Чи зацвіте «УКРОП» на мерському троні?

Несподівана смерть Миколи Романюка сповна показала, наскільки продажні й безпринципні люди прийшли під прапорами різних політичних сил до Луцької ради. Не пройшло й дев’яти днів за покійним, як перші щурі почали втікати з команди колишнього міського голови з фракції БПП. Цей демарш засвідчив, що в раді готується переворот і починається процес «тушкування». Наївно було сподіватися, що «УКРОП» втратить таку нагоду добратися до луцького трону. «УКРОП» двічі обламував собі зуби у Луцьку: спочатку вибори до Верховної Ради програла Ірина Констанкевич і депутатський мандат здобув Ігор Лапін. Цю поразку команда Палиці компенсувала влітку 2016 року перемогою Констанкевич на 23-му вибор­чому окрузі, де кілька разів поспіль перемагав нардеп Ігор Єремєєв, який трагічно загинув у 2015-му. Потім висуванець «УКРОПу» Олександр Товстенюк, попри вкинуті немалі кошти, програв вибори луцького міського голови Миколі Романюку, якому лучани віддали свої симпатії вдруге.

Відразу після формування нового депутатського корпусу міськради було зрозумілим, що люди Ігоря Палиці (одного з представників бізнес-імперії Ігоря Коломойського), отримавши чимало депутатських мандатів, будуть ставити палиці новій команді Романюка. Смерть останнього розв’язала остаточно руки його опонентам. Душа покійного ще не відлетіла в засвіти, а за його крісло почалася така гризня, що пересічним лучанам стало соромно за тих, кого вони обирали. А депутатам геть не соромно. Коли йдеться про владу й корито — не до моральності. Танці на кістках почалися довкола того, хто ж виконуватиме обов’язки померлого міського голови. Згідно з законом, до оголошення позачергових виборів це мала б робити секретар міськради Юлія Вусенко (представник «Самопомочі»). Але «УКРОП» вирішив змінити її на цій посаді ще до виборів. Допогти йому в цьому погодилися фракція ВО «Батьківщина» та перекуплені депутати-перебіжчики. 

Про підкуп депутатів публічно заявила Юлія Вусенко, яка вже двічі намагалася скликати позачергову 19-ту сесію міськради для того, щоб проголосувати питання про дострокове припинення повноважень луцького міського голови Миколи Романюка. Опоненти ж хочуть провести чергову 20-ту сесію, на якій планують винести питання про дострокове припинення повноважень секретаря міської ради Юлії Вусенко й посадити в її крісло свого представника. 

Здавалося, що може бути простіше: людина померла, оголошуються нові вибори, а поки її обов’язки виконує той, хто має це робити за законом. Вусенко — з команди Романюка, а за нього проголосувала більшість лучан. Отож дайте його команді допрацювати до виборів, а потім громада скаже своє слово. Але ні, працює інший сценарій: ЦВК не зможе оголосити дочасні вибори, поки сесія не проголосує за припинення повноважень покійного Романюка. Тому виконувати обов’язки голови буде секретар міської ради. І виконувати він їх може хоч три роки до чергових виборів. Тоді не треба витрачатися ще на одні вибори, зате можна тримати Луцьк у своїх руках. «УКРОП» у такий спосіб домінуватиме не лише у Волинській облраді, а й у Луцьку. 

Сторони влаштували публічну юридичну дуель, змагаючись у деталях недосконалого законодавства, чим добряче втомили луцьку громаду. Робота міськради фактично паралізована, тому від багатьох звучить пропозиція взагалі розпустити цю раду і проголосувати за нових депутатів, якщо ці не можуть працювати на благо громади, а дбають лише про власні бізнесові інтереси. Але де гарантія, що прийдуть кращі? 

Якось, уже після Майдану, відомий письменник, лауреат Шевченківської премії Василь Слапчук, який активно підтримував обидві українські революції, хоч і прикутий до інвалідного візка, у розмові зі мною висловив таку думку: дивлячись на молодих людей, які стали рушійною силою Революції гідності, він прийшов до висновку, що наше покоління 50-річних має відійти убік і дати молоді можливість будувати нову країну. Слушна думка, але... Дивлячись на поведінку молодих луцьких політиків і депутатів, бере великий сумнів, що вони можуть щось будувати взагалі. Молодість, на жаль, не завжди означає моральність, принциповість і безкорисливість заради великої мети. Це на фронті хлопці-патріоти кладуть свої молоді голови за Україну, поки інші тут ділять крісла і владу... 

 

А ТИМ ЧАСОМ...