На тлі очевидних корупційних діянь, за які в нашій державі не квапляться карати (якщо йдеться, звичайно, про високопосадовців), такий гріх, як подвійне громадянство, навіть не належить до серйозних правопорушень.
Наявність у державного чиновника другого (третього, десятого) паспорта сприймають доволі спокійно.
Так, формально — це відхід від правил, але фактично українське законодавство не передбачає серйозних санкцій за нього. То що ж усе-таки робити з бажанням політиків подбати про свій «запасний аеродром»?
Дозволити не можна заборонити
Тему подвійного громадянства актуалізував усе той таки Роман Насіров. Під час багатосерійної мелодрами з його затримання та арешту спливли відомості про те, що голова фіскальної служби є підданим Великої Британії.
Про це заявив голова САП Назар Холодницький. Але й це ще не кінець історії. Під час суду над Насіровим прокурор Андрій Петров повідомив, що фігурант має також паспорт, виданий Угорщиною. Це вже третій документ, що посвідчує особу Насірова, i цілком можливо, що далеко не останній.
Інцидент довкола Насірова змусив окремих законодавців замислитися над розв’язанням проблеми подвійного підданства. «Британське й угорське громадянство голови ДФС Насірова доводить крайню необхідність прийняття закону про звільнення з держслужби і позбавлення депутатського мандата всіх власників кількох паспортів», — заявив голова Радикальної партії Олег Ляшко.
Його екс-однофракцієць Андрій Артеменко вже зареєстрував у парламенті проект закону, що торкається цієї проблематики, однак про покарання «багатопаспортників» у документі не йдеться.
Пояснювальна записка до законопроекту № 6139, із текстом якого зараз можна ознайомитися на сайті Верховної Ради, лише популяризує всі плюси та вигоди від здобуття подвійного громадянства. У ній, зокрема, йдеться про наступне:
«У реаліях сьогодення подвійне громадянство є дуже важливим фактором і має велике значення. У подвійного громадянства є маса практичних переваг, особливо для іноземця, який живе і працює за кордоном (...) У цьому випадку другий паспорт — це інструмент для збільшення шансів отримання привабливої роботи, як наслідок — достойного заробітку, отримання дозволу на роботу, особливо якщо країна народження має суворе законодавство відносно працевлаштування за кордоном» тощо.
Підводне каміння
Обстоюючи подвійне громадянство, у дечому нардеп Артеменко таки має рацію: чим бiльше паспортiв у громадянина, тим кращі перспективи — роботи, навчання, лікування — відкриваються перед ним. Але проблема в тому, що в разi запровадження подвійного громадянства українцiв, якi володітимуть паспортами США, Британiї чи Німеччини, буде насправді небагато.
Значно бiльше наших співгромадян матимуть росiйськi паспорти. А наявність російського паспорта в українських громадян підриває безпеку нашої держави.
Адже відомо, що РФ навчилася вправно використовувати громадян, які мають паспорти Російської Федерації, але проживають на території колишніх радянських республік.
Так, під час трагічних подій 2008 року в Грузії, коли туди увійшли російські війська, президент РФ на засіданні ради безпеки заявив, що він зобов’язаний захищати життя та гідність російських громадян, де б вони не перебували.
З цією ж метою — формального прикриття своєї агресії та формування підтримки місцевого населення — РФ видавала свої паспорти і громадянам України, переважно з Донбасу та Криму. За неофіційною інформацією, російські паспорти мають близько трьох сотень тисяч громадян України. Деякі експерти називають цифри значно більші, але офіційних даних, на жаль, немає.
«Щедрими» на роздачу паспортів є також Румунія та Угорщина. Поки ці країни не представляють для нас небезпеки, проте у державній політиці нічого не робиться просто так.
І хоч це важко уявити, гіпотетично й ці наші сусіди можуть претендувати (колись, у невизначеному майбутньому) на свою частину «історичних територій» — на тій лише підставі, що там проживає енна кількість їхніх громадян.
Що говорить закон?
Різні держави мають різні підходи до вирішення проблеми «додаткового» паспорта. Загалом у свiтi близько 100 країн, якi допускають можливiсть подвiйного громадянства.
Серед них Бельгiя, Бразилiя, Канада, Колумбiя, Кiпр, Сальвадор, Фiнляндія, Греція, Угорщина, Ісландія, Ірландія, Iталiя, Латвiя, Мексика, Нова Зеландія, Швецiя, Велика Британiя.
Вважається, що стосовно набуття другого громадянства найліберальнішою країною у свiтi є Австралiя, натомість там чи не найжорсткіше iммiграцiйне законодавство.
Що стосується України, то на сьогодні законодавство України не передбачає для наших громадян можливостi володiти паспортом іншої держави.
