Третім будеш?

У грудні 1997 року Верховна Рада прийняла закон про Уповноваженого з прав людини — закон слабкий і нечітко виписаний (він, зокрема, надавав омбудсману досить широкі повноваження, але зовсім не регламентував відповідальність за ігнорування з боку чиновників цих самих повноважень). Невдовзі після того першим Уповноваженим народні депутати обрали Ніну Карпачову.

Її перша каденція майже збiглася з переобранням на посаду Президента України Леоніда Кучми. До режиму Кучми Ніна Карпачова перебувала у вимушеній опозиції — вона не завжди йшла до кінця, не зав­жди заслуговувала на високу оцінку за принциповість і наполегливість, проте, будучи все ж вочевидь людиною не цілком байдужою, не могла не намагатися виправити всі ті несправедливості, свідком яких вона ставала.

Саме тому вона активно їздила по тюрмах, занурювалась у тамтешні умови, проблеми та біди, досліджувала залізничні вагони, в яких транспортують в’язнів, визволяла студентів, затриманих після подій 9 березня 2001 року, словом, робила корисну справу та водночас нарощувала м’язи власному авторитету, який врешті-решт і дозволив їй удруге посісти посаду Уповноваженого в 2003 році.

Через два роки у Карпачової була епопея з Настею Овчар — маленькою хороброю дівчинкою, яка 15 березня 2005 року винесла з вогню 2-річну сестру. Самій рятівниці тоді було лише 5 років. Настя сильно обгоріла, і Ніна Іванівна з увагою до цієї історії нагодилася якраз вчасно: без неї доля Насті з її закинутими на маргінес суспільства батьками була б вельми печальною.

Усе-таки дитина змогла отримати лікування в американському опіковому центрі, пройти низку операцій і зажити нормальним життям. Ніна ж Іванівна зібрала свою частку дивідендів, а відтак, забувши і про Настю, і про омбудсманство, подалась у депутати. За списками Партії регіонів Карпачова пройшла до парламенту під другим номером — було це в 2006-му. Обов’язки ж Уповноваженого з прав людини їй довелося залишити.

Утім уже в наступному році Карпачова передумала: у лютому 2007-го, ще до того, як Віктор Ющенко оголосив дострокові парламентські вибори, вона склала депутатські обов’язки і втретє подалася в омбудсмани. Але її реноме було істотно підмочене як короткотерміновою зрадою свого попереднього призначення, так і недолугим втручанням у справи, до функцій Уповноваженого не дотичні, — такі, як вимога покарати чиновників, котрі допустили кораблі НАТО у феодосійську гавань (2006 рік).

Після 2007-го про Карпачову почали забувати, і так тривало доволі довго — аж до 2011-го, доки доля не послала омбудсману вельми прикметного (на той час) політв’язня — Юлію Володимирівну Тимошенко. Точкою відліку для «повернення» Карпачової стали знамениті кадри з ЮВТ, на яких та демонструє поставлені їй тюремниками синці. Фотографував ці синці помічник Карпачової — за її ж, певна річ, присутності. 

Середовище провладних (на той момент) фракцій пояснило сплеск активності вже відставленої Карпачової образою на те, що ПР не підтримала її балотування на четверту каденцію. Була це своєрідна помста чи бажання потрапити у виборчий список БЮТ-«Фронту змін» — наразі достеменно не відомо. 

Відтак про Карпачову згадали ще двічі — у 2012-му мали місце обшуки працівниками СБУ кабінетів секретаріату Уповноваженого та виклик на допит до прокуратури його співробітників. А пізніше навіть iшлося про нібито порушення кримінальної справи проти Ніни Карпачової (втім силовики це спростовували). 

Останні ж новини, які торкаються першого українського омбудсмана, датовані літом 2016 року. Російське видання kerch.com.ru буцімто було свідком виступу Карпачової в анексованому Криму. Виступ був присвячений, зокрема, будівництву керченського мосту — Карпачова висловила впевненість, що цей проект окупаційної влади буде успішно реалізовано. Що ж, саме так і минає мирська слава — від багатообіцяючого колись проекту під назвою «Ніна Карпачова» лишився тільки спомин, і той не найкращий. 

Валерію Лутковську було обрано Уповноваженим ВР iз прав людини навесні 2012 року. Нинішнього березня п’ятирічний термін її повноважень закінчується і парламенту доведеться вирішувати, кого призначити на пост омбудсмана. Втім якщо парламент не зуміє визначитися з вибором, у Лут­ковської є всі шанси зберегти за собою свій портфель. 

Свою нинішню посаду Лут­ковська отримала за цілковитої підтримки минулої влади. У день призначення Валерії Лут­ковської на посаду омбудсмана Партія регіонів стягнула в Раду майже всі свої резерви. Проголосувати за майбутнього головного захисника прав людини прийшов навіть один iз найрідкісніших гостей парламенту Юрій Іванющенко.

До цього моменту Лутковська захищала інтереси держави в Європейському суді з прав людини. Саме вона виписувала позицію команди Віктора Януковича в справах Юрія Луценка та Юлії Тимошенко в Європейському суді. Подейкували, що на посаду Уповноваженого її пролобіював Олександр Лавринович, який у 2010—2013 роках був міністром юстиції. І це дуже схоже на правду, адже у 2000—2006 рр. Лутковська працювала в юридичній фірмі «Лавринович і партнери».

