Грецька богиня Феміда, якби зійшла на українську землю, була б дуже здивована.
Якби побачила своїх служителів, підібрала б довгі поли своєї сорочки, насунула пов’язку тугіше на очі й чимдуж побігла б назад на Олімп.
У доволі молодій історії України відомий не один випадок хабарництва серед суддів. Багато подібних злочинів нараховує i високосний 2016 рік. Однак одна з найбільш резонансних справ — це справа судді Дніпровського районного суду Києва Миколи Чауса.
Усе начебто нічого, він винуватий, має понести покарання. Та якби все було так просто, Україна не була б країною абсурду. Всі кумедності розпочалися з самого початку.
Як відомо, Чаусу набридло бути просто суддею і він вирішив стати ще й хабарником, така собі зміна іміджу. Хоча, чесно кажучи, тут пан Микола не проявив жодної оригінальності. Дуже часто високопоставлена посада прирівнюється до хабарництва. А що? Можливість є, то чому б не скористатися.
Але справа не в тому. Став Чаус хабарником. Але це теж йому швидко обридло, і надумав наш суддя стати економним та зайнятися консервацією. Знайшов на горищі запилюженого трилітрового «слоїка», склав туди пожитки, здобуті нечесним шляхом, і все це закрив капроновою кришкою. У часи мого дитинства так капусту квасили на зиму. А враховуючи, що діло було влітку, то пан суддя, певне, теж робив запаси на цю холодну пору року.
І все б нічого. Прийде зима, дістане він iз темного погреба з дорогими винами свою баночку, а там його чекатимуть зелененькі, хрусткі купюри. Та, мабуть, так сталося, що, коли Чаус робив свої заготовки на зиму, по телевізору показували казку про золотий ключик. І натхненний суддя уявив себе дерев’яним хлопчиком Буратіно. І також захотів закопати свій скарб на галявині дурнів, такого добра у нас теж вистачає.
Примножитися гроші не встигли, бо їх викопали представники правоохоронних органів, певне, ледь не побилися, як Аліса з Базиліо, так поспішали виконати свій священний обов’язок. Ото викопали. Обвинувачення пред’явили. Треба було б заарештувати. Але дзузьки, закон не дозволяє. Зібрали комісію і пішли до Верховної Ради просити дозволу. Поки та думала, Чаус зібрав клунки і зробив ноги з країни.
Казали, що його бачили в Криму, але висновок один — кінці в воду, точнiше в море.
Поговорили та й забули. Але ж ось, у лютому вже цього року, Чаус з’явився. І де б ви думали? У Молдові. Сам здався тамтешнім поліцейським. Навіть цікаво уявити, як то воно було. Сидів, певне, пан суддя у якомусь заміському котеджі, гойдався у кріслі перед каміном, сигара в зубах, газета в руках. І як лясне себе по чолі. Влітку він втік, восени люди картоплю вже викопали, а він аж до зими дочекався і свої посаджені банки не подіставав. Треба ж швиденько бігти урожай рятувати.
Або інша версія. Подзвонили Чаусу з України та й кажуть, що, мовляв, годі тобі ховатися. Чого ти боїшся, нікого ще не посадили, то й тебе не посадять, давай збирайся назад. І в тому є гірка, але правда. Якщо замислитися, спіймані на хабарі посадовці, як маленькі діти, сидять під домашнім арештом. Мені б такий арешт, у такому будинку та з такими умовами. І хабар непотрібен.
Або ж, якщо вдома набридло, втікають за кордон. Тоді претензії до митників, які пропускають людину, котрiй уже висунуто звинувачення. Щоб уникати таких непорозумінь, варто виділити на кожну прикордонну частину косу та пилку, нехай би повинищували ті кущі, через які хабарники за кордон утікають.
А для тих, які втекли, Верховна Рада спільно з НАБУ вигадала ще одне суворе та жорстоке покарання. Заочний суд. Ну гаразд, уявімо, що суддю-хабарника все ж таки засудили, а де ж його взяти, якщо він навіть на засідання не прийде. Покарання він теж заочно відбуватиме? У віллі, десь на Лазуровому узбережжі.
На жаль, древньогрецька богиня Феміда перестала бути божеством правосуддя із зав’язаними очима, вона стала божком збагачення з незашитими кишенями.