Стаття 2 Закону України «Про громадянство» говорить:
«Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України».
Проте це не слід розцінювати як заборону подвійного громадянства, оскільки втрата громадянства України відбувається не автоматично з набуттям громадянства іншої держави, а виключно з дня видачі указу Президента України про припинення громадянства щодо певної особи.
Тобто навіть якщо українець набув громадянство іншої держави або держав, у нього ніхто не конфіскуватиме український паспорт — така от юридична колізія.
Утім існує санкція за приховування факту набуття громадянства іншої країни. Це всього лише штраф, який дорівнює від 10 до 30 неоподатковуваних мінімумів (тобто від 170 до 510 гривень).
Щоправда, «самі дії, вчинені чиновниками органів державної влади або місцевого самоврядування, тягнуть за собою стягнення штрафу в розмірі від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 850 до 1700 грн.)», — говориться у поправках до Закону «Про громадянство», які парламент ухвалив у жовтні 2012 року.
Іноземці у владі
Час від часу український законотворець вдається до спроб зробити жорсткішою відповідальність за «сидіння на двох стільцях». Особливо відчутними були такі спроби у буремні дні Революції гідності та відразу після неї.
Так, 7 лютого 2014 року депутат Олександр Бригинець зареєстрував проект змін щодо встановлення кримінальної відповідальності за неповідомлення громадянином України про набуття іноземного громадянства. Законопроект Бригинця встановлював дуже жорстке покарання для «багатопаспортників» — аж до десяти років позбавлення волі.
«Прийняття цього законопроекту дозволить зменшити кількість осіб, які мають подвійне громадянство. Найменша міра відповідальності передбачається для рядових громадян, які, маючи незаконне подвійне громадянство, не користуються своїм голосом на виборах. А найбільша — для чиновників, які мають доступ до державної таємниці», — коментував тоді Бригинець.
Пізніше, у липні того ж таки 2014 року, юрист і екс-депутат Микола Катеринчук також запропонував встановити кримінальну відповідальність за подвійне громадянство. Таку необхідність Катеринчук обґрунтовував тим, що присутність громадян інших країн серед органів державної та місцевої влади є неприпустимою.
Цікаво, що ініціатива Катеринчука мала місце ще до того, як в Україну висадився масовий «десант» з іноземних фахівців, котрі отримали міністерські та «губернаторські» портфелі.
Утім до впровадження кримінальної відповідальності справа так і не дійшла. Натомість з 1 червня 2016 року вступили в дію поправки до законодавства, що регулює державну службу, в яких iшлося про те, що державний службовець не має права працювати, якщо має інше громадянство, крім українського.
Проте за замовчуванням відомо, що всі запрошені в різний час в український уряд керівники зберегли свої старі паспорти. А можливо, й придбали нові.
Візьмемо два приклади: колишній міністр фінансів Наталія Яресько та нинішній «в.о.» міністра охорони здоров’я Уляна Супрун спокійно стали громадянками України, оскільки, за законами США, вони можуть бути громадянками взагалі будь-якої країни.
Просто американська влада не визнає ніяких інших паспортів на території США, тож податки громадяни Америки платять саме там. І туди ж повертаються, відпрацювавши своє в Україні.
Далі буде
Словом, у проблематиці подвійного громадянств значно більше відкритих питань, аніж готових відповідей. Зрозуміло одне: існує дуже велика законодавча прогалина, яка служить зручною шпариною для тих, хто грає поза правилами, а також для чисельних «заробітчан» з урядовими портфелями.
Та попри деякі кроки, які здійснюються для того, аби цю прогалину закрити, є певні сумніви з приводу того, що депутати підуть на радикальну заборону подвійного громадянства.
Згадаймо хоча б, як у 2015 році нардепи не підтримали запит до Президента про припинення громадянства України Вадима Новинського через його небажання відмовитись від російського громадянства. Ще за активного функціонування проукраїнської коаліції парламент назбирав тоді лише 150 голосів.
Цим фактом дуже обурювалася депутатка Тетяна Чорновол, котра наголошувала, що ще у 2014-му Державна міграційна служба ставила до відома адміністрацію Президента щодо наявності у Новинського російського паспорта.
Схоже, що питання подвійного громадянства для українського парламенту є тим самим, що й скасування депутатської недоторканності. На словах усі хочуть позбутися останньої, на ділі ж триматимуться за свій імунітет руками й ногами.
Щось подібне відбувається й з колекцією паспортів, якою володіє чи не кожен народний обранець. Напевно, вирвати її з рук парламентаріїв буде складним процесом. Утім там, де йдеться про інтереси наших владців, простих завдань не буває.