Як альтернативу Лутковській тодішня опозиція висувала відомого харківського правозахисника Євгена Захарова, але у нього практично не було шансів, враховуючи тодішні політичні розклади. Вступаючи на посаду, Лутковська обіцяла бути нейтральною фігурою, рівновіддаленою від будь-яких сфер впливу. І слова свого вона «дотримала». Під час найгарячіших подій Євромайдану-2013, під час кривавих розправ над Небесною сот­нею, голос Уповноваженого з прав людини звучав досить невиразно. 

20 лютого 2014 року Валерія Лутковська заявила, що «особисто провела моніторинг київських лікарень, і вони переповнені. Там перебувають десятки людей iз вогнепальними пораненнями. Фактично на вулицях української столиці відбуваються військові дії». У зв’язку з цим омбудсман «закликала сторони конфлікту негайно припинити кровопролиття на вулицях Києва та міст України для збереження людських життів». При цьому Уповноважена не уточнила, що за «конфлікт» триває у державі та чиї дії призвели до його ескалації. Половинчастість подібних заяв Лутковської надто впадала в око. 

Згодом (у 2015-му) саме це дало підставу Радикальній партії Ляшка зареєструвати проект рішення щодо втрати чинності постанови Верховної Ради про призначення Лутковської. «Радикальна партія проаналізувала роботу омбудсмана під час Революції гідності і визнала, що омбудсман міг би робити набагато більше для того, щоб захистити права громадян і запобігти рецидиву їхніх порушень», — заявив, презентуючи проект, представник «радикалів» Ігор Попов.

Однак місія відсторонення Лутковської провалилася. «Насправді це вже друга спроба. Абсолютно аналогічний хід був здійснений у лютому минулого року. Тоді це була ініціатива депутата Лабунської, але після того, як піднялася досить висока хвиля громадського обурення, в тому числі і представників Гельсiнської спілки, і Харківської правозахисної групи, було рекомендовано проект даної постанови відкликати», — прокоментував ситуацію помічник Лутковської Михайло Чаплига. 

В інтерв’ю «Громадському радіо» він також додав: «Це свідчить про певний політичний тиск, оскільки подібний законопроект був зареєстрований одразу після того, як обмудсман надала парламенту доповідь щодо дотримання прав людини у 2014 році, де міститься досить суттєва критика дій влади, містяться рекомендації парламенту щодо покращення ситуації, у тому числі і на законодавчому рівні. Очевидно, це викликає певне незадоволення. Звичайно, більш вигідно для влади мати свого такого коаліційного ручного омбудсмана, який би виступав певним таким «одобрямсом» усього, що відбувається в країні». 

Виступаючи на тому ж таки «Громадському», похвалу Лут­ковській несподівано озвучив і згадуваний вище Євген Захаров — потенційний конкурент нинішнього омбудсмана. «Вона працює дуже багато, вона енергійна, вона розумна, вона досягла великих успіхів у тих справах, які вона вела. Зокрема, вона заснувала в Україні інституцію «Національний превентивний механізм проти катувань», і вони вже відвідали купу закритих установ з хорошими результатами.

Під час Майдану в неї були добрі справи. Зараз вона особисто витягує людей iз полону, допомагає вимушеним переселенцям. Я можу також зарахувати до її заслуг те, що дитячі будинки зі сходу перевезені не в Росію, а в Україну. Якби не вона, то всі би потрапили до Росії. Причина того, що до неї є негативне ставлення багатьох людей (а воно-таки є, я це бачу), пов’язана з тим, що вона не публічна. Ця непублічність у публіки створює враження, що вона є байдужою до багатьох речей... Але це її стиль роботи. Час обмежений, і кожен із нас розподіляє свій час так, як вважає за потрібне», — зазначив Захаров. 

І все-таки — при всій повазі до Захарова — справа не в самій лише непублічності Лутковської. Багато правозахисників вважають, що Лутковська надто часто залишалася осторонь від питань, в які повинна була втрутитися. Яскравий тому приклад — прийняття «диктаторських законів» 16 сiчня 2014 року. З її вуст не прозвучали правові оцінки ситуацій, які вона б мусила прокоментувати. Однак, попри все, Валерія Лутковська може залишитися таким же «вічним» омбудсманом, яким була її попередниця. Якщо, як уже було сказано, парламент не підбере їй гідну заміну. 

За даними видання «Главком», парламентські фракції вже почали обговорювати потенційних кандидатів. Так, на одному з останніх засідань «Народного фронту» називалися прізвища колишнього конкурента Лутковської Євгена Захарова та депутата від «Фронту» Георгія Логвинського, якого нещодавно було обрано одним iз віце-президентів ПАРЄ. Щоправда, у цих кандидатур є свої недоліки, пов’язані з віком: Логвинський ще не досяг мінімально допустимого для цієї посади віку (40 років), Захарову ж натомість цього року виповнюється 65. Також ходили чутки, що омбудсманом може стати перший віце-спікер Ірина Геращенко, але сама вона відреагувала на це постом у «Фейсбуцi», зазначивши, що не збирається залишати роботу у Верховній Раді.