, що найбільших збитків зазнав Ахметов. Навряд чи це так, адже, за словами енергетичного експерта Андрія Геруса, лише за друге півріччя 2016 року завдяки завищеним тарифам власники теплової генерації отримали 10,4 млрд. грн. додаткового прибутку.
При цьому 76% ринку теплової генерації припадає саме на ДТЕК Ріната Ахметова. Якщо це збитки, то що ж тоді є доходами?..
